статьи

Как военкоматы отлавливают в армию немотивированную молодежь

29 ноября 2019
3607
Поделиться:

Міністр оборони України Андрій Загороднюк 10 листопада 2019 року озвучив в ЗМІ амбітні плани щодо скасування призову на строкову службу. Такі спроби в Україні вже були до 2014 року.

Перехід на контрактну армію було задекларовано у передвиборчій програмі президента Володимира Зеленського, нагадує zik.ua.

"Ми рухаємося до професійної армії за стандартами НАТО, яка буде підготовленою і оснащеною", – заявив керівник Міноборони, але тут же зазначив, що перехід буде відбуватися поступово. Відмова від строкового призову стане лише частиною реформи ЗСУ, що включає соціальний і правовий захист військових, забезпечення їх житлом, харчуванням, медичним обслуговуванням. Реформа торкнеться також резервістів і територіальноі оборони. При помітному зменшенні кількості солдат і офіцерів повинні істотно зрости їх професіоналізм і готовність виконувати поставлені завдання. На думку міністра, зараз в Україні досить сприятливий клімат для реформування Збройних Сил, у зв'язку з чим він пообіцяв вже в наступному році представити "дорожню карту" з скасування строкової служби.

Коментуючи слова керівника Міноборони, нардеп Ірина Верещук, співавтор законопроекту "Про військовий обов'язок і військову службу", зазначила: "Ми зараз повинні зробити так, щоб вберегти життя військовослужбовців і перемагати на полі бою... Професійна армія не буде більше займатися призовом. Для цього немає необхідності, тому що воюють зараз бойовими дронами, IT-технологіями".

В Україні вже робилися спроби перекладу ЗСУ на контракт: у 2005 році було сформовано кілька підрозділів контрактників, називалися різні дати повного переходу до професійної армії. Ця тема звучала практично у кожної передвиборчої кампанії.

У жовтні 2013 року тодішній президент Віктор Янукович підписав указ про скасування обов'язкового призову на строкову службу. Але вже в травні 2014 року, в.о. президента України Олександр Турчинов вернул загальний призов у зв'язку з агресією РФ.

Безліч військових експертів як в Україні, так і за її межами, наводять аргументи як за, так і проти скасування строкового призову в армію.

Але потрібно відзначити, що в даний час призовники становлять до 10% від чисельності силових структур України і не беруть участі у бойових діях. Саме тому, як зазначив співробітник київського Центру Разумкова Олексій Мельник, "відмова від призову не повинна позначитися на обороноздатності держави".

Загальновідомо, що сучасна військова техніка стає все більш складною у використанні, і тому нею повинні керувати професіонали-контрактники. До того ж при такому рівні озброєнь відпадає необхідність у численної за складом армії. "Досить сильного ядра в розмірі 130-150 тис. військових. Навколо нього потужні сили територіальної оборони та резерв, і крайня ланка – це готовність самого суспільства реагувати на виклики, які зараз існують. Та ж Швейцарія або Фінляндія можуть наростити власні сили до 500 тис. осіб за 3-4 дні", – вважає головний редактор часопису Ukrainian Defense Review Антон Міхненко.

Більшість держав нині спрямовують зусилля на оптимізацію наявних ресурсів і отримання максимального ефекту від їх використання. "У часи холодної війни Радянський Союз мав велику за чисельністю армію і покладався на призов. У 2014 році Україна була в схожому становищі: на папері існувала велика армія, а в реальності вона виявилася не готовою до участі в ініційованому Росією збройному конфлікті", – нагадав Мартін Хурт, науковий співробітник Міжнародного центру оборони і безпеки (ICDS) в Таллінні.

Щоб зрозуміти, в якому напрямку необхідно рухатися Україні, реформуючи свою армію, варто поглянути на світову практику. Фахівці дослідницького центру П'ю в США з'ясували, що строковий військовий призов існує в тій чи іншій формі лише в 60 країнах з 191. У 108 державах немає закону про обов'язкову військову службу, а 23 держави (наприклад, Ісландія, Гаїті, Гренландія, Коста-Ріка) взагалі не мають збройних сил. У різних країнах військовий обов'язок приймає різноманітні форми, термін служби коливається від декількох місяців до декількох років. Є країни, де можна офіційно відмовитися від строкової служби за гроші, як, наприклад, у Греції, Грузії або Туреччини.

