Молодые Герои Нацгвардии: лица и мысли

30 января 2020

5132

29 січня українці вшановували події 1918 року, коли юні захисники власною кров'ю писали нову героїчну сторінку в історії українського визвольного руху Української Народної Республіки.

Майже 100 років тому Україна зіткнулася з підступним ворогом, який зазіхнув на незалежність.

У січні 1918 року українська земля здригнулася від пострілів гвинтівок та гармат, коли київські юнкери та курсанти відстоювали українську землю у запеклому бою з кількатисячним підрозділом Червоної гвардії під керівництвом есера Михайла Муравйова.

Не зважаючи на чисельну перевагу та озброєння ворога, події, що трапилися у той час, стали величезним уроком.

У бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу перемогу, адже призупинили просування агресора на чотири дні.

Через сто років ми знову змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв.

Коли у 2014-му році російські найманці ступили на Донбас, тисячі дорослих чоловіків, студентів та курсантів без роздумів взяли до рук зброю та не вагаючись захищали свою землю.

Зараз нашим героям матеріалу до тридцями. І тоді вони не думали, що їх зватимуть молодими ветеранами, які наслідували долю своїх попередників – юних вояків.

Доброволець Сашко

Олександр Нечта з Полтавщини.

Тепер Сашко курсант першого року навчання командно-штабного факультету Національної Академії Національної гвардії України

А у 2014 році, у травні, хлопець вступив добровольцем до батальйону «Азов». Після складання присяги його з іншими відправили у Маріуполь, де дислокувався батальйон.

Олександр у 18 років був бiйцем штурмової роти. Брав участь в обороні Маріуполя та його районів, в зачистці адміністративних будівель міста та у вуличних боях з противником. У червні того року хлопець разом з бійцями зачистили місто Маріуполь від ворожої сторони.

У 2015 році Олександр ніс службу на одній з найнебезпечніших ділянок – на шахті Булавинка, Донецької області.

Від тамтешніх позицій наших військ до позицій супротивника – близько 400 метрів. Хлопців, які несли варту на території шахти, обстрілювали щодня, як з важкої техніки, так і зі стрілецької зброї.

Олександр провів на передовій 90 днів поспіль – без будь-яких замін чи перерв.

Далі гвардійця, у складі батальйону «Полтава», передислокували в село Гранітне, де він здійснював охорону блокпосту в селищі Ольховатка, Донецької області.

На блокпосту воїни відчули справжнє загострення ситуації, коли по блокпостам вдарили зі 120-мм мінометів та установок РСЗВ "Град".

Того дня загинули три мої товариша, які під час обстрілу заховалися в недобудований бліндаж, куди прямою наводкою прилетіла міна. Я чудом встиг добігти в укриття. Це було моторошно , – згадує молодик.

У кінці 2015 року боєць звільнився з добровольчого батальйону спецпризначення «Полтава» і в 2016 році підписав контракт.

Через рік, у 2017 році 60 людей з бригади на півроку відправили до Авдіївки Донецької області в розпорядження 72-ої окремої механізованої бригади.

Найбільш широкомасштабний наступ був у ніч побіля лінії зіткнення біля «Ясинуватської розвилки».

Вночі вони атакували наші позиції. Їх було 150. У наступі вороги стріляли з підствольних гранатометів та великокаліберних кулеметів, і йшли в наступ на прорив.

Бій тривав 3 години та був досить жорсткий. Ми спільними зусиллями знищили 60-ох, а у нас поранення отримали лише 7, – розповідає Олександр.

У березні 2019 року Олександр підписав військовий контракт з Нацгвардією.

Згадуючи Крути, ми бачимо, як повторюється історія. Більше ніж через сто років повторився той молодечий подвиг, який дозволив захистити Україну, – продовжив чоловік.

Пам'ятаючи про героїв Крут, ми вшановуємо і тих, хто загинув на сучасній україно-російській війні в Україні.

Річ у тім, що армія дещо цікаво впливає на людину. Змінюється певним чином психіка та світосприйняття. Якщо порівнювати мене до того, яким я пішов на війну і сьогодні, то тепер знаю, що я хочу. Я більше почав цінувати життя, таке, яке воно є. В мене є дружина, син. І служба в АТО (ООС) – це досвід, а відмовлятися від досвіду нерозумно.

Студент з Майдану

Коли в 2014 році розпочалися заворушення в центрі Києва – Іван Сотников був студентом першокурсником факультету журналістики.

Тоді тисячі студентів стали на захист української державності. І саме з побиття таких студентів почалася велика кривава історія Майдану.

