Думки

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа

20 Травня 2019 12:59
Юлія БАБИЧ

17 травня 2019 року в італійському місті Павія відбулося чергове судове засідання на захист несправедливо звинуваченого гвардійця Віталія Марківа. Висловити підтримку гвардійцю приїхав Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Свідчити на захист Віталія також приїхали: в.о. командувача Нацгвардії генерал-лейтенант Микола Балан і чотири побратими Віталія Марківа.

Коротко: Нацгвардієць, доброволець батальйону Кульчицького Віталій Марків був затриманий в Італії влітку 2017 року за інспірованим звинуваченням у причетності до загибелі італійського фотокореспондента Андреа Рокеллі, 24 травня 2014 року під час бойових дій сил АТО із бойовиками-сепаратистами І.Гіркіна у місті Слов’янськ Донецькоі області.

Важливо пам’ятати: Рокеллі перебував у "сірій зоні" нелегально, без узгодження поїздки владою України.

*********

МІНІСТР

Ми прилетіли напередодні засідання. Зібрались в посольстві для обговорення нашої позиції і лінії захисту. Після годинної дискусії приїхав адвокат – і наші свідки мали залишити приміщення. В Італії адвокат не має права розмовляти зі свідками до засідання.
Розмова з адвокатом займає кілька годин. Голова МВС передивляється всі відео-"докази", обговорює деталі кожного питання.

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 01

Аваков летів до Мілану, знаючи, що слова йому не нададуть, бо це могло б трактуватись як тиск на суд. "Було б чудово, аби Вам дозволили виступити!" – раз за разом говорить адвокат.

Експресія і прямолінійність щодо російського сліду в цій справі міністра для італійського суду могли б стати тим запальним поштовхом справи в нарешті правильному напрямку. "Я повністю у вашому розпорядженні і готовий", – говорить міністр адвокату. "В мене лише одне прохання – попросити дозволу суду підійти до Віталія".

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 02

Але слова йому таки не дають. Хоча перед засіданням до нього підходять привітатись і президент суду, і навіть прокурор. Міністр, посол і всі ми залишаємось від початку й до кінця цього 8-годинного засідання. Аваков знайомить маму Віталіка з нашими військовими, що після надання своїх свідчень проходять до зали. У перервах спілкується з діаспорою і здебільшого з мамою Марківа. Вони відходять подалі від усіх і про щось довго говорять…

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 03
Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 04
Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 05

А ще тут безліч журналістів… Адже це по суті прецедент – міністр на засіданні суду по справі простого солдата. "Україна – країна, яка не залишає свого солдата" – головний зміст всіх його повідомлень пресі.

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 06

Те, що йому дозволили хвилинну зустріч з Віталієм, було абсолютним виключенням із правил. Адже навіть мамі ця зустріч не дозволена. Ця хвилина з Віталіком в тій кімнаті метр на метр стала хвилиною можливості проявити свою підтримку, обійняти бійця і запалити в ньому вогонь впевненості в тому, що він не один… хвилина свободи, незважаючи на конвой за їх спиною.

Бути вільним – це мати змогу впевнити іншого, що він важливий і що він не самотній у своїй біді. Бути вільним – це бути безперечним прикладом для світового політикуму. Бути вільним – це не ділити значимість людини за її званням.

***********

АДВОКАТ

Дідусь років 70, який свого часу мав змогу стати відомою політичною фігурою, але відмовився від політики на користь адвокатури і став одним із найкращих у своїй справі в Італії.
Він живе професією і абсолютно безсумнівно переймається справою Віталіка. Щоб зрозуміти всі нюанси, він навіть приїжджав в Україну і підіймався на гору Карачун (саме з неї, за версією слідства було вбито італійського журналіста). Під час зустрічі з міністром і обговорення справи він розмахує руками, постійно зривається з місця, присідає, нахиляється і робить купу інших експресивних рухів.

