Вже п’ятнадцять років іноземці та особи без громадянства мають можливість отримати посвідчення про свою приналежність до українського народу. Навіщо? – Щоб користуватися правами і свободами громадян України. Такий собі аналог популярної Карти поляка. Більше про переваги та недоліки посвідчення УНІАН дізнавався у декількох офіційних власників статусу «закордонний українець». Загалом за ці роки їх назбиралося тільки десять тисяч.
Закон «Про закордонних українців» було ухвалено у 2004 році, а перші рішення про надання статусу – двома роками пізніше. Згідно зі статистикою, наданою Міністерством закордонних справ громадській організації «Європа без бар’єрів», з 2006 по кінець 2018 року цей статус закордонного українця отримали 10 322 іноземці та особи без громадянства. Тоді як карту поляка з 2008 по 2017 рік отримали понад 100 тисяч українців і близько 120 тисяч білорусів.
Аналітик «Європи без бар’єрів» Катерина Кульчицька нагадує, що Карта поляка давала її власнику переваги при оформленні Шенгенської візи чи оформленні посвідки на проживання. Звичайно, це приваблювало багатьох людей, у кого було польське коріння.
Всього ж десять тисяч посвідчень закордонного українця, при тому, що чисельність нашої діаспори за різними підрахунками становить від десяти до двадцяти мільйонів, виглядають невтішно. Але можливо, пояснюються головним чином маловідомістю про переваги документа. «Бо для чого оформлювати посвідчення закордонного українця? Звичайно, щоб мати переваги на відміну від інших іноземців, які приїжджають в Україну, або хотіли б тут проживати», – розмірковує Кульчицька.
Згідно з вищезгаданим Законом, зібрати пакет документів для оформлення посвідчення не складно. Подається письмова заява до дипломатичних установ України, паспорт або свідоцтво про народження. Також треба підтвердити свої етнічне походження (документи чи свідчення, які підтверджують походження з України; може бути додано характеристику-клопотання громадської організації, членом якої є заявник). Заяву розглядає Національна комісія з питань закордонних українців при Кабміні у термін до дев’яносто днів. Термін дії посвідчення закордонного українця – десять років.
Отримавши посвідчення, закордонний українець користується в Україні такими самими правами і свободами, що й пересічні громадяни України. Людина має право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або провадити іншу трудову діяльність на підставах і в порядку, встановлених для громадян України (ст.9).
Також посвідчення закордонного українця – це можливість здобути вищу освіту в Україні коштом українського державного бюджету. Катерина Кульчицька розповідає, що іноземець, який досяг 16-річчя і має таку посвідку, може подати свої документи до МОН України. Оцінки його мають бути на рівні «відмінно» і «добре». Тобто не може бути такого, що людина вчилася вкрай погано, а раптом подумала: «Вступлю в український університет на безкоштовній основі». «На основі документів МОН формує квоти під попит, і після цього закордонний українець може подати документи вже в університет. Там через співбесіду – потрапити на навчання. Тобто, не потрібно здавати ЗНО», – зауважує аналітик.
«Не знаю, чи моє відчуття виправдане. Втім, якщо за весь цей час оформлено приблизно десять тисяч посвідчень, радше за все, більшість серед них не зовсім молоді люди. Думаю, що мова йде реально про одиниці, максимум, сотні тих, хто поступив навчатися», – каже Кульчицька.
Громадянка Молдови Владлена Булгак посвідку закордонного українця отримувала саме для освіти – для продовження навчання у своєму університеті (НПУ імені М.П. Драгоманова). Дівчина прагнула вступати на магістратуру на правах українського студента. Тобто, законно претендувати як на навчання на контрактній основі для українців, так і на бюджет.
Документи на оформлення посвідчення Булгак подала у лютому 2015 року. Владлена згадує, як з того моменту пройшло вже одинадцять місяців, а питання з отриманням документа не рухалося з місця. Вимагаючи пояснення, дівчина почала писати письмові звернення в Департамент світового українства та культурно-гуманітарного співробітництва, дзвонила туди – все марно. Лише повідомляли, мовляв, чекають повноцінного результативного засідання Національної комісії.
