статьи

Гвардейский медик, который создает шедевры

6 сентября 2019
5569
Поделиться:

Військові. Які вони на перший погляд? Безперечно, дуже мужні, відповідальні і сильні. Вони завжди є прикладом наслідування для багатьох хлопчиків країни. Та що ховається за кам’яним вибором професії «військовий»? Якщо зазирнути за щоденну життєдіяльність військових, можна відкрити безліч інших сторін.

Ельдар Бєглов у родині 2 Галицької бригади Національної гвардії вже 2 роки. Сержант, служить у 3 роті бригади санітарним інструктором. Зізнається, що отримує подвійне задоволення: і від того, що працює за фахом, і від того, що служить у гвардії. Але не тільки його медичні навики дивують побратимів, а й ні з чим незрівнянна жага до творчості. Він вміло володіє пензлем та олівцями. Чудово малює портрети для своїх друзів, автомобілі та майбутнє. Після служби займається лише творчою роботою: грає не фортепіано, малює чи реставрує автомобіль.

Ельдар, медик за покликанням чи за випадком долі?

Насправді медиків за випадком не буває. Це дуже серйозна професія і тільки свідомий вибір, адже це - відповідальність. Я думав над професією лікаря, але в певний момент вирішив спочатку обрати спеціальність «лікувальна справа».

Ви з дитинства мріяли про це?

О, ні! Це був один з варіантів. Насправді у мене було три шляхи. Перше, я дуже любив історію. Думав вивчати її, а в подальшому стати вчителем історії. Друге – це реставратор, адже я дуже любив малювати. І третє – медик. Мій тато працював на швидкій допомозі, розповідав вдома різні історії. Мабуть, вони надихнули мене настільки, що згодом я обрав медичну стежину.

Так, але малювати Ви не перестали й досі?

Ні, пензлі, олівці і вугль – це речі, які зі мною вже будуть до кінця життя. Це такий стан душі. Це заняття мене якимось чином розслабляє.

Як Ваше життя стало пов’язаним з таким видом творчості?

Ну, насправді це стало відомо десь у 6 років. Я намалював кілька малюнків, серед них і Львів. До того ж мама побачила, що у мене хист до вивчення іноземних мов. Тоді вона разом з малюнками та мною пішла у лінгвістичну гімназію, туди приймали не тільки за здібності до вивчення мов, а й творчих дітей. І тоді мене затягнуло повністю. Я взявся до вивчення трьох мов: англійської, німецької і французької.

Мене завжди дивували такі діти, як у них вистачає часу на все це?

Не знаю. Мене ніхто не заставляв, мені просто дуже хотілось вчитись. Окрім того батьки мене віддали на айкідо, там я отримав три «к’ю» (ступінь, японською – авт.). Світ був для мене настільки цікавим і безмежним, що хотілось якнайбільше інформації встигнути засвоїти.

А як щодо музики?

Ну, в музичну школу я б просто фізично вже не встиг ходити. Але, з часом, - сміється, - я сказав батькам, що хотів би навчитись грати на чомусь. Тому рік займався з вчителем вдома, в індивідуальному порядку. Зараз продовжую вдома грати.

Але як у цій всі творчості могла з’явитись Нацгвардія? Зазвичай у суспільстві гуляє думка, що військо і творчість це дві несумісні речі?

Мабуть і я ніколи не подумав би колись, що прийду сам на військову службу. Але коли закінчив навчання вирішив, що працювати буду лише за спеціальністю, роботу шукав самотужки. Якось прийшов до центру зайнятості, подивитись вакансії, і побачив оголошення від Нацгвардії «шукаємо санітарного інструктора». За усіма пунктами вимог я підходив. Центр зайнятості знаходиться навпроти частини і я просто перейшов дорогу, прийшов на КПП і сказав, що у відділ кадрів.

Все на стільки просто? Не було страху, що щось піде не так?

Абсолютно. Я поспілкувався з начальником медичної служби, підполковник Галиною Трофименко, ми знайшли спільну мову. Мені підійшла НГУ, а я підійшов Нацгвардії. Все зрослось. Але для мене особисто ще й велику роль відіграв один військовослужбовець, Степан Скольський, він був фельдшером батальйону. Він мені допоміг і облаштуватись, і все підказав в роботі. Дійсно став надійною опорою і справжнім побратимом.

Здавалось, творча люди дуже ніжні особистості. Які вони були перші «армійські будні»?

Спочатку була підготовка молодого поповнення, яка тривала понад місяць, перед складанням військової присяги. З хлопцями здружились, робили все разом: навчались, тренувались, стріляли, бігали. Це був такий час, який більше ніколи не повториться, тому його хотілось особливо запам’ятати. А потім я прийшов для проходження служби за контрактом в 3 роту.

Як зустріли «новенького»?

Круто. Я не відчув жодного моменту, який би мене якось вибив з колії. Просто для себе я колись обрав одне єдине правило для життя: «Робити за сумлінням». Це правильно для мене одне з основних. Воно мені й допомогло стати тим, хто я є зараз.

Повернемось, все ж таки, до вашої творчості. Що зображаєте зараз?

Раніше я малював портрети, пейзажі, абстракції. Кілька разів мої роботи виставлялись в Мистецькій галереї у Львові, у Польщі та Чехії. Але зараз пишу портрети часто тоді, коли просять. Мені подобається приносити людям естетичне задоволення і дарувати портрети. Дуже люблю малювати Львів: його вулиці, трамвайні колії, архітектуру. Але останній час мене заполонили автомобілі. У своїх малюнках детально зображаю як і ретро автомобілі та сучасні, так і ті, що народжуються у моїй уяві.

Чула, що ретро автомобілі Ви не тільки малюєте?

Про автомобіль я мріяв, але хотів щось дуже особливе. Я назбирав кошти і викупив старенький Москвич. Дуже довгий час його реставрував, шукав у різних частинах України лише оригінальні запчастини, особисто шпаклював його та красив. Дуже пишаюсь кінцевим результатом. Зараз моя автівка друга у рейтингу міста Львова, серед автомобілів цієї марки. Але я хочу розвиватись ще. Подивимось, що буде наступним моїм кроком.

Записала лейтенант Аліна Новікова

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter



Сегодня
20 ноября 2019
больше новостей
новости партнеров
delta = Array ( [1] => 0.00050616264343262 [2] => 0.091487169265747 )