У той же час, у воюючому Ізраїлі призиваються всі юнаки та дівчата, які досягли 18-річного віку, придатні за станом здоров'я. Студенти, які отримали відстрочку, зобов'язані відслужити після закінчення університету 3 роки строкової служби та ще чотири після отримання офіцерського звання. При цьому Міноборони повністю оплачує їм навчання, проживання та щорічну відпустку. Таким чином, армія отримує в своє розпорядження інтелектуальну еліту молоді, адже відслуживши 7 років офіцерами, багато і подальше життя пов'язують з армією. При цьому будь-який демобілізований отримує значні кошти на навчання у вузі чи на відкриття власного бізнесу.

В Південній Кореї, яка також має конфліктного сусіда, служать всі. Якщо є проблеми зі здоров'ям, призовнику знайдуть місце в тилу, але від служби не звільняється практично ніхто.

Збройні сили Китаю найчисленніші у світі – 2,2 мільйона чоловік, а у воєнний час може бути мобілізовано до 10% від 1,3 мільярда населення країни. При такому людському ресурсі у Китаї немає необхідності в примусовому призові на військову службу. Навпаки, щоб надіти погони, потрібно здати іспити.

Майже у всіх країнах Латинської Америки існує термінова служба в армії. У Перу та Чилі солдатів набирають добровільно, а у Венесуелі, Болівії, Мексиці, Аргентині і Бразилії йде повномасштабний призов. Самий незвичайний призов в Мексиці, там він проходить з допомогою лотереї.

Після війни у В'єтнамі в США в 1970 році було вирішено змінити систему комплектування армії. Але США не скасували призову, а придумали цікавий спосіб. Нюанс у тому, що з початком кожного призову, наприклад, український міністр оборони вказує план призову, тобто скільки людей повинно бути мобілізовано. Його американський колега просто пише нуль, так званий "нульовий призов". Але якщо ситуація змусить уряд вдатися до мобілізації, "нуль" буде тут же виправлено на потрібне число, і не потрібно витрачати час на розробку проекту, його читання і голосування в Конгресі.

Німеччина, Великобританія, Франція і деякі інші країни "старої Європи" вже давно мають професійні армії, а на початку 2000-х років європейські країни скоротили чисельність армій і перевели їх на контрактну основу. Це було пов'язано з мінімізацією зовнішньополітичних ризиків. По такому шляху пішли Македонія, Чорногорія, Румунія, Болгарія, Польща, країни Балтії, Швеція. Але в 2014 році, з початком військової агресії Росії проти України, призов відновили в Швеції, Литві, Латвії, пояснюючи це необхідністю підвищення обороноздатності країни перед обличчям російської загрози.

Сенс в тому, що армії тих європейських країн, де існує призов, спираються на професійні кадри, а строковики, що становлять малу частину особового складу, отримують доволі високу заробітну плату і мають можливість освоїти нову, затребувану спеціальність.

Після відмови від призову в розвинених європейських країнах виявилося не так багато бажаючих вступати на військову службу за контрактом, навіть якщо держава обіцяє непогані гроші і всілякі пільги. З готовністю йдуть служити в армію тільки вихідці з сімей мігрантів з низьким рівнем життя, які розуміють, що престижна офісна робота їм не світить.

Зараз ряд політиків Німеччини і Франції активно обговорюють питання про введення так званої "загальної національної служби", тобто про повернення до призову молоді обох статей на 12 місяців. Їм нададуть право вибору між службою в армії, у допоміжних армійських структурах, або в цивільних установах. Таким чином, будь-яка молода людина незалежно від статі, національності та соціального походження повинна віддати державі громадянський обов'язок. Беручи до уваги збільшення кількості мігрантів у Європі, армійська служба до того ж сприятиме соціалізації і трансляції в маси мигрантской молоді національної ідентичності. В армії засвоєння таких меседжів буде відбуватися більш ефективно і швидко, чим "на громадянці", сподіваються європейські політики.

Чому ж українські призовники намагаються обійти військкомат десятою дорогою? Проблема ухильників існувала завжди. Однак зараз однією з головних причин відмови молодих людей від призову є неадекватна політика держави в питаннях війни і миру. "Коли держава "косить" від війни, марно чекати від призовника, що він не буде "косити" від армії", – підкреслив Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський. Для вирішення проблеми з ухильниками, на його думку, потрібно змінювати порядок ведення обліку та призову, "створити систему моральних і матеріальних стимулів, які б забезпечували привабливість служби в армії на тлі інших пропозицій на ринку праці".