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 07

Я запитала у всіх, хто ж знайшов і оплачує цього адвоката. Поки я логічним шляхом таки з'ясувала, хто ж саме, я зрозуміла, що ніхто інший, крім цієї людини, про це й не знає…

"Як почувається Віталік?" – запитую його наостанок.
"Він тримається впевнено. Бо він знає, що невинний. Невинуватість – це його головна перевага над обставинами". " Розумієте, – продовжує він, – аби ж вони всі поїхали туди і подивились на власні очі… Як можна вести слідство і не приїхати в Україну жодного разу??? Щоб хоча б зрозуміти, що там війна, і що це не була "охорона військового об'єкту від цивільного населення"… аби ж вони хотіли знати правду!"…

Під час судового засідання він довго тримає себе в руках, коли прокурор і адвокатка потерпілої сторони задають абсолютно незрозумілі питання і грунтують свої звинувачення на абсолютно неадекватних доказах. Іноді він встає з місця і ходить колами, щоб заспокоїтись. Врешті десь на 5-тій годині слухання, коли прокурор починає базувати свої питання на написаному кимось від руки ручкою на папері примітивний малюнок "позицій нацгвардії" (я можу по пам'яті цей малюнок намалювати лише тому, що насправді там пара ліній і пара точок), адвокат не витримує. Він зривається і кричить про абсурдність таких доказів… "Це не театр!" – звертається до нього президент суду. "Це театр! Театр абсурду!" – кричить він у відповідь. Діаспора у залі голосно аплодує. Нам всім наказують залишити залу суду. Той, хто почав аплодувати першим, сплачує штраф. Згодом нам дозволяють повернутись. За адвоката здебільшого вже говорить його помічниця… По закінченню засідання я тихо радію, що обійшлось без серцевого нападу. Все-таки 70 років цій чудовій людині.

Бути вільним – це жити своєю справою, вивчати проблему докорінно і щиро захищати невинну людину, бо бути переконаним в його невинності. Бути вільним – це бути вищим за театр абсурду!

********

ДІАСПОРА

Всі у вишиванках. Люди їдуть з усіх куточків Італії на кожне засідання. "Вони нас ненавидять за таку підтримку," – говорять вони про італійський суд. Деякі з них проїжджають 600 км, просять підмінити їх на роботі, скидаються на бензин чи навіть оренду авто і їдуть… Їдуть, щоб 8 годин, а то й довше сидіти, чи то здебільшого стояти на засіданнях… Щоб обійняти маму Віталіка… Щоб коли Віталік дивився в залу, йому було кого бачити… І було кому сказати "Слава Україні!"… На цьому засіданні Віталіка майже не видно, нам взагалі, окрім спин свідків, майже нічого не видно… Але час від часу Віталік визирає через всі перепони в залу… Бачить вишиванки і посміхається… Важко переоцінити роль цієї підтримки і для Віталіка, і для його мами. Важко переоцінити значимість присутності цих людей на засіданнях.

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 08

Я фотографую їх з міністром перед будівлею, де проходить засідання. "Слава Україні!" – кричу я. "Героям слава!" – чую у відповідь… "Все, тепер нас ще більше будуть ненавидіти тут", – сміються вони… і повертаються до зали…

Бути вільним – це віддавати свій час і увагу тим, кому це найбільше потрібно… Бути вільним – це бути чиєюсь підтримкою. Бути вільним – це їхати за 600 км, щоб відповісти "Слава Україні" українському військовому.

********

МАМА

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 09

Маму я впізнала одразу, хоч жодного разу її до цього не зустрічала. Одне обличчя з Віталіком. Вона зайшла в залу разом із рештою діаспори. Маленька, дуже вродлива жінка з глибокими сумними очима. Під час засідання було видно, як їй важко вони даються, настільки важко, що в найбільш абсурдні моменти звинувачень вона просто посміхається або дивиться в стелю… Мабуть, це єдина можлива захисна реакція в таких ситуаціях. Вона знає, що приїжджаючи на ці засідання, вона не матиме змоги не лише обійняти сина, але в принципі і побачити його дуже важко навіть здаля…

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 10

2 роки…

"Як ви це витримуєте?" – запитує її журналістка.
"Я мушу це витримувати. Це мій син." – відповідає вона.
"Чи були якісь дзвіночки про те, що в цей раз йому, можливо, не варто приїжджати?"
"Ні. Це мала бути звичайна відпустка. Ми планували, куди поїдемо і що робитимемо. Нічого не вказувало на те, що щось має статись. Та й що могло статись з ним в Італії?"…
"Ви намагались не пустити його на війну?"
"Ні. Я сама була волонтером ще з часів Майдану. Тут. Потім ми стали волонтерами для наших військових. Віталік любить Україну. То було логічно, що він пішов її боронити. Я пишаюсь своїм сином. І зараз більше за все він сумує за Україною… Він мріє про те, як повернеться туди…"

Мама говорить тихо, в її очах стоять сльози. Але вона посміхається. Бо мусить бути сильною для сина.

