мнение

Найстаріший воїн України

4 ноября 2018
1046
Поделиться:

У столиці, в Київському музеї історії України сталася непересічна подія: 77-річного вояка Бориса Антоновича Мельника з позивним “Тихін” вписали в Книгу рекордів України як найстарішого воїна-добровольця.

Відбулася урочистість на тлі полотен харківського художника Сергія Пущенка, відомого своїми портретами добровольців, які він писав на передовій, розмішуючи окопну землю з олійними фарбами. На цей раз з нагоди події митець виставив картини, присвячені кошовому Війська Низового Запорізького Іванові Сірку. Точніше це ілюстрації легенд про цього видатного воїна. На першому в ряду полотні намальований малий Іван з козацьким чубом на голові та пиріжком у руках, з якого хлопчик відкушує чималий шмат. За легендою майбутній кошовий-характерник народився з зубами і, щойно з’явившись на світ, вхопив зі столу пиріжка та почав його гризти. Бабця-пупорізка і всі, хто був у хаті, зробили висновок: цей Івась, коли виросте, гризтиме ворогів України. Те ж, що в нього чуб на голові, означає, що з оселедцем від доживе до своїх останніх днів і не складе голови в кривавих січах.

- Друг “Тихін” – це наш сучасний Сірко,- впевнений Сергій Пущенко,- бо він навіть у 77 років продовжує гризти ворогів України.

Народився Борис Антонович Мельник як і всі ми смертні без козацького оселедця і зубів, однак з великою любов’ю до України в душі. Ця любов пронизувала все його свідоме життя і не згасла й донині. Вона привела його разом з трьома синами спочатку на Майдан, а вже потім на війну. В ЗСУ Борис Антонович потрапити й не намагався, бо розумів, що в такому віці його спровадять з військкомату. Записався в добровольчий батальйон, куди брали всіх, хто готовий був віддати життя за Україну й міг тримати зброю в руках.

- Мені нічого було боятися в цьому віці,- каже “Тихін”,- окрім того я був обстріляний на Майдані.

На війну Борис Антонович пішов услід за синами Устимом і Данилом. Ті відправилися поперед батька в пекло першими. Іловайськ – це було справжнісіньке пекло, з якого сини, які воювали в батальйоні “Донбас”, чудом вирвалися. Коли вони повернулися додому, то батько запитав синів, чому ж вони не йшли до командирів, та не настояли полишити Іловайськ раніше, до того як росіяни оточать наше військо… Він же їх просив. “Батьку, ти там не був, то хіба можеш зрозуміти, як там було насправді”,- відповіли сини. Ці слова запали глибоко в “Тихонове ” серце, так зачепили його, що він вирішив піти на війну, аби дізнатися “як там насправді”.

Уперше на передову Тихін потрапив перед Водохрещем без дозволу командування. Волонтер Роман Коваль віз допомогу добровольцям в Піски і взяв його з собою. Комбат “Чорний”, уздрівши чоловіка, хотів відправити його в тил, але ворог обстрілював наші позиції так сильно, що виконати наказ командира було неможливо. Отож він так і залишився воювати. Спочатку в Пісках, потім у Старогнатівці, в складі першої штурмової роти якою командував легендарний “Да Вінчі”. Втретє він опинився на передовій в Авдіївці. Разом з саперами “Покутяки”, рвав бетон промзони, аби хлопці могли там закріпитися і встояти. До речі, зброя “Тихона” - це не лише автомат, а й бандура.

- Коли увечері на позиції збиралися хлопці, “Тихін” грав на бандурі, піднімав дух воїнів,- згадує Роман Коваль.- він знає дуже багато народних пісень.

Грати на цьому народному інструменті Борис Антонович навчився, коли йому було вже за сорок. Каже, що в такій компанії, у яку він потрапив, гріх було б не навчитися і співати, і грати.

З відомим скульптором, художником і етнографом Іваном Гончарем, людьми які його оточували, Бориса Мельника познайомив чоловік відомої поетеси Наталки Поклад Юрій. Відтоді вони подружилися. Спочатку мотоциклом, а потім автомобілем Борис Антонович допомагав збирати й доставляти експонати для теперішнього музею Гончара: вишиті рушники, ікони, народний одяг, скульптури, гончарські вироби, музичні інструменти, фотографії… Від Сходу до Заходу об’їздили майже всю Україну. За всім цим пильно спостерігало КДБ, яке пізніше звинуватило Мельника, що він використовує державний автомобіль для здійснення антирадянської діяльності. Насправді ж влада, чим їй загрожують національно свідомі, патріотична настроєні які згуртовані ідеєю.

- Знаєте, це не правда, що КПРС не можна було тоді критикувати,- говорить “Тихін”,- можна, але російською мовою. В інакшому разі тебе переслідували.

Отож коли ним зацікавилися “органи”, Борис Антонович змушений був полишити Московський університет народної творчості, де він навчався заочно. Словом, можна вважати, що нинішня війна з Росією – друга в його житті. Він каже, що закінчиться вона тоді, коли всі українці почуватимуться українцями.

- У мене одна мрія і бажання: аби скоріше ця віна закінчилася, ще до того як мене не стане. Хочу дожити до перемоги,- говорить друг “Тихін”.

На фото автора: Борис Антонович Мельник під час урочистості з нагоди занесення його імені до Книги рекордів України.

L_Logvynenko.jpg
Леонид ЛОГВИНЕНКО

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

комментарии
загрузка...

Сегодня
больше новостей
новости партнеров
Загрузка...
delta = Array ( [1] => 0.00048494338989258 [2] => 0.071621894836426 )