«Понад рік не могла зібратися комісія. В цей же період часу тривали нескінченні перевірки (несудимість, автентичність документів, етнічні корені предків). Для мене ця рутина перетворювалася на справжнє пекло бюрократичної машини… Потім перекинули відповідальність за всі затримки на поліграфкомбінат «Україна». Подробиць і причин не пам'ятаю, але готові документи не могли надрукувати», – розповідає Булгак.
Врешті-решт, своє посвідчення закордонного українця дівчина отримала 27 квітня 2016 року. Тільки через рік та два місяці з моменту подачі документів.
«Але є капля світла і користі від посвідчення. Через рік мені вдалося перевестися на контрактну основу навчання для українських студентів, що коштувало мені на 10 тисяч гривень дешевше (до цього сума складала 35 тисяч гривень/рік). Для адміністрації мого університету імені Драгоманова це посвідчення було в дивину. Одночасно зі своїм окремим випадком переводу на український контракт я відкрила для них і знання, і проблему», – підкреслює Владлена Булгак.
Наразі дівчина має посвідку на постійне проживання в Україні, замислюється про українське громадянство. «І знову ж таки, постійне проживання я оформлювала на основі свого посвідчення. Це було розтягнуто і довго, але документу в районному відділі ДМС були раді й здивовані одночасно», – додає вона.
Можливість іммігрувати в Україну для постійного проживання за умови отримання в установленому законом порядку дозволу на імміграцію для постійного проживання поза межами квот на імміграцію – це третій бонус посвідчення закордонного українця.
На думку Катерини Кульчицької, більшість оформлюють статус закордонного українця саме з цієї причини, щоб проживати та працювати в Україні на рівні з українськими громадянами. Разом з тим, аналітик зауважує, що тут «в гру вступає» певна колізія. Бо згідно з українським законодавством, на дозвіл на імміграцію та постійне проживання у принципі можуть претендувати особи з етнічним українським походженням. Тобто, можна приїхати в Україну і подати документи на дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання, якщо людина має право на громадянство у зв’язку з територіальним походженням. Таким чином, отримання статусу закордонного українця для іммігранта виходить дублюванням. Бо підстава одна й та сама – родичі з України.
Разом з тим, за словами Кульчицької, оформлювати статус закордонних українців все-таки дещо вигідніше, якщо хочете переїхати в Україні одразу всією сім’єю. «Наприклад, ваші бабусі/дідусі є громадянами України, а ви маєте іноземне громадянство та одружені з іноземцем. Якщо ви оформили посвідчення закордонного українця, то по закону, дозвіл на імміграцію мають надати одразу і вашому подружжю та дітям. Однак якщо ви будете оформлюватися за територіальним походженням, то спочатку вийде оформити документи собі, а пізніше в процесі і своєму чоловіку чи жінці», – пояснює аналітик.
Кульчицька додає, що найбільш неприємно буває нашим закордонним українцям з посвідками, які приїжджають та показують тут своє посвідчення, а оскільки їх неймовірно мало, то державні службовці (які його в перший раз в очі бачать) питають: «А що це таке, а що воно взагалі дає?»
З подібним чимало раз стикався український білорус Михайло (нині – громадянин України). Своє прізвище чоловік просить не називати. Посвідчення закордонного українця чоловік отримав у 2008 році. Тоді ж оформив цей документ для всієї сім’ї. Михайло згадує, як колишній посол України в Білорусі Ігор Ліховий прямо закликав діаспорян робити собі ці посвідчення...
Свого часу Михайло прагнув отримати статус закордонного українця для можливості працювати в Україні без оформлення посвідки на постійне проживання. Але кінець кінцем її все одно треба було оформити на вимогу української міграційної служби. «І, наприклад, коли отримував посвідку на постійне проживання в Україні, мені треба було проходити медогляд. Я прийшов із посвідченням, на мене так подивилися… як на дебіла. Сказали тільки: «Ми не знаємо, що це таке, каса на першому поверсі», – пригадує Михайло.
