Статті

Книга пам’яті: Владислав Стрюков, позивний "Стаф"

30 Травня 2018 07:21

Стрюков Владислав Геннадійович, 33 роки

Звання, посада, підрозділ: солдат резерву, командир 3-го відділення 2-го взводу охорони роти охорони батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 23 жовтня 1980 року, м. Донецьк.

Дата і місце загибелі: 29 серпня 2014 року, с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув під час виходу з оточеного м. Іловайська.

Нагородження: Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Життя Владислава було досить звичайне, з гідними життєвими цінностями, гарним вихованням, домашнім теплом та розумінням, які йому від усього серця дарувала сім’я — дружина і маленька донечка.

Народився 23 жовтня 1970 року в смт Коцюбинське Київської області, де й минуло його дитинство. Тут він закінчив школу № 18, захоплювався бойовими мистецтвами та військовою справою, що згодом стало досить важливою частиною його життя.

Дуже часто у близьких викликало захоплення та подив те, як Влад ще в ранньому дитинстві захопився книжками — натхненно гортав сторінку за сторінкою, поглинаючи книгу за книгою. Він любив перечитувати історико-політичну літературу та твори про військову справу і військову географію.

Вже дорослим Владислав полюбив і художню літературу, але так і залишився вірним своїм дитячим уподобанням — військовій тематиці.

Усі, хто був знайомий з Владом, добре знали, що одна з його найяскравіших відмінностей — це його золоті руки.

Після закінчення школи одне з його захоплень стало його роботою. Він працював на Білицькій меблевій фабриці, де створював дивовижні меблі й навіть прикраси. Із часом, після здобуття вищої освіти, робота з деревиною лишилась для нього хобі, а основною роботою стала керівна посада в мережі магазинів «АРГО».

На фронт пішов добровольцем, бо відчував, що це його громадянський обов’язок, що він мусить використати всі накопичені вміння та знання за призначенням.

Зрештою, його досягнення у бойових мистецтвах та ґрунтовні знання військової справи не залишились не поміченими - його було призначено командиром відділення військової частини 3027 батальйону «Донбас». Його фронтові побратими зазначають, що Влад робив своїми руками багато корисних для служби речей, дивуючи перешитими жилетами та покращеними елементами зброї. Влад був справжнім чоловіком, поруч з ним товариші завжди почувалися спокійно.

Дізнавшись про рішення Влада вступити до лав батальйону спеціального призначення, вся сім’я відмовляла та благала його не йти на війну, але він вирушив, сказавши: «А хто, як не я! Хто вас захистить? Це моя війна! Пробачте…»

Товаришів по службі Влад звав братами, вони ж у свою чергу казали про нього як про кам’яну стіну та мужнього бійця. Рідним і близьким він до останнього дня обіцяв повернутись, але обіцянку свою не виконав.

Загинув 29 серпня 2014 року в с. Червоносільське Донецької області поблизу м. Іловайська під час виходу так званим зеленим коридором, про який було заздалегідь досягнуто домовленостей між воюючими сторонами.

Немає більшої жертви, ніж самопожертва за ближніх своїх. Владислав загинув, захищаючи свою Батьківщину, сім’ю та нас із вами.

На честь загиблого героя на фасаді ЗОШ № 18 смт Коцюбинське відкрито меморіальну дошку пам’яті Владислава Стрюкова.

Присвоєно звання «Почесний громадянин селища Коцюбинського» (посмертно).

Герои АТО


Хочете першими дізнаватися про головні події в Україні - підписуйтесь на наш Telegram-канал

ТОП-новини
Останні новини
усі новини
Gambling