Я намагаюсь її трохи заспокоїти і говорю, що, можливо, таким чином життя береже його для чогось великого і чудового…

"Так… я теж про це думаю… про те, що він живий… на відміну від стількох загиблих вже в цій війні… що це не російський полон і в'язниці теж відрізняються… Але ж це неволя! Це роки неволі для нього! Що ж це за життя без волі?"…

Після довгого спілкування з міністром мама почувається бадьоріше… Я передаю нею листівку для Віталіка… Її глибокі сумні очі залишаються зі мною й понині…

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 11

Бути вільним – це бути сильним заради своєї дитини. Бути вільним – це пишатись своїм сином. Бути вільним – це вірити… попри сльози в очах…

********

СУД

По-перше, варто сказати, що навіть затримання Віталіка було підступним. Про відкриту проти нього справу Україні не повідомили, таким чином, просто чекаючи того моменту, коли його нога торкнеться італійської землі… бо він мав приїхати рано чи пізно – тут його мама.
Коли мені говорили про "абсурдність звинувачень", я насправді не зрозуміла весь спектр абсурдності, аж поки власними очима не спостерігала за нею.

Звинувачення у співучасті у вбивстві. Співучасті… При цьому, співучасті кого саме – не розглядається.

Якщо коротко – коли загинув журналіст, до слідчого звернулась якась італійська журналістка, що теж була в Україні, з тим, що Віталій застерігав її не їхати в сторону окупантів, бо там небезпечно. Це слідством одразу потрактувалось як погроза. Його Фейсбук, його месенджери були зламані і з них отримані фотографії і відео Віталіка в формі і зі зброєю. Це – докази обвинувачення. А також фейковий лист, підписаний неіснуючим майором НГУ, з купою помилок і навіть неправильно написаним іменем командуючого НГУ, який начебто якось одним чудовим ранком один з карабінерів побачив на… сайті "русская вєсна"… Також проти Віталія дав свідчення французький журналіст, якому потрапило в ногу (ага, мінометним прицільним вогнем маленький уламок в ногу), але згодом відмовився від них. За ці брехливі свідчення, звичайно, Україна мала б і має подати проти нього позов.

Після того, як прокуратура зрозуміла, що такими доказами загнала себе в глухий кут, вона пішла ще далі – вона по суті говорить про Нацгвардію як про незаконно сформоване угрупування, і тоді Віталію автоматично відводять роль … терориста… Ще раз. Відчуйте це. Європейська країна Італія намагається визнати Нацгвардію України незаконним угрупуванням, а наших військових, які захищають свою землю від ворога, – терористами!!! Відчуваєте стійки російських запах? А італійський суд – ні.

Варто сказати, що під час засідання стало абсолютно очевидно, що ніхто не розуміє ситуації в Україні, чи навмисно підкреслюють, що вважають війну з Росією громадянським конфліктом.

Наш генерал і побратими Віталія давали свідчення у військовій/поліцейській формі, чим, як потім сказав пресі батько загиблого, намагались (знову таки) тиснути на суд. Будь-який захист і підтримка Віталія якось дивним чином трактувались тиском на суд…

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 12

Прокурор – молодий, амбітний, експресивний – намагався підвести питаннями до того, що форма Віталіка – не гвардійська. "В нас в 2014 році було важко з уніформами. Ми користувались допомогою волонтерів" – "Ага", – хапається за це прокурор, – а чи не могли волонтери разом з формою передавати і ще "деякі речі" (натякаючи на… міномети).

Той факт, що після Майдану добровольців навчали військовій справі 3 тижні перед відправкою на позиції, мінометами ніхто з них не лише не вмів користуватись, але й просто не було їх на озброєнні Нацгвардії (про що сказали всі наші свідки), до уваги не брався.

Але в прокуратури є запасний варіант звинувачення: якщо сам не вбив, то наказав це зробити військовим Збройних Сил.
Якщо неможливо довести цьому суду, що з міномета прицільно влучити у рухливий об'єкт (таксі) на відстані 3 км – нереально, то уявіть, як важко нашим свідкам було довести, що Нацгвардія не віддає накази збройним силам.

