Тарас Стецьків: За рік діяльності нової влади парламентаризм в Україні знищено

Кажуть, що існування опозиції потрібне для демократичної країни. Більш того, десь там, у демократичних країнах, опозиція є повноправним інститутом політичної системи, важелем у системі стримувань і противаг владних відносин. Наш досвід свідчить про дещо інше. Або у нас демократія не така, або нема опозиції.

 

Тарас Стецьків, народний депутат від НУ-НС, був і при владі, і в опозиції. В опозиції - більше, тому, напевне, знає про неї все. Один з польових командирів Майдану, людина, яка "витягла" українське Євробачення, політик і громадський діяч…

 

- Платники податків мають думати, чи їм потрібно утримувати такий парламент – це правда, тому що за рік діяльності нової влади парламент і парламентаризм в Україні знищені. Те, що відбувається – це ніякий не парламент, це – машина для голосування, яка була створена в незаконний спосіб ще весною того року за рахунок рішення Конституційного суду. Плюс два мордобої в Верховній Раді – при ратифікації "харківських угод" і по протесту БЮТу – вони, по суті, парламент знищили, як такий. Литвин в цьому відіграв чи не основну роль. За великим рахунком, зараз в парламенті можна залишити двох людей: Литвина, який ставить питання на голосування, і Чечетова, який руками махає, як голосувати - кілька статистів швиденько наберуть необхідну кількість карточок. Тому, на жаль, такий парламент, по суті, права на існування не має. Це те, що стосується парламенту.  І чітко треба розуміти, що його знищила діюча влада.

 

В цій ситуації, я вважаю, що опозиція дійсно в більшості випадків грає роль статистів. Дійсно, не одна наша поправка не пройшла, не один наш законопроект не проходить. І тим не менше, опозиція повинна використовувати в цьому парламенті, парламентська опозиція, навіть ті мінімальні можливості, які в парламенті є . А це є використання трибуни, це є регулярні виступи від фракцій, це можливість, наприклад, заслухати генерального прокурора, і ми такої можливості добиваємося, це можливість створювати тимчасові спеціальні слідчі комісії, для чого у нас є 150 голосів. І саме головне – у нас є гарантовані 150 голосів, аби не дати їм можливості поміняти Конституцію і перейти до повної узурпації влади, наприклад, до запровадження в Україні монархії на чолі з Януковичем. І опозиція, крім того, не зважаючи на те, що їхні поправки не проходять, завжди може використовувати обговорення будь-якого законопроекту, аби розказувати виборцям реальну суть влади і видавати в ефір реальні факти про діяльність влади, які телеканали не дають. 

 

 

- Звичайно, недостатньо. Це те що має робити опозиція в парламенті. Але опозиція, на мою думку, має зараз вийти за межі парламенту і перейти безпосередньо до спілкування з народом на місцях: в райцентрах, в селах, в селищах міського типу, в великих містах. Тобто, як тільки опозиція увійде до прямого контакту з народом, як тільки люди побачать, що опозиція є разом з народом, що вона готова цей народ захищати настільки, наскільки може…

 

 

- Так, будуть забороняти, будуть закривати зали – десь будуть, десь не будуть. Нема залів – є вулиця, можна зустрічатися на вулиці. Ситуація у нас, може, найгірша за 20 років, але, тим не менше, якщо опозиція не достукається до народу і не увійде з ним в прямий контакт, шансів опозиція немає.

 

Треба іти і переконувати людей, завойовувати їхню довіру.

 

 

- Думаю, що опозиція не повинна бути епатажно-крикливою, опозиція не може уподоблюватися владі, ми не можемо бути подібними до них. Якщо вони влаштовують мордобої в парламенті і займаються узурпацією влади, то опозиція виграє тільки тоді, коли сформує реальну альтернативу, починаючи з лінії поведінки, з риторики, а вже потім – зі своєї моральної позиції.

 

Опозиція має чітко відрізнятися – там бандити і криміналітет, які б’ють морди, які мають кримінальне минуле, а тут люди, які хочуть покращення життя народу, які мають моральний образ, які своєю особистою поведінкою на кожному кроці доводять, що вони інші. Отаким іншим народ повірить.