Необхідно підвищувати професіоналізм в армії на всіх рівнях: це і питання призову, та підготовки офіцерів, працівників військкомату, контрактників. При повному переході на контрактну основу Збройним силам доведеться активно зайнятися рекрутингом, рекламою, а це абсолютно нова сфера діяльності для армії. Щоб витримати конкуренцію на ринку праці, Міністерству оборони доведеться пропонувати претендентам не тільки гідну заробітну плату, але і соціальний пакет, хороші побутові умови, роботу з сучасною технікою. Все це вимагає чималих фінансових вливань, але інвестовані в контрактника кошти, принаймні, не будуть витрачені даремно, адже він прослужить кілька років, а призовника за рік строкової служби все одно не вдається якісно підготувати до військової служби, на його місце прийде новачок, і все доведеться починати спочатку.

Саме це і є основним викликом для України: "Необхідна модернізація всього суспільства, тоді як армія повинна навчитися цінувати індивідуальність кожного бійця - замість того, щоб набирати тисячі призовників", - резюмував естонський експерт Мартін Хурт. І поки цього не відбудеться, військкомати так і будуть заганяти призовників в армію "палицями".

Реформи і кроки, спрямовані на поступовий перехід до професійної армії, будуть сприяти зростанню її боєготовності і реального наближення до стандартів НАТО.

А поки що ми маємо протизаконні вуличні облави та порушення прав людини з боку військкоматів, які задля плану згоняють в армію немотивовану молодь.

Порушенням прав людини з боку військкоматів вже неодноразово зймались правозахисники. Ось лише дві історіі, які оприлюднила Харківська правозахисна група, та які ночно вказують на те, що армія в Україні будується примусом та порушенням прав людини.

Ігоря затримали 31 травня о сьомій вечора, всю ніч і ранок наступного дня його рідні гадки не мали, куди він пропав.

– Я сам із Куп’янська, їхав до товариша у Харків. Коли виходив із автобуса на Індустріальній, мене оточили десь сім-вісім чоловіків, – розповідає хлопець. – Якісь документи показали, кажуть: «Ми з військкомату, а ви уклоніст, ви у розшуку». Вони були одягнені у цивільне, примусили сісти до цивільної ж автівки “Ауді” білого кольору. Забрали телефон і повезли до військкомату. Там нас зібралося десь п’ятеро хлопців, яких так само привезли…

У військкоматі молоді люди просиділи до третьої години ночі, пригадує Ігор. Ані води, ані їжі їм не запропонували.

– Я став розпитувати, на якій підставі нас забрали, став вимагати, щоб нам повернули телефони. Але зателефонувати нікому не дозволили, натомість почали погрожувати, буцімто зараз із нами у підвалі поспілкуються, якщо буде така розмова.

О третій хлопців доправили до збірного пункту. А там залишили сидіти до ранку на лавах – «адже всі сплять». Телефони повернули лише о десятій. Вирватися на волю Ігорю вдалося лише в понеділок, 3 червня: він зв’язався з адвокатом Олегом Максименком, той подав до суду скаргу на незаконне утримання, тож хлопця відпустили на добу, щоб він міг потрапити на засідання суду.

Щойно вийшовши із збірного пункту, Ігор поспішив на медичну комісію. Кілька років тому у Куп’янському військкоматі, розповідає хлопець, його вже оглядали лікарі. Тоді, його визнали тимчасово непридатним для проходження військової служби через неврологічні проблеми. Тож Ігор одразу попрямував до невропатолога. Був упевнений: цей спеціаліст підтвердить діагноз куп’янського колеги. Але лікарка визнала призовника придатним, навіть не зміривши йому тиску: «Зараз усі такі».

Історія Максима досить схожа. Щоправда, він перебуває на обласному збірному пункті вже майже три тижні (з кількома звільненнями, завдяки втручанню адвоката). 14 травня Максим поспішав на роботу, коли двоє поліцейських попросили показати документи – нібито шукали телефонного терориста. Паспорта у Максима з собою не було, тож він назвав прізвище, щоб правоохоронці перевірили його по своїх базах. Аж тут звідкілясь з’явився третій чоловік, як виявилося пізніше, воєнком. Ці люди запропонували Максиму слідувати за ними, щоб написати пояснювальну записку, чому він не прийшов до військкомату сам. Обіцяли відпустити за сорок хвилин. Так Максим опинився у військкоматі Московського району.

– Там без мого відома мою справу переоформили з Куп’янського військкомату на Московський. Грубо кажучи, змінили мені приписку. – розповідає Максим. – Медкомісію заповнили без мене. Туди вписали дані з медичного огляду, який я пройшов у шістнадцять років. Вся моя медкомісія – це просто в мене спитали зріст і вагу. Їх навіть не перевірили. Потім відвезли мене на збірний пункт і там залишили.