Термін дії посвідчення у нього закінчився у вересні минулого року. Втім, подовжувати чоловік не збирається. Каже, що немає потреби. Так, з цими посвідченнями діаспора відправляла дітей в дитячий табір в Ровенській області, в Кам’янець-Подільский, була можливість відвідувати українські культурні заходи в Білорусі. Але для навчання і роботи в Україні все одно довелося отримувати посвідку на постійне проживання і громадянство. Останні, до речі, отримали за статтею «походження». «В принципі, питання з посвідченням взагалі не опрацьоване, в лікарні та в МВС або удають, що не знають, або дійсно не в курсі. Воно нічим не допомогло», – стверджує Михайло.
Закон в дії: очікування – реальність
Закон говорить, що на підставі посвідчення закордонного українця громадяни держав, з якими Україна має візовий режим, мають право на безкоштовне оформлення багаторазової візи для відвідання України без надання відповідного запрошення терміном дії на п’ять років. Тобто, у випадках, коли людина проживає в країні, яка для якої Україна є зараз візовою державою, дійсно є сенс зробити цей статус, якщо хочеться приїжджати в Україну до родичів чи з туристичною метою.
Однак, насправді, за словами Катерини Кульчицької, ця можливість не приваблює надто багато людей. І причина доволі очевидна: найбільше закордонних українців проживають у країнах, для яких Україна і так є безвізовою. Це Росія, Білорусь, Молдова, країни ЄС. «Якщо людина, наприклад, має білоруське громадянство, то зараз із закордонним паспортом вона може в’їхати в Україну. Виходить, що сенсу оформлювати посвідку з цієї візової причини, їй немає», – підкреслює вона.
Голова товариства «Обрій» білоруського громадського об’єднання «Ватра» Тетяна Бей разом зі своєю сім’єю одна з перших у світі отримала посвідчення закордонного українця. Це було ще у 2006-го року. У Білорусі жінка живе з кінця 1970-х. І причина отримати посвідчення для неї виключно моральне – задоволення від того, що належиш до українства. Тетяна зауважує, що біля дев’яноста відсотків з тих, хто оформив документ, має ту саму причину: «Повірте, за кордоном все загострюється, і патріотизм також».
Протягом цих років вона допомогла оформити документ приблизно сотні білоруських українців. Каже, що зібрати пакет документів нескладно. Складнощі бувають з тим, щоб підтвердити етнічне походження. Бо нерідко буває так: бабусі та дідусі були українцями, але померли і немає ніяких документів. «Щодо таких людей у законі є виняток. Вони мають дати свідчення з копіями паспортів трьох громадян України, що ті знають людину-претендента, що ця людина є українцем, плюс, свідчення громади», – пояснює вона.
Крім того, у Білорусі немає банку, який би проводив платіж. Відповідно, щоб завершити операцію подачі документів на оформлення посвідчення, треба їхати до України, сплатити мито (еквівалентне десяти доларам у гривнях). І вже весь пакет документів віднести чи в МЗС України, чи, повернувшись в Білорусь, відати в консульській відділ/ в посольство людині, яка відповідає за роботу національних об'єднань. На пам’яті Тетяни, нікому з тих, хто правильно оформив документи не відмовляли, але чекати доводиться вже по-різному… Адже в законі хоч і написано про терміни розгляду в дев’яносто днів, але так швидко не було ніколи.
Жінка каже, що середній термін очікування – сім-вісім місяців. А якось розгляд тривав два з половиною роки. Причому, причини затягування їм називають вкрай прозаїчні. «Ми якось питали, виявилося, що клерк не подав заявку в кошторис на типографські витрати, і тому не могли друкувати...», – зазначає Бей.
Тетяна приїздить в Україну десь двічі на рік. Але посвідченням своїм не користується. На превеликий жаль, зазначена в Законі можливість користуватися тими самими правами й свободами, що громадянин України – також виключно теорія. «Колись носила навіть з собою друкований текст Закону з сайту… Було таке, що прийшла до лікарні, але ніхто не зрозумів, що це за посвідчення. На щастя, це не якесь загострення в мене було, просто робила експеримент», – згадує вона.