 

Так само, як і в Харкові, до речі, народ повірив Авакову, незалежно від того, що за Януковича в Харкові 60% проголосувало. І його протеже Кернес набрав вдвічі менше, і це з досипкою, реально вибори виграв Аваков. Чому так сталося? Тому що для більшості народу моральний образ політика завжди є виграшним ніж образ бандита. Тому опозиція повинна в усьому відрізнятися від більшості.

 

А потім опозиція має запропонувати достатньо чітку і виразну програму дій, яка буде альтернативною до того, що робить влада. Влада робить правову реформу – у нас має бути свій варіант правової реформи, влада робить Податковий кодекс – у нас має бути свій варіант Податкового кодексу, влада говорить про адміністративну реформу – у нас має бути своя, альтернативна позиція з цієї реформи. Це стосується будь-якої реформи. І тільки тоді на наступних виборах ми можемо сказати: «Так, помаранчева влада в лиці Ющенка не зробила жодної реформи, та влада, яка прийшла на зміну їм, має кримінальний характер, і вона провела псевдо реформи, як ми прийдемо – ось реальні реформи, які відповідають інтересам людей».

 

 

- Так, на жаль, я маю визнати, що за 2010 рік опозиція не спромоглась сформувати такий свій образ, який би відрізнявся. Тому  поки що на їхні псевдореформи ми не дали альтернативи.

 

Вони запустили 5 реформ, сказали, що це великі реформи. Так, як ми їх аналізуємо, це ніякі не реформи, це псевдо реформи. Наприклад, Пенсійна реформа у них зводиться до підвищення пенсійного віку жінок до 60 років. Це не є пенсійна реформа. Опозиція, якщо вона хоче завойовувати довіру людей, мала поставити на стіл контрреформи, своє бачення Пенсійної реформи, наприклад, так, щоб кожен, хто має 30 років, знав, що коли він вийде на пенсію, то у нього буде пенсія така, як у Європі.

 

На жаль, 2010 рік в цьому питанні був для опозиції програшним. Це треба визнати, якщо за 2011 рік ми таку програму сформуємо і такі альтернативи по кожному питанню будемо мати, тоді суспільство зрозуміє, що ми не просто боремося за владу, що опозиція не просто бореться за владу, чи хоче реваншу, так як Янукович хотів реваншу у Ющенка, і він його досяг. І зараз упивається владою. А що опозиція іде до влади для того, щоб реалізувати інші реформи, іншу програму дій.

 

 - А чи має опозиція об’єднуватися? А якщо має, то навколо чого або кого? Є маленькі партії із занадто амбітними лідерами, в яких щоправда окрім лідера, за великим рахунком, нікого і немає. Чи спроможні вони до об'єднання?

- Навколо ідеї, навколо лідера об’єднання ні в якому разі не відбудеться. Я думаю, що тут треба поставити питання так: треба всім запропонувати об’єднання в одну опозиційну політичну силу під ідею альтернативи діючої влади. І ті, хто не захочуть об’єднатися, вони попросту зникають з політичної арени. Я вважаю, що зараз треба робити все для того, в тому числі, і свої лідерські амбіції ховаючи, це в першу чергу мають робити лідери, які мають найбільший рейтинг – це їм ще добавить. І тоді той, хто не захотів піти на об’єднання в одну партію, в очах народу виглядатиме амбітним, містечковим політиком. Суспільство відмовить таким у довірі.

 

 

- Він нічого не коментує. Він не коментує арешт свого міністра Луценко… я думаю, проблема в тому, що Ющенко, до сих пір зайнятий своєю політичною боротьбою с Тимошенко. Він злорадствує, з приводу того, що Тимошенко, яка зуміла переграти його з 2005 по 2010 рік опинилася нині в такій ситуації. А переграла вона, тому що він, Ющенко,  робив помилки - йшов на зговір з Партією Регіонів і так далі.

 

 

- І вона йшла, однак суспільство чомусь її пожаліло більше. Я думаю, що в Ющенка була та проблема, що він не реалізував обіцянки Майдану , а саме з ним пов'язувалась реалізація обіцянок майдану. А с тими, що під ним – він мав наказати, вони мали реалізовувати.

 

Ющенко, до сих пір, я думаю, не може вийти з особистого протистояння с Тимошенко. Та, напевно, й не вийде. Тому він буде мовчати постійно. Я думаю, що Ющенко з політичної арени вже зійшов. Жодної реанімації в нього не буде та його мовчання, чи його голос зараз не мають ніякого значення для долі країни. Він свій історичний шанс загубив.