Після прокурора не менш абсурдні питання задавала адвокатка сім'ї загиблого. Цікавим є факт, що спочатку в сім'ї загиблого була нейтральна позиція. Вони говорили про те, що журналіст знав, куди їде і оцінював ризики, і не були налаштовані проти Віталія. Потім позиція різко змінилась. Тепер вони подали паралельний позов проти держави Україна. (Україна може бути зобов'язана виплатити сім'ї загиблого журналісту суму в кілька мільйонів попри те, що журналіст перебував у "сірій зоні", не підконтрольній українській стороні, нелегально, без дозволу на це офіційної України). Отже, програє Віталій – програє автоматично Україна. До позову проти України тоді приєднується Франція, а за нею Росія.

Президент суду. Жінка років 60. Запитує нашого свідка- нацгвардійця: "А ви кажете, ваші функції – охороняти об'єкт, а якщо цивільна особа до нього підходить – ви теж маєте стріляти на ураження?".. Тобто в її мозку війна не вкладається… Нацгвардія – це охоронна агенція, що стріляє на ураження по всіх, хто підходить до об'єкту їх охорони.

"А де саме стояла інша сторона?"
"По всій лінії розмежування"
"В якій точці?"
"Як я вже сказав, по всій лінії розмежування. Тобто по всіх точках. В Андріївці, в Слов'янську, на залізничному вокзалі, вздовж колії "…

Їх уява відмовляється це малювати… Мені цікаво було б показати їм фото і відео знущання і жорстоких вбивств російськими окупантами українців на українській землі лише за те, що вони українці… Але нащо їм розуміти справу, яку вони ведуть, правда? Це ж всього лише для людини…

Ще трохи про абсурдність суду. Суд проходить в маленькому місті (майже селі) журналіста, що загинув, де його всі знали. Це – суд присяжних. Так, присяжні теж місцеві… Так, це все дуже "неупереджено". І при цьому їх всіх дуже дратує підтримка Віталія нашою діаспорою.

Бути вільним – це бути неупередженим. Бути вільним – це не обирати, кого вважати винним, а шукати правду і відстоювати справедливість.

*******
НАШІ СВІДКИ

Чотири побратими Віталія разом із генералом і в.о.командувача Нацгвардією Баланом прилетіли в офіційне відрядження до Павії дати свідчення, які могли б допомогти Віталію.

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 13
Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 14

Жоден із них не очікував, що доведеться відповідати на абсурдні запитання і по суті доводити (!!!), що Нацгвардія – це офіційне державне військове формування з правохоронними функціями.

Суд пропонує їм давати свідчення за ширмою. Ну, щоб їх не впізнали потім в Україні. Бо… в нас же "громадянський конфлікт". Звісно, хлопці відмовляються.

Вони сидять спинами до нас. Вони нас не бачать. Але як сказав потім один: "Те, що я знав, що за моєю спиною сидить міністр, в якийсь момент реально стримало мене від емоції!"

"За час війни в Україні загинуло 219 нацгвардійців і маємо 1000 поранених. 4 Герої України. Всі – посмертно. Сьогодні на 8 годину ранку загинув один військовий. 1 поранений. В країні війна." – говорить генерал.
"Беліссімо", – відповідає президент суду…

Коли одному військовому, який з Віталієм був на позиції, показують той абсурдно примітивний малюнок позиції ручкою, через який згодом не стримався адвокат, і просять його підтвердити, що то його позиція, наш військовий вже просто відповідає перлом: "Не знаю. Я б намалював краще".

Останній свідок. Ми вп'яте дивимось відео, яке Віталій необережно десь розмістив в соцмережі. Вп'яте слухаємо запитання про його форму, довжину кущів і накази, які нацгвардійці "віддавали збройним силам"…
Свідку дякують. Він підіймається і раптом, щось говорить перекладачці. Він просить потиснути руку Віталію. Президент суду дозволяє. Нам все це не чути. Ми лише бачимо, що він йде "не в ту сторону"… обходить всю цю сцену столів цього театру абсурду, підходить до Віталія і міцно тисне йому руку…

Засідання закінчується. Нацгвардійцям відмовляють у зустрічі з Віталіком. Ми всі виходимо на вулицю. Наші хлопці спілкуються з мамою. Той, що давав свідчення останнім, в тримтячих руках тримає цигарку… В його очах стоять сльози…

"Це міг бути будь-хто з нас", – говорять вони…

Вони всі обіймають маму. В мами ще на 4 сина стало більше…

Бути вільним – це не боятись показувати своє обличчя. Бути вільним – це з гордістю говорити, що ти – військовий своєї країни. Бути вільним – це стояти горою одне за одного.