Тим не менш, у 2017 році, коли її посвідченню сплило десять років, жінка перереєструвала документ. Каже, що інакше зробити просто не могла: «Бо мені головне – моральна сторона».
За її спостереженнями, найактивніше українські білоруси оформлювати посвідчення з 2006 по 2010 рік. Останні роки це роблять або діти, які підросли та хочуть вважати себе українцями. Або ті, хто просто раніше навіть не знав про такий документ. «Я так розуміє, що це посвідчення закордонного українця з самого початку задумувалося, як аналог Карті поляка. Але вона у всіх на слуху. Навіть дитина в Білорусі знає, що таке Карта поляка, як її оформити і які вона дає переваги. Про посвідчення закордонного українця інформація поширюється, але, скоріше, тільки серед наших», – розповідає Тетяна Бель.
«Ось, 22 січня в посольстві буде захід до сторіччя Дня соборності, і там отримають свої посвідчення чотири людини, сім’я. Вони живуть у Білорусі з 1980-го року, але до минулого року не знали про таку можливість», – додає вона.
Так само випадково про посвідчення закордонного українця дізналася письменниця із Мінська, голова Товариства української літератури при спілці білоруських письменників Наталка Бабіна. Жінка щиро та відверто зізнається: не цікавилася теоретичними «бонусами» посвідки. Для неї головне, це документальне підтвердження її приналежності до України. «Можливо, це про мене свідчить, як про наївну людину, але оскільки живу в Білорусі й не планую перебиратися до України, то не дізнавалася. Єдине, що я взнала, що тепер мої діти мають право отримати посвідчення, і якщо буде їх бажання мають право претендувати на безкоштовну освіту в рамках виданих квот», – зазначає Бабіна.
Оформити своє посвідчення їй було не дуже просто. Щоб підтвердити своє етнічне походження, жінці знадобилося звернутися до українців в Білорусі та до громадян України. Ті надали свідчення, що їхня сім'я – україномовна, а вони – українці. «Прийшлося навіть написати історичну довідку, що Берестейщина деякі часи формально належала до Української держави. Я звернулася наприкінці 2017 року, і десь у квітні 2018 року отримала посвідчення», – каже вона.
Втрачені можливості
«Наше обличчя – це не тільки кордон, це не тільки те, як ми себе ведемо. Але і те, як наші діаспоряни співпрацюють з нашими консульськими установами. А якщо вони звертаються за отриманням посвідчення закордонного українця, а вже на етапі оформлення стикаються з не приємними проблемами. Це сильно демотивує», – підкреслює аналітик «Європи без бар’єрів» Катерина Кульчицька.
Експертка нагадує, що наразі наше суспільство стикається з доволі серйозною трудовою міграцією, яка тільки зростати продовжує. В таких умовах потрібно думати над тим, хто буде працювати в Україні та розвивати її. На думку Кульчицької, державі має бути вигідно залучати саме закордонних українців, тих, хто відчуває себе українцем. Аніж просто іноземців, які будуть і надалі жити у своєму ком’юніті, просто ходити на роботу. «Бо коли мова йде про закордонних українців, треба думати не тільки про те, що ці люди можуть приїхати як наймані працівники. Вони можуть привести з собою інвестиції, відкрити у нас бізнес, підприємство, покращували нашу демографічну ситуацію. Ці люди дуже потрібні України», – зазначає аналітик.
Таким чином, можна підсумувати, що не тільки через маловідомість на посвідчення закордонного українця зберігається низький попит. Певно, основна причина все-таки в тому, що закон, який обіцяє власникам посвідчення «небо в алмазах», не працює. На думку аналітиків «Європи без бар’єрів», українським органам влади необхідно активніше провадити політику інформування про можливість стати «закордонним українцем». Ба більше, можливо, сам цей статус потребує реформування в бік розширення можливостей, які отримують його власники.
Ірина Шевченко
Джерело: УНІАН