Вам не здається дивним, що одразу після того, як Кернес перерахував комуністам гроші на відновлення пам’ятника Леніну в Охтирці, в ту ж ніч у Харкові був зруйнований камінь воїнам УПА?
Ви гадаєте, що випадково це сталося саме тоді, коли по місту почали роздавати георгіївські стрічки, а ветерани начищати форму, аби урочисто відзначити День Перемоги з військовим парадом на головному майдані «першої столиці»? Чи, можливо, хтось не бачив під час акції «Вставай, Україно!» у Харкові так званий мітинг проти фашизму, де бюджетників примушували тримати плакати, які порівнювали ВО «Свобода» з дивізією СС? Хіба народні депутати не попереджали міліцію, що напередодні опозиційної ходи найняті владою молодики вночі, під виглядом активістів партії Тягнибока влаштують погром пам’ятника Леніну в центрі та навколишній території? І якби не превентивні заходи, магазини, готель, кіоски могли би постраждати, а на кого потім списали би провину – здогадатися нескладно. Чи це просто збіг обставин, що у Молодіжному парку, де знаходиться пам’ятник Чорнобильцям, саме 26 квітня, коли зазвичай відбувається покладання квітів і приходить багато людей, сталася провокація? А ,може, просто так вийшло, що напередодні знесення пам’ятного знаку УПА по всьому місту комунальники декілька днів не змивали нацистські написи? Чи це випадково за декілька днів до акта вандалізму губернатор Добкін агітував Сейм Польщі скласти чорний список прихильників ідей ОУП-УПА і заборонити їм в’їзд до ЄС? А, можливо, правоохоронці елементарно заснули та не помітили, як в сотні метрів від Київського райвідділу міліції до пам’ятника під’їхала важка техніка, щоб спочатку знести, а потім і зовсім вивезти в невідомому напрямку символ боротьби українського народу за державну самостійність?
Думаю, харків’яни вже давно не задаються цими питаннями, бо звикли, що провокація є невід’ємною частиною існування нинішньої місцевої влади. Вони добре знають, що з того часу, як із дозволу Кушнарьова у 1992 році був встановлений камінь на честь воїнів Української Повстанської армії, до нього майже півтора десятка років нікому не було діла. Патріотично налаштовані громадяни тут, звичайно, завжди проводили свої заходи, молебні та відзначали пам’ятні дати. Проте, для півторамільйонного мегаполіса ці події майже не були помітними переважно байдужою до історії визвольних змагань громадою. Але, як тільки до влади у місті прийшла антиукраїнські сили, почались різного роду провокації. Наприкінці 2006 року цей пам’ятний знак вже зносили члени Євразійської спілки молоді. Тоді екскаватором було викопано яму біля пам’ятника і збито туди камінь. Але майже одразу його було відновлено. Це стало, так би мовити, своєрідним втіленням рішення депутатів облради, які підтримали ініціативу комуністів про демонтаж знаку «повстанців». Потім, у 2008 році міський голова Добкін намагався «обміняти» харківський камінь на честь воїнів УПА на монумент Леніну в Івано-Франківську. Пізніше пам’ятник у Молодіжному парку обливали фарбою, намагались пошкодити, погрожували його знищити, і ось те, про що так довго говорили більшовики, сталося.
Що це – помста, дурість, невігластво, виконання наказу партійних бонз зверху чи кращий спосіб відволікти увагу від насущних проблем? Або місцева влада вже знає, що через деякий час Тимошенко під тиском Європи все ж таки прийдеться відпустити і тоді Харків знову перетвориться в політичну провінцію, а його очільники стануть більше не потрібні оточенню Януковича? Чи провокація як спосіб існування стали настільки притаманні нинішній владі, що вона просто такими подіями підживляється? Звичайно все можна пояснити та вибачити, тільки не політичний піар, який робиться на цвинтарі, в честь людей, які боролись за волю України та ще і в поминальний для держави день.
Владимир ЧИСТИЛИН. Главное™