мнение

Як воює Елвіс Преслі?

17 января 2019
1118
Поделиться:

Хтось отримує на війні свій позивний одразу, інший же вояк має прослужити не один тиждень, з’їсти чимало пудів солдатської солі, аби отримати звучне псевдо. Навідник танкової гармати й водночас кухар танкового батальйону Сашко Третяк свій позивний отримав одразу ще в “учебці”. Щойно він представився командиру роти як той, уздрівши воїна, вимовив: “Елвіс Преслі”. Так і приліпилося: “Елвіс”.

Сашкові спочатку муляв цей позивний. Йому, мовляв, до легенди американського рок-н-ролу, як з Донбасу пішки до Закарпаття. Якщо і співає Сашко якусь пісню, то тихо, під носа, аби ніхто не чув. Та й русявий він, а не чорнявий. А потім подивився в дзеркало, порівняв власне віддзеркаленя з портретом музиканта в ноутбуці й погодився, що командир правий: є в ньому щось від знаменитості. Шевелюра, котра язиками вогню рветься догори й овал обличчя… Щоправда, лице в нього те ще, хлоп’яче, а не позначене відбитком бурхливого дорослого життя, як у справжнього Елвіса.

Не дивлячись навласні дев’ятнадцять, у Сашка життєвого досвіду, замішаного на пошуках самого себе і особистих трагедіях, вистачить, якщо не на одного Елвіса Преслі, то на десяток однолітків напевно. Почав він збирати цей досвід ще відтоді, як чотирирічним опинився в сиротинці під Черніговом. Чи то мати відмовилася від нього, чи з іншої причини Сашко став сиротою, про це він не каже. Розповідає тільки як років 12 тому зустрічався з мамою і братом, їздив у рідне село Красилівку під Бахмутом й відтоді більше вони не спілкувалися. Лише показує пальцями небо в клітинку, що нагадує також музичний знак # “дієз”, коли я запитую хлопця про те, як склалася доля брата.

Сашкова доля також могла завести його на слизькі манівці. Бо скільки його однолітків, виштовхнутих у жорстоке життя за ворота інтернатів, де за них все вирішувала держава, без досвіду й уміння, що набувається в родині, без шеляга в кишені продовжили свій шлях по тюрмах. Відомо: від тюрми й суми не зарікайся, тим більше коли ти сироти. Однак, як тільки життя ставало нестерпним, він згадував слова вихователя Василя Степановича: “Сашко, як тільки почнеш пиячити, то одразу ж прийди до мене, візьми до рук лопату й живцем закопай себе”. Ці слова добре закарбувалися в пам’яті й утримували хлопця від безглуздих вчинків.

До того часу, поки Сашко не підписав контракт з 128-ю окремою гірською штурмовою бригадою, він шукав себе: закінчив професійний ліцей, потім будівельний коледж, а далі шукав роботу по всій Україні. Порався біля свиней у фермерів, місив цементний розчин і мулярував на будівництві дев’ятиповерхівок на Закарпатті, доглядав коней… Погоджувався на роботу там, де виділяли куток, аби він міг голову прихилити. Якось втомившись від чистіння стайні, стомлений, взяв до рук комп’ютер й натрапив на оголошення про набір до війська. Так Сашко опинився в танковому батальйоні.

На початку, поки “Елвіс” учився, всякого на службі траплялося. То з автоматом заряджання не поладить, то комбата, який кинеться йому допомагати гарматою з броні зіштовхне й почує смачне слівце на свою адресу. Врешті-решт військова наука виявиться (звісно, за великого бажання її опанувати) не такою вже й важкою, й він стане навідником гармати танка.

- Якщо доведеться, я зможу добре стріляти,- запевняє “Елвіс”.

Щоправда, поки триває перемир’я й танки стоять в капонірах, Сашко куховарить, уважай на громадських засадах. Як він став кухарем, то окрема історія. Коли “Елвіс” отримав направлення в танковий батальйон, його командир запитав:

- Юначе, а що ти любив робити “гражданці”?

- Та деякі страви подобається мені готувати,- сказав Сашко, про що згодом пожалкував, адже його одразу ж “опреділили” в кухарі.

Точніше направили не в головні кашевари, а помічником кухаря батальйону. А помічник це так, як кажуть, на “гражданці”, на громадських засадах. Перші два тижні “Елвіс” мив казани й каструлі на кухні. Утомлювався смертельно. Ця робота так в’їлася в печінки, що він побіг до офіцера, аби заявити, що не на те вчився й не тому пішов у військо, аби мити посуд. Командир вигнав його в три шиї: “Сам напросився,- сказав наздогін,- терпи”. Сашко терпів і дотерпів до того, що йому довірили готувати обіди для воїнів. Щоправда, перша каша, коли він засипав ячмінну “січку” в казан польової кухні, страшно запінилася й геть уся стекла на підлогу, а макарони, які злиплися, хлопці обіцяли разом з каструлею надіти на голову. Звісно, він не хазяйська дитина, отож не міг перейняти від батька чи матері, як правильно готують домашні страви.

- Приготувати може кожен дурень, було б з чого,- задував з посмішкою слова вожатого табору Василя Івановича і це його надихало.

Нині армію непогано забезпечують овочами, крупами. Отримують батальйони ковбасу, сир, свіже м’ясо… Сало також передбачене в раціоні воїна. Закуповують тиловики також фрукти. Різні екзотичні спецій купити можна, адже військові тепер отримують нормальну зарплату, можуть по якійсь гривні скинутися. Словом, приготувати є з чого, потрібне лише уміння. А воно у “Елвіса” вже є. Суджу по вечері, якою він нас пригостив, коли ми, волонтери, серед засніжених донецький степів врешті-решт відшукали батальйон. Картоплю, товчену з сметаною, й гуляш по-угорски ми їли, аж за вухами лящало. Хлопці хвалять його печеню, що пахне маминою піччю, ферганський розсипчастий плов, що можна брати руками, оселедець під шубою, котрий подавали на стіл на свята…

- Я вчився по Інтернету й кухарських книгах, які вдалося дістати,- зізнається Сашко,- головне любити те, що ти робиш.

Він так полюбив кухарити, що мріє після перемоги стати шеф-кухарем “крутого” ресторану. От закінчиться війна, він ним стане.

Щоправда, мирне життя трішки його лякає. “Елвіс” пригадує минулу ротацію, коли вони входили з АТО через Олекандро-Калинове. Він дивився на мирних людей, як вони ходять, що роблять і йому стало страшно, що він демобілізується, а в цивільному житті нічого не вміє робити.

- Хочу в Армії по максимуму навчитися всього, що мені знадобиться “на гражданці”,- каже він,- аби міг заробити копійку де я б не опинився.

Він зараз багато що вміє, навіть ніж наточить так, що ним голитися можна. А ще колишній вихованець сиротинця мріє про родину.

- Я дуже добре знаю через що я пройшов,- відкриває Сашко душу.- Отож не буду заводити родину, тим більше дитину, поки не зможу реально дати їй освіту, роботу, що дозволила би заробляти на життя. Поки не поставлю себе, не поставлю його.

Вірю: Сашко знайшов себе на війні, знайде після перемоги і в цивільному житті.

На фото автора: Сашко Третяк з позивним “Елвіс”.

L_Logvynenko.jpg
Леонид ЛОГВИНЕНКО

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

комментарии
загрузка...

20 февраля 2019
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.0004730224609375 [2] => 0.014303207397461 )