статьи

Сміливі творять майбутнє

14 марта 2019
595
Поделиться:

Їх іменують волонтерами, миротворцями, добровольцями…

І сьогодні наш проект про тих, кому 14 березня «з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, підвищенню суспільної уваги і турботи про учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості…» віддадуть шану, згадають їхній вибір боротьби за країну, напишуть їм у соцмережах і покличуть на чай, щоб розпитати, як воно бути браконьєром для ворожого звіра на Сході України та чому ініціатива нації важливіша за будь-які політичні амбіції.

2014-й. Весна. Події в країні вкотре активували громадську свідомість, ментальну особливість гуртуватися і стояти за своє. Революція Гідності, загострення соціально-політичної ситуації та анексія Криму, власне, стимулювали піднесення добровольчого руху.

На початках, для подолання збройного конфлікту, було розпочато антитерористичну операцію на Сході України, а чинне військо потребувало підмоги…

Добро-вільно «у резерві» НГУ

Національну гвардію у 2014-му формували з симбіозу кадрових офіцерів та добровольців, які нині у складі батальйонів ім. генерала Кульчицького, «Донбасу», «Азову», які згодом офіційно стали частиною НГУ. Фактично ж, перша хвиля мобілізації, власне, і уособлювала в собі добровільність.

*Про конституційний обов'язок громадянина, що стосується військової служби: (поза службово-професійною орієнтацією) він реалізується саме шляхом проведення мобілізаційних заходів (стаття 65 Конституції України встановлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України).

Тоді ж, поняття «військової служби за контрактом» за вимогами подій змінюється чи то трансформується на «добровільний порядок». І як виявилося, цей «порядок у головах» українських людей і став ключовим в історії конфлікту на Сході.

Олександр Корнієнко

Знаєш, як змінити країну – не вагайся!

«Добровольці та військові регулярної армії сформували кістяк, де окрім статуту і тактики з'явилася ініціатива та запал. Добровольці, зазвичай, мають широкий кругозір і немалу контактну базу. Вони вміють швидко вирішувати питання із залученням різних можливостей, бо більшість із них прийшли у війська з цікавим минулим, колосальним життєвим досвідом».

Усе що було до військового контракту Олександр називає «колись». Щоправда, життя для таких, як він, до початку контракту справді здається далеким і колишнім. Доброволець Сашко працював у службі порятунку та інших громадських організаціях, які надавали допомогу потерпілим.

Згодом почався Майдан, а там війна, батальйон Кульчицького, гвардія…

В очах кожного добровольця був синтез боротьби за справедливість та бажання змін. Це стимулювало шалені вчинки, це «сколихнуло гори».

Спочатку він «волонтерив», шукав підтримки серед бізнесменів, а згодом став надавати медичну допомогу військовим на передовій, бо за освітою Олександр Корнієнко – фельдшер.

Добровольці – це люди, які робили, а не просто чекали. Вони хотіли побачити щасливий світ у своїй же державі. Мені знайомі казали:

- Сашко, нащо воно тобі треба, там є військові, вони знають що треба робити!

- Як нащо? – казав я, – там потрібні всі, хто хоче і може щось більше, ніж сидіти біля телевізора і чекати, що їх врятують. Підприємцям, які нам допомагали я казав:

Я розумів, коли йшов у батальйон, що зі мною може щось статися, але, якщо не піду – я не врятую багатьох людей. І мені з цим жити. Бо, якщо ти можеш допомогти людині – зроби це! Якщо знаєш, як змінити країну – не вагайся! Власне, це і тримає мене у гвардії, тому я досі з «Кульчицькими».

Я знаю, як навчити виживати, як рятувати один одного

Ініціатива перетворювати Україну на близьку до передових стандартів країну у чоловіка не зникає. Коли є час поза службою, – він не сидить на місці. Розвивається і допомагає іншим: проводить лекції з базових знань медичної допомоги в школах, бере участь в громадських ініціативах міста, інструктує учасників спеціальної підготовки самооборони. Тому сьогодні Сашко разом зі своєю командою планує наблизити Київський метрополітен до сучасних вимог і можливостей. Переконаний у необхідності встановлення дефібриляторів у метро. На часі вже готовий проект, з яким вони виступатимуть перед міською владою. А разом з тим налаштований показувати людям, що боятися нових медичних систем не варто, бо саме цей страх нового часто не пускає Україну вперед.

«Після травм отриманих в зоні конфлікту мені важко бути повноцінним воїном бойового підрозділу, але можу бути медиком. Я знаю, як навчити виживати, як рятувати один одного. Військовослужбовець носить погони і в нештатній ситуації має виконати базову реанімацію потерпілого. Зараз я активно навчаю хлопців, які охороняють громадський порядок. Я володію знаннями, які рятують життя, тому готовий бути тут, поки від мене «загоряються» люди, поки я бачу, що у Нацгвардії я потрібен».

Дмитро Фесенко

Програмуй себе на маленькі перемоги

«Я був налаштований на ефективний захист, щоб у ворога не виникало сумнівів в тому, що навпроти нього сильна нація, яку він не підкорить собі. Моя мета не була глобальною, я просто хотів зупинити безлад на Донбасі».

Він завжди був проти нечесних ігор. Тому штурми обласних адміністрацій, захоплення Криму, ситуація в Донецьку і Луганську його обурила. Але каже, що на війну йшов з холодною головою, волів повернути статус-кво.