Представник військкомату на суді щодо скарг обох хлопців був непохитний: «Насильницького затримання і тримання під вартою, як зазначено в заяві, не застосовувалося, тому що обласний військовий комісаріат не має таких повноважень і в нас на опорному пункті не створено варти, яка утримує осіб насильно». Тобто виходить, що хлопці з власної волі проти ночі прибігли на призовний пункт, не сказавши нічого рідним. Ну і звичайно, обласний збірний пункт «впольовані» хлопці можуть залишити. Але під загрозою порушення проти них кримінальної справи.

Під час судового засідання виявилися цікаві деталі. Згідно із документами, наданими суду представником військкомату, Ігор пройшов медичну комісію 31 травня (очевидно вночі). Більше того, флюорографію йому зробили 29 травня, коли хлопця навіть у місті не було. Тобто йдеться про підробку документів. Виникає питання: чи всі наші призовники такі «обстежені»?

Крім того, висновки райвійськкомату щодо Ігоря були завірені не за законом. Зважаючи на все це, документи щодо Максима суддя навіть не взяв до уваги.

В обох випадках суд відмовив у задоволенні скарги про незаконне позбавлення волі з досить кафкіанською аргументацією: «На даний час (час судового засідання - ред.) ви не позбавлені волі. Вас не утримують примусово в будь-якій установі». Втім, адвокат хлопців Олег Максименко сповнений рішучости і збирається звертатися до ДБР:

– По-перше, ми виявили тут факт підробки документів військово-лікарської комісії офіційними посадовими особами. Писатимемо заяву до Державного бюро розслідувань. По-друге, представник військкомату не надав самого рішення військового комісаріату, а згідно із статтею 55 Конституції України кожен має право оскаржувати рішення, дію чи бездіяльність органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових і службових осiб. У цьому випадку рішення військкомату немає, я не можу його оскаржувати. По-третє, у хлопців на руках немає військових квитків. Їх не оформлено належним чином.

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні вже звернула увагу на весняний призов у Харківській області. Голова регіонального офісу Красімір Янков зазначив, що сигналів про правопорушення цього року надзвичайно багато. Молоді люди створюють групи в месенджері Telegram, щоб обмінюватися інформацією про таємні засідки військкоматів. Ці групи вщент переповнені світлинами, на яких люди в цивільному чатують біля автовокзалів, станцій метро, на ринках. Хоча і харківський військовий комісар, і представники Національної поліції відхрещуються від участі в ловах.

«Звертаємо увагу на те, що відповідно до чинного законодавства залучення особового складу територіальних підрозділів Національної поліції до забезпечення приводів призовників може здійснюватися лише в рамках кримінального провадження за фактами ухилення від призову на строкову військову службу. По усіх випадках участі поліцейських у безпідставних примусових діях по відношенню до громадян призовного віку будуть проведені службові розслідування», – зазначено на офіційній Facebook-сторінці харківської поліції.

А в інтерв’ю UA: ХАРКІВ обласний військовий комісар Юрій Калгушкін на питання журналістки, чи давав він команду збирати на вулицях призовників, зазначив: «Безумовно ні, оповіщення призовників відбувається за місцем роботи, навчання, за місцем мешкання шляхом вручення повісток або за телефонними дзвінками». Втім, він одразу додав: «Відповідно до статті 15 Закону України про військовий обов’язок і військову службу через 10 днів із дня вступу в силу указу Президента, тобто 10 квітня, незалежно від того, надійшла повістка чи ні, всі юнаки призовного віку від 18 років до 27 зобов’язані з’явитись до призовних дільниць районних військових комісаріатів». Від повторного питання журналістки про роботу військкоматів на вулицях комісар ухилився.

Звичайно, ухилення від строкової служби є злочином. Але чи виправдовує це злочини з боку армії – підробку документів, зміну місця приписки, незаконні утримання?

В Ленінський районний суд на засідання щодо незаконного утримання Дмитро не прийшов, а пришкутильгав, спираючись на руку дружини. На нозі – іммобілізаційна шина: коліно не можна навантажувати і навіть згинати протягом місяця. Давня травма далася взнаки під час ранкових пробіжок на збірному пункті Харківського обласного військкомату. Привезли чоловіка туди «на годинку» – пройти медогляд. Затримали майже на три тижні.

15 травня Дмитро натрапив на одну з багатьох вуличних засідок військкомата (яких, за твердженням обласного військового комісара Юрія Калгушкіна, не існує).

– Іду на роботу, дивлюсь – люди. Район у нас «цікавий», часто щось трапляється, документи перевіряють, – розповідає Дмитро Загинайло. – Паспорту із собою не було, показав перепустку з роботи. Вони кажуть, поїхали, пройдеш медкомісію і ми тебе відпустимо. Довго не затримаємо, тим більше в тебе проблеми з ногами.

