Найважливіше для творчої людини – це свобода. Свобода в діях, виборі, прийнятті рішень та життєвому русі. Та чи знав Богдан Мовчан, 20-річний джазовий музикант, що саме цю свободу він віднайде у гвардії. У той самий момент, коли вперше сяде за свій музичний інструмент разом з оркестром 2 галицької бригади Нацгвардії України.
Тато Богдана теж музикант. Чоловік грає на барабанах. Уперше цей музичний інструмент своєму синові він дав у руки ще в початковій школі. Але Богдана він не зацікавив. Просто погрався і закинув. Коли ж йому виповнилось 10 і мама відвела хлопця до музичної школи, на першому ж занятті на барабанній установці хлопець зрозумів, що це справа усього його життя.
– Мама дуже хотіла щоб я грав на гітарі. Коли вела мене до музичної школи так і сказала: «Я запишу тебе в клас по гітарі». Коли прийшли до викладача і він запитав, на чому я хочу грати я сказав два слова, навколо яких тепер базується все моє життя: «на барабанах».
Після музичної школи його шлях попрямував до музичного коледжу. Там хлопець грав на дуже незвичному для України інструменті, марімбі.
– Проблема в тому, що у наших навчальних закладах не навчають окремо грі на барабанах. Тому я навчався індивідуально. Іноді доводилось вставати о шостій ранку і одразу йти до коледжу. Займався там до 8 чи 9 вечора. Пізніше з хлопцями створили свій гурт, грали джаз, мали вже кілька концертів, записували пісні.
Але в певний момент для Богдана постало питання «Що далі?». Навчальний заклад позаду. Звісно, можна було іти вчитись далі, а можна було почати працювати. Або… йти на строкову службу.
– Чесно кажучи, це мене не дуже радувало. Я не міг уявити, як я житиму без свого інструменту півтора року. Як я не зможу грати, коли цього вимагає моя душа. Тренувати руку і слух треба постійно. Коли музикант відвикає – наздогнати нелегко.
Тоді його тато запропонував іти на контрактну службу, але туди, де Богдан міг би приносити користь людям і розвиватись далі.
– Але що я можу грати у духовому оркестрі? Який у них репертуар?
Єдиним відомим музичним бендом для мене був оркестр 2 Галицької бригади. У нашому регіоні про нього відомо усім музикантам, та й не тільки. Оркестр часто дає вуличні концерти, їздить по західній Україні. Тут, на заході, люди дуже люблять запальну і народу музику, а музиканти оркестру на ній спеціалісти. Окрім того, в тому оркестрі вже служили кілька випускників мого коледжу, дещо старші за мене.
Хлопець звернувся до військової частини і виявилось, що є вакантне місце, помічника соліста оркестру. Подивився репертуар, спробував грати. Так, ця музика була інша, але каже, що йому сподобалось.
Тепер же у галицькому оркестрі з джазового музиканта народився військовий...
Зараз Богдан разом з іншими військовослужбовцями проходить підготовку молодого поповнення, незабаром присягне на вірність українському народові. Коли має вільну хвилинку, біжить до оркестрантів, аби взяти палички до рук та грати.
– Мене чудово зрозуміє тільки патріотичний український музикант. Що це, коли ти півтора року обов’язок виконуватимеш перед державою, не нехтуючи музикою…
– Барабани моє все. Я хочу грати до кінця свого життя. Усім здається, що в армії інша музика. Але тут я з’ясував для себе, що військові музиканти можуть бути різними. Джазовими, рокерами, народними, духовими. І треба приходити нам, молодим, щоб їх слухали ще більше, щоб формувалася ціла музична культура бійців… Це нота, взявши яку, змінюється національний ритм боротьби.
Автор Аліна Новікова
АТОграф