статьи

Цього квітня Україна втратила 14 своїх воїнів

1 мая 2019
1844
Поделиться:

Війна триває. Вона продовжує забирати життя. У квітні, який минув, Україна втратила на передовій 14 своїх воїнів. Дехто з них вже мав онуків, а наймолодшому полеглому було всього 20 років…

Яна Червона на псевдо "Відьма" не дожила до свого 40-річчя два тижні. Щойно на Сході почалася війна, як жінка почала допомагати війську, як волонтер. У 2016-му Яна пішла служити до 54-ї ОМБр, а згодом – до 46-го окремого батальйону спецпризначення «Донбас-Україна», де виконувала обов’язки кулеметниці. Зигинула 2 квітня в Попаснянському районі під час обстрілу, ворожа міна потрапила у спостережний пункт. Удома на Яну чекали мати, чоловік та двоє маленьких дітей.

Разом із Яною Червоною того дня загинув Олександр Мілютін з позивним "Дєда". Йому було 50 років. Чоловік родом із Бахмута, що на Донеччині. 2017-го він юпідписав контракт та одразу поїхав на передову. У Олександра залишились сестра (також військовослужбовець) та дочка.

Юрію Фармагею, військовослужбовцю 57-ї ОМПБр, було 46 років. Він загинув 5 квітня під час бою біля селища Піски. Воїна поцілив ворожий снайпер. Юрій родом з Вінничини, служив з 2015 року. У чоловіка залишилися дружина, двоє дітей (син служить у морській піхоті) та двоє онуків.

6 квітня поблизу хутора Вільний, що на Луганщині загинуло двоє воїнів Збройних Сил України: Іван Лисиця та Дмитро Стрекнєв. Ворог відкрив вогонь по позиціям українських військових з 82-мм мінометів. Так терористи намагалися виявити системи вогню військовослужбовців ООС. Гранатометник Дмитро Стрекнєв та номер кулеметного розрахунку Іван Лисиця разом із побратимами відкрили вогонь у відповідь і примусили противника припинити обстріл. Однак солдати отримали кульові поранення, які обірвали їхні життя.

Іван Лисиця родом із села Карпівка, що на Дніпропетровщині. 3 квітня хлопець відзначив своє 23-річчя. Вдома на нього чекали батьки та брат. Дмитрові Стрекнєву був 21 рік, він родом зі Сватівського району, що на Луганщині.

Микола Неживий з позивним "Мєхан", військовослужбовець 93-ї ОМБр, загинув 8 квітня. Це сталося на позиції «Зеніт» неподалік окупованого Донецька. Ворог обстріляв українських захисників з ПТУРа. 57-річний воїн був найстаршим у бригаді. Чоловік пішов воювати у 2014 році у складі добровольчого батальйону «Айдар», за ці роки пройшов найзапекліші бої в Опитному, в районі ДАПу, на Світлодарській дузі. Микола родом із Хмельницького. На нього чекали дружина, дочка та онуки.

Олег Бойов був піротехніком ДСНС. 40-річний чоловік загинув 9 квітня під час розмінування території поблизу водогону насосної станції біля селища Зайцеве. Олег жив у Слов’янську, у нього залишилися дружина та двоє дітей.

Роман Чибінєєв – брат Героя України Валерія Чибінєєва та командир десантно-штурмового відділення 79-ї ОДШБр – загинув 11 квітня. Влітку чоловікові мало би виповнитися 30 років. Роман отримав поранення, несумісне з життям, під час ворожого обстрілу українських позицій на Маріупольському напрямку. Воїн родом з Бердянська, вони з братом рано втратили батьків та виховувались в інтернаті. Роман вступив на службу за контрактом у 2016 році.

Володимир Лисаківський був старшим матросом 35-ї окремої бригади морської піхоти. 11 квітня він отримав поранення під час обстрілу позицій українського війська поблизу Гранітного. Лікарі боролися за життя воїна добу, але 12 квітня він помер. Чоловік служив з 2015 року. Володимиру було 28 років, він родом з Миколаївщини.

Ігор Ігнатенко на псевдо "Цум" – воїн 93-й ОМБр. Він загинув 12 квітня під час бою під Авдіївкою. Після Майдану (де його шанобливо називали Батею) чоловік пішов воювати на Схід. Спершу у складі добровольчого батальйону «Донбас», потім – 56-ї ОМБр, а згодом вступив до лав «холодноярівців». Пройшов бої за Піски, Станицю Луганську, Гранітне, Авдіївку та шахту "Бутівка". Ігорю було 55 років, він родом із Запорізької області. У нього залишилися дружина та двоє дорослих синів.

Микола Волков на псевдо "Смурфік" був парамедиком добровольчого батальйону «Госпітальєри». 20-річний хлопець отримав снайперське кульове поранення у голову 12 квітня. Три доби він був у комі, боровся за життя, але помер 15 квітня. Микола родом з Маріуполя, він допомагав українській армії від початку війни на Сході. На свою першу ротацію до зони бойових дій хлопець поїхав улітку 2018 року. Вдома на Миколу чекали батько, брати та сестри.

Олександр Цапенко з позивним Студент був військовослужбовцем 54-ї ОМБр. 20-річний хлопець загинув у ніч на 22 квітня під час ворожого обстрілу поблизу села Новоолександрівка Попаснянського району. Одна з мін вибухнула поблизу позиції Олександра, завдавши йому несумісних із життям поранень. Воїн родом із Дніпропетровської області.

Юрій Коновод був військовослужбовцем 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 53-ї ОМБр. 54-річний воїн загинув 23 квітня від кулі снайпера в районі селища Південне біля окупованої Горлівки. Юрій родом з Полтавської області. Він пройшов війну в Афганістані, працював учителем, а коли в Україні почалися бойові дії, пішов воювати. У нього залишилося двоє синів (старший також воює на Сході).

Сергій Гвоздієвський був військовослужбовцем 79-ї ОДШБр. 29 квітня 53-річний боєць отримав важкі поранення під час ворожого обстрілу поблизу селища Павлопіль на Маріупольському напрямку. Лікарі боролися за його життя, але 30 квітня воїн помер. Сергій мешкав у Могилеві-Подільському, що на Вінниччині.

(Фотографії розміщені у порядку розповіді)

Вшануймо кожного героя і подякуймо за наз захист... Світла пам'ять вам, Воїни.

Джерело: фонд «Повернись живим».

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

загрузка...

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00053215026855469 [2] => 0.049911022186279 )