Хоча чоловік перебував на обліку в Індустріальному районному військовому комісаріаті, його повезли до Слобідського району.

– Мені швиденько стали оформлювати якісь документи для переводу мене до їхнього військкомату. – згадує Дмитро. – Я сказав, що нічого не підписуватиму, бо не пройшов медичної комісії. Тоді мені кажуть, нехай, зараз самі все підпишемо, привеземо твою справу, будеш до нашого військкомату приписаний...

Лікарі оглянули призовника лише за п’ять годин, о дванадцятій. Як розповідає Дмитро, психолог дав йому пройти тест, який потім сам відкорегував. Терапевт відзначив проблеми зі спиною, а ще йому “не сподобалися” сліди від порізів на руках у хлопця. Але незважаючи на це, лікар написав: «До служби придатний». Єдиною принциповою людиною під час цього медичного огляду виявилася лікарка-хірург.

– Вона сказала, що мені треба їхати на обстеження до лікарні, адже коліна дуже хрустять. Виписала чотири направлення на обстеження. Але потім до кабінету зайшов якийсь лікар і попросив мене вийти, бо їм треба поспілкуватися. Слух у мене хороший. Лікарці сказали, що треба писати «до служби придатний», незважаючи на те, що в мене є, а чого нема. Хірург відмовилася писати висновок.

Після цього Дмитра і ще кількох призовників доправили до обласного збірного пункту. Тамтешній хірург виявився не таким прискіпливим, як у райвійськкоматі.

– Вона подивилася на коліно і каже: в тебе травма була вже давно, багато років тому, ти вже здоровий, а те, що воно хрустить і болить – це нормально.

Перебування у збірному пункті розтяглося на три тижні. На обстеження до лікарні Дмитра так і не випустили. Кожного дня доводилося бігати. Інакше – прибирання території, зокрема туалетів. Коли коліно стало сильно боліти, чоловік звернувся за допомогою.

– Вони мені кажуть: коли буде видно, що коліно дійсно болить, тоді й будемо щось думати! А доки ти скаржишся, ти просто тягнеш час. Ми тебе не можемо записати до команди. Поїдеш у найгірше місце, яке в нас тільки є!

До лікаря Дмитру вдалося потрапити лише тоді, коли адвокат Олег Максименко звернувся до суду зі скаргою про незаконне утримання. Діагноз хірурга – розрив меніска, запалення тканин, рідина в коліні. Прописаний постільний режим протягом місяця.

Цьогорічна призовна кампанія привернула увагу моніторингової місії ООН з прав людини в Україні. Не менше 150 молодих людей було незаконно затримано на вулиці лише за останній тиждень, заявив представник Асоціації українських правників адвокат Андрій Ріяко на прес-конференції в Накипело:

– Перші три дні діяла ефективна практика гарячої лінії Міністерства оборони. Ані виклик 102, ані звернення до поліції, до ДБР, до військової прокуратури – це не для військових. І коли в перші три дні рідні чи юристи обривали лінію Міноборони, таких хлопців відпускали. Але потім ситуація змінилася. Недостатньо гарячої лінії. Ми використовуємо єдиний передбачений законодавством спосіб – подання скарги за статтею 206 слідчому судді того району, де утримують людину: будь-яка людина може поскаржитися слідчому судді, що в його територіальній юрисдикції когось позбавили волі без рішення суду. Це на сьогодні єдиний спосіб якось ефективно допомогти хлопцям.

Нагадаємо, у Харкові налагоджена якісна практика боротьби з порушенням прав людини з боку військкоматів - жителі міста у соцмережах оперативно попереджають молодь про місця облав. У разі, якщо люди стають свідками облав, то одразу приходять на допомогу хлопцям, яких військкомати примушують проти волі служити у ЗСУ - працівників військкоматів відслідковують, принижують, здають до поліції та ВСП, проти них відкривають кримінальні справи.

Під час осіннього призову у Харкові також мали місце облави на молодь, протизаконне примушення проходження лікарських комісій. Втім, розголос у соцмережах та ЗМІ відразу змушує військкомати відпускати на волю майже всіх, кого вони затримали, не маюч для цього жодних прав.

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

Хотите первыми узнавать о главных событиях в Украине - подписывайтесь на наш Telegram-канал



Подтверждено:  
201 305 
+2 671
Болеет:  
108 856 
+2 063
Выздоровело:  
88 453 
+571
Умерло:  
3 996 
+37

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00037622451782227 [2] => 0.10347604751587 )