 

Я б сильно не переживав, якби, це був тільки його шанс, але він загубив шанс для України. В 2005 році він, мав унікальній історичний шанс, зробити з Україні Європейську, процвітаючу державу. І він цей шанс угробив. Угробив, через свою боротьбу з Тимошенко, через своє хуторянське розуміння патріотизму, через свою обмеженість.

 

Біда Ющенко, не в тому, що він - патріот, біда в тому, що в нього є середньовічне, хуторянське, обмежене селянське розуміння патріотизму. "Садок вишневий коло хати…" і так далі. А люди на майдані, чекали від нього модернізованої української держави. І в таку модернізовану державу повірив би Південь та Схід Україні.

 

 

- Тут вся різниця в тому, що в одного лідера політична воля була, а другий лідер виявився безвольним політиком. Саакашвілі мав політичну волю, не зважаючи на самі ближні, дружні відношення до своїх міністрів, поміняти свою країну. Він дійсно хотів поміняти свою країну. Хай, навіть авторитарними методами. І він її поміняв за п'ять років. А Ющенко хотів, щоб країна помінялася сама. Тобто Ющенко не хотів працювати та в нього й не було політичної волі. Він хотів бути царем, хотів царювати, думав – ну, можливо, якось все налагодиться, я хочу, щоб країна стала красива и хороша, и це має статися само собою. Відсутність працездатності і відсутність політичної волі йти напролом, це друга базова проблема Ющенко.

 

- Вибори, я думаю, все ж таки будуть на змішаній основі. Щодо строків. Я думаю, що для опозиції так питання не повинно стояти. Вибори треба робити по закону, ми зараз на цей закон не впливаємо. Тому, якщо опозиція буде ставити питання, коли їй вигідніше, то я відповім так – тоді не вигідно ніколи.

 

Якщо опозиція не здатна мобілізуватися наприклад на вибори в березні 2011 року, то вона не буде готова і в дванадцятому, і в п'ятнадцятому. Тому я б це питання убирав з обговорення.

 

Опозиція має, починаючи з позавчора, кожен день використовувати для політичної роботи з народом, для консолідації експертів, випрацьовування законів, нової конституції, роботи з церквою, роботи з авторитетами, громадським організаціями. Якщо опозиція щоденно це буде робити, тоді вона має шанс. А, якщо опозиція буде радіти від того, що вибори не в 2011, а в 2012 році, то вона так саме профукає одинадцятий рік і через рік буде в такому ж стані як зараз. А зараз опозиція в такому стані, що вона вибори не виграє, зараз опозиція в кращому випадку може зберегти те, що є. Тобто зберегти status quo, маючи у парламенті сто шістдесят, сто сімдесят голосів.

 

Ми, в такому розібраному вигляді не є альтернативою. Ми не в змозі контролювати виборчий процес. Крім того, ми будемо не в змозі контролювати процес на 100% в селі, і вони просто "досиплють" голоси.

 

Ці фактори мені зараз говорять, що, в кращому випадку, березневі вибори дозволять зберегти статус-кво, коли "регіони" не зайдуть за 200, а опозиція не опуститься нижче, ніж 170, але пройдуть комуністи знову, Тягнибок, вірніше, "Партія Регіонів" його затягне. І у нас знову в парламенті опиниться 5-6 партій, і ПР знову за рахунок "тушок" може підтягнути сателітів, тих самих комуністів, і так далі.

 

Тому, якщо, наприклад, вибори будуть в кінці 2012 року, то у опозиції є шанс сформувати альтернативу. Якщо опозиція зможе сформувати таку альтернативу, як Ющенко в 2004 році став по відношенню до режиму Кучми, тоді опозиція виграє. Саме якщо в свідомості суспільства буде, що вона (опозиція) пропонує кращу Україну – по добробуту, по моралі, по дотриманню закону, ніж ці, а вони за рік ще більше впадуть, тобто ще ясніше стане, що таке Гепа, Допа по цілій Україні, то тоді на такій альтернативі виборець віддасть свої голоси опозиції, і тоді вже питання опозиції, чи вона буде здатна зробити те, що не зробив Ющенко.