Спочатку Дмитро був розвідником-санітаром у батальйоні «Донбас», а тоді вимушений був перекваліфікуватися на снайпера. Насправді ж, ці професії у військах існують паралельно одна одній, але в обох він був серед кращих.

Сьогодні Дмитро і спортсмен і ветеран. Запевняє, що як на війні реальній, так і у будь-якому зіткненні зі складнощами, важливо програмувати себе на маленькі перемоги, які у загальному рахунку тебе виводять у першість.

«У цивільному житті так само відбувалася побудова нової держави: ніхто не приїхав і не побудував нам нову країну, але наші люди: лікарі, вчителі, журналісти, програмісти – змінювалися кожен у своїй сфері. Я закінчував бойову операцію успішно, а лікар не брав черговий хабар. У цьому проявлялася наша з ним добровільність. Від цього ми маємо ту країну, у якій живемо сьогодні».

Стимулюйте прорив

«Українці, які у 2014-му взяли курс на зміни, підписали умовно один контракт на побудову майбутнього. А тому, – вийти з цієї гри одному гравцю – підвести всіх інших. Усе розвивається завдяки громадській ініціативі, волонтерам та добровольцям, громадянським рухам, грантам, новоутвореним організаціям, творчим просторам, якими загорілася нація. Особисто ми з Вадимом Свириденком – уповноваженим Президента з питань реабілітації учасників бойових дій, привезли з Вашингтону ідею ветеранського лікування та запропонували Петру Порошенку робити це в Україні. Саме так з'явилися перші проекти, які вже сьогодні співпрацюють з подібними за кордоном. Ціль цих реабілітаційних організацій – змусити людину відволіктися від травми і почати працювати над собою. Це і змагання, і творчі формати, і власне, психологічна адаптація. Навіть без участі в активних бойових діях можна бути добровольцем. Бо це, у першу чергу, статус свідомого українця, і не важливо, яку добровільність він обирає: йти на війну чи лікувати когось після неї».

Марина Бабчиніцер

Якщо ти хочеш змін – почни їх

«Взаємодія добровольців та кадрових військових дуже гармонійна, оскільки це люди, які доповнюють один одного: одні палають вогнем боротьби, а інші забезпечують рамки і закони, у межах яких буде безпечно протистояти агресору».

Ця жінка ще до власної причетності до військової служби була добровольцем, саме у тому контексті про який говорить Дмитро Фесенко. Марина разом з подругами піклувалася про дитячі будинки та будинки пристарілих у Черкасах, звідки родом. Повз неї, з початку воєнних дій не минули і хлопці з добробатів. Вона допомагала волонтеркам збирати амуніцію, продовольство для передової. Комусь щось треба, в інших це є, була такою собі менеджеркою, але на цьому все не закінчилося.

«У 2014 я зустріла свого одногрупника, який служив в батальйоні Кульчицького. Моя гвардія почалася так. У 2016 році не було сенсу вже відволікатися на роботу. Час був напружений і я знала, що більш ефективна тут, для них. Насправді ж тоді багато жінок почали свою військову кар'єру з добровольчих батальйонів: одні – як волонтерки, а інші – як громадські активістки».

Бійтеся байдужості, це крок назад

Я знаю, що зміни йдуть зараз за всіма напрямами. Люди розвивають регіони, формують нову еліту, але тепер еліта одягнена в інше вбрання – небайдужості, віри і свободи в думках.

Сама жінка зараз активно займається цивільно-військовим сектором в батальйоні Кульчицького. Знайомить з діяльністю підрозділу, проводить виховну роботу з дітьми, а невдовзі мріє запрошувати лідерів думок для цього процесу: психологів, істориків, соціологів, політологів.

Через дітей ми змінюємо погляди батьків. Мене запрошували на лекції в зоні ООС, я бачила тих дітей. Тих, хто чув війну, бачив її – з ними треба працювати найбільше, щоб вони не сказали: «Чого держава мене не захистила, не влаштувала моє життя?» Щоб вони не говорили фразами своїх батьків. Натомість, – були відповідальними за себе, були самостійними, усвідомленими в історії, політиці і були добровольцями по життю. Бо цей суспільний рух має стати для українців – як тенденція на «здоровий спосіб життя».

«Мої друзі на часі захищають кандидатські, викладають в університетах, професійні спортсменки, активістки... Вони кажуть, що країна зараз вчиться ходити, тому не можна змусити її бігти. Терпимість, сміливість і толерантність – до цього варто прагнути!»

14 березня – день добровольця. Сьогодні більшість з них і справді повернулися до тихого, стабільного життя. Де є ранкова кава дорогою в ультрамодний офіс, де знаєш, що завтра точно не викличуть на відпрацювання території, але є спогади, є життя Х, яке можна вмикати як страшну і веселу стрічку, де показують нескорену шаленість дій, запал очей і… родину броньованих жилетів. Сміливу родину, частина яких і досі там. Гортає телефон, шукає номер, набирає і гуртом:

- Ромчику, здоров, братику! Живий?! З нашим днем, тебе!

Над проектом працювали: Анастасія Салашна, Руслан Музичук, Микола Анацький, Олексій Кушнір

Джерело: НГУ

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

загрузка...

22 марта 2019
больше новостей
Загрузка...
delta = Array ( [1] => 0.0004880428314209 [2] => 0.066215991973877 )