статьи

Вишиванка для українців – як символ непоборності нації

21 мая 2020
5578
Поделиться:

Історично вважається, що перший вибух моди на вишиванки почався у 1920-30-х роках. Тоді, цей вишитий одяг, носили усі, від селян до партійних керівників. У березні 1953 року, задля масового виробництва цього одягу, було розроблено три типи сорочок: «українка», «гуцулка» та «чумачка». Наприкінці 1950-х вишиванка знову набула популярності. Кажуть, що Микита Хрущов, який на той час був при владі, полюбляв саме вишиті українські сорочки. Після розвалу Радянського союзу українська вишиванка знову набула неабиякої популярності.

Українська вишиванка – це як символ непоборності українського народу. Це як та сакральна річ, яку не могли відібрати. Вишиті на тканині візерунки до цього часу голосно заявляють «Я – українець. І у мене цього не забрати».

Насправді ж, українці вишивали та носили вишиванки задовго до того, як це стало «модним». Вишивання – ремесло, яке передавалось з покоління в покоління.

У Ірини Вишинської, капітана 2 Галицької бригади Нацгвардії України, вдома зберігаються вишиті речі, які було створені на початку 1920-х років. Верето (покривало з ряднини), яке вишивала її тітка 1912 року народження, Ірина береже. Говорить, що такі речі дуже дорогі для її родини.

«Верето почала вишивати хрестиком моя тітка та бабуся, коли ще була зовсім юна. Фактично це початок 30-х минулого сторіччя. Ним застеляли ліжко. До цього верето є ще й наволочки на подушки. На великі свята застеляли ним ліжко та подушки заправляли у вишиті наволочки. Були великі подушки, на них ставили маленькі, відбивали кутики і нікому не можна було сидіти на ліжку. Це все мені розповідала моя бабуся. Але я й сама пам’ятаю, бо наша родина береже усі традиції».

У селі, звідки родом уся її родина і де й досі проживає Ірина, вишивали переважно хрестиком і геометричною формою, використовували чорні та червоні кольори.

«Кожне село мало свій стиль. Десь у вишиванці переважали птахи, десь квіти. Знаю, що дотримувались і символізму. Наприклад, щоб чоловік не пив, вишивали у візерунку хміль. На довголіття вишивали щось ніби незавершене, як символ нескінченності».

Вишивка – це був оберіг, який свято берегли. Елементи вишивки у родині Ірини були і лишаються скрізь.

«Душе розшиті сорочки чи запаски (одягали на спідницю), вбирали на великі свята. В інший час у бабусі був більш простий одяг, але десь, хоч у кутику, мало бути щось вишите. Чоловіки на той час спали у сорочках і навіть там хоч кілька візерунків було. Прали такий одяг вкрай рідко. Ось ці усі речі, що я зберегла, прались кілька разів за життя. Дуже берегли свій труд жінки. Рушниками вишитими вбирали усі ікони теж на свята. Потім складали усе по тих кантиках що були, і прибирали до шафи».

Ірина розповідає, що перша вишиванка в дитини мала бути з крижмо. Це тканина, в яку огортають дитину під час хрещення, і дарують її хрещені батьки.

«У нас в селі за хресних брали дуже багато людей. Ось у мене їх 9 пар, тобто 18 хресних. Кожен з них готував непарну кількість метрів крижмо. Потім тільки з цього крижмо робили вишиванку для дитини. Це як оберіг. У мене ще й досі є крижмо, яке принесли на моє хрещення. З неї я зробила сорочку і сину, і донці. Це зараз люди вже майже не користуються цим, купують в магазині невеличку тканину і так ідуть до церкви. А що цього шматочка, хіба до візочка покласти. та і зараз все це доступно. Це колись, бабуся розповідала, важко було дістати таку тканину, тому дуже її берегли».

До рук свою першу вишивку Ірина взяла у 8 років і навчала її цій справі бабуся.

«Мені з дитинства було цікавим вишивання. І я пам’ятаю як бабуся мені відрізала з цупкої тканини шматок, з мішковини, щоб дорогу тканину не псувала. І от на ній хрестик за хрестиком я вчилась. Першу свою серветку я вишивала, коли ми дітьми пасли худобу. Колись було так, що кожен свою пас. І вишивали усі. Сідали на великі хустки в полі, говорили собі і вишивали. Навіть хлопці з нами сиділи. Я ще мала була, лише вчилась цій справі. А от поруч були дівчата, яким по 16-17 років було – вони вже брались до весільних рушників».

До слова сказати, свій весільний рушник Ірина теж вишила сама, береже його, як оберіг свого сімейного затишку.

«До весілля я рушник почала вишивати у 17 років, хоч і з чоловіком майбутнім ще не була знайома. Насправді це дуже довгий процес. Я тоді навчалась але рушнику щодня час приділяла. Вже через певний час познайомилась з Ігорем, який став моїм чоловіком. Зустрічались ми півтора роки і якраз до весілля я закінчила свій рушник. Донька моя, Вероніка, сказала, що теж тільки сама собі рушник вишивати буде».

Вдома у Ірини знайдеться вишиванка для кожного. Тут є і сорочки, і плаття, і жилетки. Усе це передалось від бабусі, тітки, мами, багато вишила й сама.

«Плаття та сорочки для доньки, сорочки для синів та чоловіка – усе вишиваю сама. Зараз можна доступно усе купити. А от тітка та бабця розповідали, що ниток було важко дістати. У нас був дід, який на початку 1900-х виїхав до Канади, і вже звідти висилав нитки, аби ми тут вишивали. Були такі сорочки, які позичали і сусідам одягати, якщо в когось не було. У альбомі старому є кілька фото, де в бабусиній вишиванці одразу кілька її коліжанок. Теж дівчата мінялись одягом».

Особливу історію має вишита запаска на спідницю. Вона уся розшита хрестиком і її бабуся носила ще замолоду. У двох місцях вплетені жовто-блакитні стрічки. Але вони були тут не завжди.

«Коли прийшли «совєти», як говорила моя бабуся, стрічки змусили вийняти. І бабуся носила запаску без них. І пам’ятаю, як на початку 90-х, коли Україна отримала омріяну незалежність, бабуся дістала заховані стрічки і сказала щоб я вплела. Тоді бабуся і розповіла, що ці стрічки вона тримала ще з довоєнних часів. Знала, що Україна переможе».

Будинок, де жила бабуся Ірини? ще стоїть. Oоправда, там давно вже ніхто не мешкає і він повільно осувається. Інший будинок, її сестри, завалився у травні 2020 року. Родина збудувала нові будинки на своїх землях. Зберегли вони не лише землю, а й традиції.

Традиції берегти свою родину, доглядати землю, підтримувати один одного, передавати свою історію і… оберігати своє життя українською вишивкою.

На усі свята Ірина, як і її бабуся, вбирає образи у рушники. Завжди стелить кращі вишиті власноруч серветки. Власноруч вишиває своїм рідним одяг і чекає, коли за свій весільний рушник візьметься єдина донька.

Аліна Новікова

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

Хотите первыми узнавать о главных событиях в Украине - подписывайтесь на наш Telegram-канал



Подтверждено:  
363 075 
+7 474
Болеет:  
207 678 
+4 003
Выздоровело:  
148 642 
+3 306
Умерло:  
6 755 
+165

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00084900856018066 [2] => 0.10981583595276 )