Пам'ять викинула з себе більшість того, що відбувалось у 18 років. Але кілька речей таки залишаться у спогадах Івана на все життя.

Усюди чорний дим, крики, вогонь… Чутно удари десятків ломів та лопат об бруківку, санітари тягнуть когось до машини «Швидкої» – голова обмотана в марлю…

Тоді я мріяв про гучні репортажі, резонансні розслідування. Та опинившись у вирі подій, я зрозумів, що дуже сильно переоцінив власні сили.

Зібрати бодай якусь інформацію у тому хаосі було неможливо. Уся увага була Івана зосереджена лише на те, аби не постраждати у натовпі самому та захистити від неприємностей своїх друзів-фотографів.

Кілька разів я відводив їх у бік лише за кілька секунд випереджаючи чергову загрозу – будь то палка, шматок бруківки, арматура чи ще щось, – каже хлопець.

Згодом, бажання бути військовим кореспондентом змінилося на службу у Нацгвардії. Щоразу беручи в руки щит він згадує тих, хто ціною власного життя відстоював не свої інтереси, а цілісність України.

І знаєте, зараз разом зі мною служать такі самі вчорашні студенти. І так само як колись, під Крутами, вони готові пліч-о-пліч стояти на захисті української державності.

Справжній патріотизм, справжня любов до своєї країни – це здатність у вирішальну мить перетворитися на стіну металевих щитів, на кораблик закону в океані хаосу...

Ще вчора діти...

Сучасні курсанти-гвардійці, строковики у військах, як і крутівці у свій час, свідомо йдуть опановувати військове ремесло під час війни у країні і готові боронити українські кордони від російського окупанта.

Ці юнаки, як і їхні однолітки більш як 100 років тому, беруться за зброю.

А ще: вони добре усвідомлюють, що після навчання на них чекає справжня війна. Війна, у якій важливою фігурою на полі бою був і залишається офіцер.

Олег Коваленко – курсант 4 курсу Національної Академії Національної гвардії.

Народився і виріс гвардієць у селі Лоска на Чернігівщині, у кількох десятках кілометрів від Крут.

Про ту історичну битву він дізнався від батька ще в дитинстві і для нього юнаки, які відважно боролися з чисельною армією більшовиків – мужні чоловіки, а не діти.

Стати офіцером – для мене це щось особисте, адже, я відчуваю персональну відповідальність за внесок у розвиток нашого армії. Вважаю, ми повинні зробити все можливе, щоб Нацгвардія нарощувала свою потужність та й надалі могла протистояти агресору.

Свій військовий шлях майбутній офіцер розпочав під час проходження строкової служби у військовій частині 3058, яка на той час базувалась на території кримської автономної республіки.

Але у лютому 2014 року на півострові з'явилися озброєні військові без розпізнавальних знаків –так звані «зелені чоловічки».

Так розпочалася анексія Криму.

Тому, у березні 2014 року підрозділ, в якому служив Олег, був змушений покинути територію півострова.

За розподілом строковик потрапив до військової частини 3029 у Запоріжжі, де юнак остаточно визначив для себе своє майбутнє – бути професійним військовим і у будь-який спосіб допомагати видворити окупанта з українських земель. Так, як це робили всі чоловіки України до нього...

Ще один юний сучасний герой солдат Ілля Анастюк, хлопцеві 19 років, він з Херсонщини і вже більше року проходить строкову службу у Нацгвардії на посаді старшого кулеметника роти оперативного призначення військової частини 3017, у Харкові

За цей час він близько пів року перебував у зоні ООС, де разом із своїм підрозділом виконував службово-бойові завдання по охороні особливо важливих військових об'єктів.

Коли розпочалась ця війна мені було лише 13 років і я не міг піти навіть добровольцем, не пустили б батьки. От і вирішив, що чекати 20-ти не буду.

Одразу ж після закінчення Бориславського аграрного ліцею хлопець вирішив, що по досягненню 18 років піде на службу до війська та обов'язково потрапить в АТО.

З його слів на це його надихнуло героїчне минуле захисників України: запорізьких козаків, січових стрільців та Героїв Крут.

У військкоматі сказав, що хочу служити морпіхом або у ДШВ. Хочу в ООС, захищати Україну. Але потрапив на службу до Нацгвардії і не жалкую про це.

На чергову ротацію попросився сам. Знав, що витримаю і не підведу своїх товаришів.

З історії знаю, що студентам та школярам, які захищали українську державність під Крутами у 1918 році було ще менше років чим мені, але вони не злякалися і вистояли хоч і ціною власного життя.

Переможемо і ми, адже у нас немає іншого шляху. Це наша земля і ми українці.