29 травня виповниться 5 років від того дня, коли вороги забрали у нас генерал-майора Сергія Кульчицького. Він загинув поблизу гори Карачун під Слов’янськом. Гелікоптер Мі-8 Національної гвардії України, на борту якого був генерал-майор Сергій Кульчицький, був підбитий бойовиками з ПЗРК. Втрата не тільки для нашого теперішнього, а й далекого майбутнього.
До 2 Галицької бригади від прийшов у 2005 і командував нею 5 років. Це той час, коли бригада почала відроджуватись. Він поклав для неї новий шлях, яким вона крокує досі. Тут залишились люди, які служили з Сергієм Петровичем. Вони пам’ятають, як він ходив коридорами казарм, особисто ремонтував стріхи та на лавці біля штабу розмовляв зі строковиками. Пам’ятають, як він разом зі своїм заступником з тилу, покійним полковником Андрієм Соколенко, садив фруктовий сад, відроджував клуб та особисто проводив заняття з бойової підготовки.
Старший солдат Ірина Михалюк служить в бригаді вже 24 роки. Пам’ятає, як готувались зустрічати нового командира.
- Трішки боялись, не знали, який він. Побачили на плацу, з вигляду дуже суворий був. Ми тоді не знали ще як себе поводити. На той час я вже працювала на вузлу зв’язку, і кожної зміни носила йому телеграми на підпис. Перші рази переступала поріг кабінету обережно, але виявилось, що марно. Сергій Петрович завжди підбадьорював, жартував, але був вимогливий.
Ірина згадує, що жодного разу не чула як він підвищував голос, говорив завжди спокійно, якщо треба, пояснював.
- Дуже запам’яталось, як поїхали на полігон зі складанням заліків з бойової стрільби. Було дуже холодно, а у нас, у кількох жінок, не виходило виконати вправу на «добре». Кожній жінці він пояснив та на практиці показав техніку стрільби. Навіть не знаю, де стільки терпіння бралось у нього. Він дуже турбувався про здорові стосунки в колективі. Якось перед 8 березня знайшов військовослужбовців, які вміють грати на інструментах, одного, який співав. За кілька тижнів створили справжній Джаз-бенд. На свято був концерт для жінок.
Звістка про загибель Кульчицького Ірину застала вдома. У той момент вона поралась на кухні, був вихідний після зміни. Не повірила новині, почала телефонувати на роботу, у військовій частині всі теж були в розпачі, не вірили.
Полковник Олег Пельчарський прийшов до бригади у 2009 році заступником Сергія Кульчицького. Одразу відчув сильну руку керівника.
- У нього була коронна фраза: «Не можна Батьківщину на трійку захищати». Це стосувалось не тільки бойової підготовки, але й в усіх справах. Для нього оцінка «3» - це була не оцінка. Якщо будь-хто отримував таку оцінку, він починав особисто працювати з тією людиною. Це міг бути солдат, сержант, прапорщик.
Олег Богданович згадує, як Кульчицький особисто одягав каску та ліз на дах і ремонтував його разом з особовим складом. Розбирався в усіх питаннях, чого не торкнись.
- У нього на все вистачало часу. До занять з бойової підготовки підходив дуже серйозно, почав відбудовувати військове стрільбище, придумав рухомі мішені. Говорив, що стріляти потрібно багато та якісно, адже це обороноздатність нашої країні. Збирав особовий склад разом з сім’ями, всі знали один одного, дружили.
Завдяки йому був зроблений гуртожиток для військовослужбовців за контрактом, встановлений відеонагляд в автомобілях для перевезення осіб взятих під варту. Одним словом бригада зазнала багато позитивних змін під час командування Сергія Кульчицького.
Головний старшина бригади Роман Пацура на час, коли Сергій Кульчицький прийшов командиром, був старшиною автомобільної роти.
- Знав усі закутки в кожній роті, заходив щодня та питав про проблеми, разом працювали над кожним питанням. Пліч-о-пліч я з ним ремонтував склади, він просто почав відновлювати всю бригаду. Сергій Петрович мріяв, щоб на території військової частини була капличка, біля клубу. Цього року ми почали будувати капличку саме в цьому місці.
Роман згадує, як Кульчицький заходив до їдальні, і особисто пробував їжу, яку будуть їсти солдати.
- Йому було важливо, щоб особовому складу було комфортно, щоб вони їли смачну їжу, були охайно одягнуті, піклувався про кожного. В обід часто сидів на лавці біля штабу, до нього підходили усі, хто проходив повз, говорили з ним.
Про загибель генерал-майора Сергія Кульчицького Роман Пацура дізнався від товаришів по службі, зателефонували хлопці з АТО та розповіли. Згадує, як тоді одразу побіг в автопарк і увімкнув телевізор, зібрались усі в кімнаті та чекали новин. Інформація підтвердилась.
Начальник медичної служби підполковник Галина Петрівна на той час була начальником медичного пункту. Добре пам’ятає кожен день проведений під командуванням Сергія Кульчицького.
- Він був не тільки командиром, а й господарем. Приходив до медичного пункту і міг провести тут годину, а то і більше. Багато планів мав, і їх впровадив. Обладнав медичний пункт функціональними підрозділами за всіма вимогами. Був батьком для всіх, від офіцера до солдата строкової служби. Коли дізналась про його загибель, думала, що просто переплутали прізвище, вірити не хотілось.
Євгенія Василівна Гетманчук працює на території бригади в магазині з 1983 року. Бачила 10 командирів тут, в тому числі і Сергія Петровича Кульчицького.
- Пам’ятаю дуже добре, як у магазин заходив і Кульчицький, і Соколенко, багато розмовляли про історію. Такі теми в них для розмови були, обидва багато читали та обговорювали історичні події. Іноді навіть говорила їм, щоб заспокоїлись, бо дуже палко говорили. Але Сергій Петрович був такою людино, з якою можна було поговорити на будь-які теми. Якщо щось не знав, ніколи не доказував, завжди читав та дізнавався про це.
Згадує, що ніколи не сидів на місці, страшно не любив довго працювати з паперами, завжди прагнув бути поруч з людьми, хоч працювати, хоч навчати.
- На роботі перед телевізором почула про його загибель. Тоді збіглось дуже багато наших військовослужбовців, дивились новини. Плакали усі, хто тут стояв. Хтось казав: «Євгенівна, наберіть». Я дуже боялась, подзвонили всі разом, відповіді не було. Потім мені вже розповіли, що бачили на телефоні мій пропущений, але генерала вже не було в живих.
Група інформації і комунікації військової частини 3002 Західного ОТО НГУ
АТОграф