ВІТАЛІК

Людина, що 2 роки провела за гратами.. Людина без намісів зрад і політичних чвар, в яких ми проварили наш мозок за ці два роки… Людина, для якої гасло "Слава Україні" не набуло присмаку заїждженості… Людина, для якої країну, яку він боронив і за яку був готовий життя покласти, зачинили в 2017 році… тобто зачинили його, в далекій від України Італії… За абсолютно надуманим звинуваченням, що базується на фотографіях у його Фейсбуці, абсурдному "прицільно вбив з міномета", висновкам огляду тіла вбитого "судмедекспертом" окупантів і листі, опублікованому на сайті "русская вєсна".

Він з'являється доволі несподівано у вишиванці, кайданках і супроводі конвою.

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 15

Перше, що кидається в очі – схуд… "Слава Україні!" – посміхається він міністру. "Героям слава"… – тихо промовляємо ми, щоб ніяким чином не чинити "тиск на суд", чим зашкодити Віталіку. Діаспорі в цьому плані вільніше, ніж міністру.

За кілька годин судового засідання міністру дозволять таки побачити Віталіка у відведеному для нього метр на метр приміщенні. "Solo Ministro. Ніяких журналістів" – зупиняють мене. "No soy una giornalista" – відповідаю іспансько-італійською і йду вперед. Чи то ефект від мого нахабства, чи то моя суміш мов спантеличила – мене не зупиняють.

В кімнаті міністр обіймає Віталіка: "Ти зовсім не змінився". Я фотографую і майже плачу. Міністр одразу переходить до найважливішого – слів підтримки, слів про наступні наші кроки і планів щодо майбутнього Віталіка в Україні.

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 16
Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 17
Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 18

"Незалежно від того, як закінчиться цей суд, боротьба триватиме. Ти маєш це розуміти". Віталік уважно слухає, схвально хитає головою… Він розуміє, як може закінчитись цей суд… Він готовий до подальшої боротьби. "Я – український військовий. Я служив і служитиму Україні". Він виглядає незламним і впевненим у собі. І лише коли міністр обіймає його і в цей момент йому не потрібно виглядати мужнім і стійким, на його обличчі так чітко прочитується "це так мені потрібно…"

Міністр виходить. Я за ним. Обертаюсь і не втримуюсь – спішно підходжу і обіймаю Віталіка. Говорити не можу. Від слова "тримайся" мене відучили військові. Решту слів згадати не можу. Віталік повторює слово "дякую".

По закінченню 8-годинного засідання міністру і побратимам Віталіка дозволяють знову його побачити. Але в останню мить змінюють рішення і пропускають лише міністра і в.о.командуючого НГУ… А з ними нас з Артемом. "Скажи щось для українців!" – говорить Артем Віталіку. "Україно, разом ми все переможемо!" – говорить Віталік…

Бути вільним: Як в Італії судять нацгвардійця Марківа 19

Перед тим, як залишити Віталіка наоднинці з міністром і генералом, я знову користуюсь шансом обійняти його. Віталік пахне…свободою. Отією, внутрішньою, ні від чого незалежною. Справжньою. Яку, мабуть, можна віднайти в собі лише за найгірших обставин…

Бути вільним – це бути українським військовим навіть за ґратами італійської в'язниці.
Бути вільним – це вірити в свою країну і в те, що вона за тебе горою так само, як і ти за неї.
Бути вільним – це знати, що ти не один.
Бути вільним – це мати ту свободу в собі, яку ніхто не зможе в тебе відібрати.

Наступного ранку я вийшла на пробіжку. Йшов дощ. Було надзвичайно холодно. Я бігла і кожною краплиною дощу на своєму тілі відчувала це щастя мати цю базову необхідність кожної людини – Свободу… Як? Як можна відібрати її в людини за те, що вона боронила право своєї країни, свого народу на Свободу!

Ми не маємо права втомлюватись боротись за нашого бійця! Бо, як сказав Віталій: "Разом ми все переможемо!"

Джерело: Цензор.нет


Відео дня

Якщо ви помітили орфографічну помилку в тексті, виділіть її мишею та натисніть Ctrl+Enter

Хочете першими дізнаватися про головні події в Україні - підписуйтесь на наш Telegram-канал

ТОП-новини
Останні новини
усі новини
Gambling