статьи

"День добровольця – одне з найкращих свят, які ми святкуємо", - спогади бійців про те, як все починалось

14 марта 2019
1109
Поделиться:

В день Добровольця бійці одного з добровольчих підрозділів - «Азов», який було створено на початку 2014 року, а вже в кінці цього ж року було включено до складу Національної гвардії України, розповіли про події п’ятирічної давнини.

Окремий загін спеціального призначення військової частини 3057 сьогодні продовжує виконувати завдання в складі сил ООС, але тоді все тільки починалося.

Чок згадує, як вперше заїхав на бойові. В «Азов» він прийшов лише місяцем раніше, і саме тоді почалися запеклі бої за Широкине. Доброволець із Житомирщини був водієм на «Спартані» з установкою «Сармат». 14 лютого їхній екіпаж разом із піхотою перечікував у посадці під селищем дуелі артилерії майже весь день.

«У сутінках ми мали наступати. ЗСУшна артилерія повинна була добре «накрити» Широкине, а ми вже зачищати. Наше завдання було дійти до школи і закріпитись там. О десятій вечора дізнаємось, що артилерії не буде», ‒ згадує Чок. ‒ «Та бійці були налаштовані рішуче».

«Всі хлопці були готові атакувати, і в селі на позиціях дислокувались вже наші бійці, ми повинні були підійти до них. Як то кажуть, дороги назад немає, і командири Ковбой і Черкас сказали, щоб ми самі вирішили ‒ йти чи ні», ‒ розповідає Чок.

Відповідь була однозначна ‒ і піхота разом з колоною зі «Спартана», БТР і БМП по тепловізору вирушила до заданих позицій. Дорогою знешкодили ворожий «Урал», взяли у полон сепаратиста, якого згодом передали спецслужбам.

«Перше, що я пам’ятаю, – спалах попереду і просто червона пляма летить. Страх вже потім прийшов. Я з машини і не вилазив, Одін сидів за модулем з «Утьоса» стріляв, а Молоко просто двері відчинив і теж відстрілювався. А це з РПГ стріляли по нас, то воно пройшло над машиною прямо. Позаду бахання чую. І тоді в нас були перші поранення – це Ковбоя в ногу поранило, а Друга сильно контузило».

Згадує Чок, як Ковбой їхав у госпіталь: «Це був його мужній вчинок. Він сказав, що виведе свою групу, і, спираючись на автомат, зробив це, передавши командування. Тільки потім його забрали».

Боєць ділиться, що у нього і побратимів-добровольців не було страху, була лише відчайдушна жага до перемоги. Емоції та усвідомлення прийшли вже згодом.

Боєць із позивним Калина прийшов добровольцем ще у серпні 2014 року, воював у складі третьої сотні, згодом став начальником кадрів, а тепер заступник командира по роботі з особовим складом.

Як кулеметник у складі третьої сотні стояв у «секреті» на блокпості поблизу Маріуполя, був кінець серпня-початок вересня. Тож для Калини це чи не перший яскравий спогад про війну на Сході. Згадує, як два світи тут уживались в одному. Де під щільними обстрілами та щоденними трагедіями тривало «мирне» життя.

«І мене вразило те, коли з одного боку б’ють «Гради», стріляє артилерія, все небо пекельно-червоне від вибухів. А поряд у селі, це була субота, грає музика, лунає Вєрка Сердючка – люди святкують весілля, співають. Оце реально мій такий яскравий спогад, такі неоднозначні цікаві враження були», ‒ згадує Калина.

Весілля скінчилося, а бої тривали, і саме за кілька годин до перших Мінських домовленостей 5 вересня 2014 року, розповідає воїн, до хлопців підійшов ротний і сказав, що планується надзвичайно складна операція.

«Він попередив нас про неабияку небезпеку завдання, про те, що близько 90% бійців під час його виконання може загинути. Але це було те, заради чого ми прийшли воювати, прийшли захищати свою землю, готові віддавати свої життя, аби не віддати свою територію», ‒ наголошує Калина.

Тож азовець у складі Волинської роти визвався на цю операцію.

«Це було вперше, коли я потрапив під обстріл. Було страшно, але, на щастя, всі залишилися живі. Я можу сказати, що хлопці, які погодились на це небезпечне завдання – істинні добровольці. Був навіть боєць, який не помістився на МТ-ЛБ і ми його не взяли з собою, то він потім реально довго на нас за це ображався», ‒ додає друг Калина.

За півроку у Широкиному вже точились позиційні бої і наш підрозділ продовжував утримувати позиції, обороняючи Маріуполь. Боєць знову згадує, як життя на мирних територіях тут тісно перепліталося із війною.

«Ми сиділи на позиціях у Широкиному на п’ятиповерхівках і в нас там був маленький телевізор. І так виходило, коли ми його вмикали, там йшло кулінарне шоу «Пекельна кухня». І щоразу, коли транслювали це телешоу, нас починали потужно обстрілювати. І так кілька разів відбувалося. Ну зараз розумієш, що просто серіал починався в один і той самий час і обстріли були теж у певний час доби – такий збіг. І от якось на четвертий вже день до нас приходить побратим, сідає перед тєліком, перемикає канали і пропонує подивитись «Пекельну кухню». Його просто хлопці вигнали, бо так вже набридли ті обстріли кожного разу», ‒ з усмішкою згадує боєць пекельні будні воїнів.

«Справжні добровольці, - додає Калина - рвуться до бою і не бояться ризикувати – чим небезпечніша операція, тим більше бійців хоче на неї потрапити, аби власноруч наблизити перемогу України. Бо кожен з цих воїнів прийшов сюди заради миру і спокою на своїй землі».

Мольфар у підрозділі служить з 2014 року.

«День добровольця – одне з найкращих свят, які ми святкуємо, тому що воно для нас, людей, які добровільно прийшли на фронт у 2014 році зі своїми ідеями, за покликом серця, є символічним. Ми розуміли, що треба захищати свою країну, у той момент, коли їй було найважче. Тому для нас, бійців-добровольців, які прийшли на війну не маючи ані відповідної освіти, ані навичок та вмінь, з бажанням щось робити, воно важливе як символ.

Мотивація для подальшої боротьби – наша недороблена до кінця справа. Ми йшли сюди із задачею звільнити нашу землю від окупантів. Задача досі не виконана, це і є мотивацією виконувати далі поставлені завдання. У кожного з нас, хто воює з 2014 року, загинули друзі, які поклали свої життя за ідеали, заради яких ми пішли на фронт, і ми не можемо посоромити пам`ять наших побратимів...»

Спайдер, заступник командира БТГр «Азов» по роботі з особовим складом. В «Азові» з 2014 року, з перших днів війни.

«День добровольця для мене – це в першу чергу визнання державою заслуг тих людей, які пішли добровільно на фронт і захистили Україну від загарбників у найскладніший час, – говорить Спайдер. – Маю велике бажання, щоб якнайбільше українців добровільно прагнули боронити свою державу та йшли в структури і змінювали застарілу «совкову» систему, яка з‘їла за багато років армію. Армія перебувала у настільки плачевному стані, що не змогла своїми силами захистити країну, тому їй на допомогу прийшли добровольці. Через це вважаю, що чим більше людей із добровольчого руху будуть в лавах різних підрозділів та державних структур, тим ліпше буде для країни. Ми, добровольці, маємо прагнути, йти до кращого та змінювати країну...».

Група інформації і комунікації Східного ОТО НГУ

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

загрузка...

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00040197372436523 [2] => 0.044562101364136 )