статьи

Гитарист для принцессы

10 сентября 2019
738
Поделиться:

Ввечері він грає колискову своєї донці, а зранку екіпірується та їде виконувати небезпечні завдання

Однорічна донечка Аня для нього – принцеса. Колись принцесою він називав свою гітару. Коли ж народилась Аня, гітара знайшла своє місце у шафі, а найголовніше місце у житті посіли дружина та донька. Про двох найкоханіших жінок у світі він мріяв все життя. А поки їх не було у житті нашого героя – усе заміняла музика. Щоправда, тепер гітару дістає ввечері, аби заспівати донці перед сном.

Руслан Дейнека – звичайний гвардієць у берцах та оливковій формі. На передпліччі красується шеврон «Національна гвардія України», форму прикрашає погон старшого сержанта. Його робота доволі небезпечна, він займається судовим конвоюванням (доставляє осіб спецконтнгенту до зали суду, здійснює охорону під час судового засідання, - авт) у 2 Галицькій бригаді. Але є у ньому дещо таке, що, здавалось, не може ужитись в тілі дужого військового. Музика – це те, що наповнює його щоденною любов’ю до світу.

Талант музиканта у шестирічного Руслана розгледів вчитель музики, Мирон Володимирович Мамчур. Тоді вчитель не знав, що хлопець ще до школи на слух підбирав мелодії та намагався їх грати самостійно. Дід Руслана віртуозно грав на акордеоні, онук слухав і собі брався до інструменту.

Вже зараз, коли ми попросили вчителя поділитись згадками про малого Руслана, у мережі Фейсбук він відповів: «Це був батяр (розбишака, діал. – авт.) ще той, але не у музиці. Музику він любив усім серцем».

- Мені дуже важко давалось вивчення нот, але на слух підбирав точно музику, - розповідає Руслан. – До 9 класу я навчався грати на акордеоні, але дуже мріяв про гітару. Грав при кожній нагоді на ній. Пам’ятаю, як у другому класі з другом я брав гітару, виходили десь на пікнік, хлопці, дівчата, і я гравїм. Навіть згадки про ці дні навіюють хвилю смутку, настільки я б усе повторив.

- Але сьогодні у бригаді вас знають як хлопця, що дуже душевно грає та співає. Коли ж з’явився омріяний інструмент?

- Після 11 класу, на неї я заробив сам. Купив тоді електричну, то дійсно були дуже специфічні емоції. Адже моя перша гітара, ще й мною зароблена.

- Вона і досі є?

- Ні, - сміється, - цієї вже давно немає. Зараз вдома акустична, я на ній своєї донці ввечері колискові співаю. Вона завжди слухає уважно. Я думаю, що вона теж прекрасно буде грати та співати.

- Яку музику граєте з задоволенням?

- Мабуть більше за все до душі ліричні композиції. У музиці має бути щось таке, що торкнеться самої душі. Щоб людина, коли почує якусь пісню, зупинилась і хоч на хвилину заслухалась. Дуже багато української хорошої музики, народної. Але, з початком війни на сході, почала з’являтись музика, яка торкає окрему чоловічу касту – військових. Тоді я почав вивчати і співати пісні про боротьбу, військових, війну.

- Як взагалі ви потрапили до війська?

- Все просто – строкова служба. Відслужив півтора роки, потім війна на сході. Багато хто з мого призову тоді підписували контракт – усі хотіли захищати Україну. Я теж обрав для себе професію військового.

- Вкотре не стомлююсь запитувати і своїх спікерів, і себе особисто, чому творча молодь обирає армію? Хіба не страшно?

- Не боїться лише дурень. Після підписання контракту у 2016 році потрапив в зону АТО. Не буду брехати, що був абсолютно спокійний під час поїздки. Переживав, але музика була і там зі мною.

- Чи думали ви над тим, що ваше покликання тільки музика, а не армія?

- Чесно, думав. Але зараз я тут. Я можу грати в роті, я може грати вдома, біля річки, на лавці біля тренажерної зали. Не має значення, де ти граєш. Головне, яку функцію як чоловіка виконуєш ти.

Автор: Аліна Новікова,

2 Галицька бригада НГУ

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

загрузка...

Сегодня
14 сентября 2019
больше новостей
Загрузка...
delta = Array ( [1] => 0.0004429817199707 [2] => 0.046457052230835 )