2 квітня 2009 року Європейський Парламент за ініціативи парламентаріїв країн Балтії запропонував у Декларації «Європейська свідомість і тоталітаризм» «з метою збереження пам'яті про жертв масових депортацій і знищень, укорінення демократії, зміцнення миру та стабільності на … континенті» щорічно відзначати 23 серпня (день підписання пакту Молотова-Ріббентропа у 1939 році, що розділив Європу на дві сфери інтересів за допомогою секретних додаткових протоколів) як день пам'яті жертв всіх тоталітарних і авторитарних режимів.У Декларації, зокрема, зазначено: «Масові депортації, вбивства та закріпачення, вчинені в контексті актів агресії Сталінізмом та Нацизмом впадають в категорію військових злочинів та злочинів проти людства. За міжнародним законом, строки давності не поширені на військові злочини та злочини проти людства.
3 липня 2009 року Комітет з демократії Парламентської Асамблеї ОБСЄ прийняв резолюцію «Возз'єднання розділеної Європи», якою пропонувалося встановити 23 серпня Днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму.
Того ж дня, 3 липня 2009 року, Парламентська Асамблея ОБСЄ прийняла резолюцію «Заохочення прав людини та громадянських свобод у регіоні ОБСЄ в XXІ столітті», у якій 23 серпня названо Загальноєвропейським Днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму в ім'я збереження пам'яті жертв масових страт і депортацій.
У резолюції ОБСЄ зазначено, що Європа «зазнала два потужних тоталітарних режими, Нацистський та Сталінський, які принесли геноцид, порушення прав та свобод людини, воєнні злочини та злочини проти людства», та закликала членів ОБСЄ зайняти «спільну позицію проти всіх форм тоталітарної влади незалежно від ідеологічної основи» та засудила «героїзацію тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій з метою героїзації Нацистського або Сталінського минулого».
За роки сталінізму в нашому місті Харкові знищено щонайменше 17 тисяч – жертв політичних репресій, з них близько 4 тисяч польських військовополонених офіцерів, громадян іншої держави.
Жертв Голодомору 1932-1933 рр. у Харкові та Харківський області за оцінками фахівців на підставі архівних документів, що збереглися не повністю, нараховується до 250 тисяч людей.
Нацистами розстріляно до 20 тисяч євреїв.
Місця найбільших відомих поховань у Харкові:
- Парк Пам’яті (Комсомольский парк на місці колишнього Єврейського кладовища) – майже 7 тисяч політичних репресованих та невідома кількість жертв Голодомору.
- Молодіжний парк (колишній Міський цвинтар) – невідома кількість жертв Голодомору.
- Парк ім. Артема (колишнє Кирило-Мефодіївське кладовище) – невідома кількість жертв Голодомору.
- Українсько-Польський меморіал жертвам тоталітаризму (6-й квартал Лісопарку біля П’ятихаток) – понад 10 тисяч жертв політичних репресій.
- Дробицький яр – біля 20 тисяч жертв Голокосту .
- Меморіал Слави у Лісопарку (жертви нацизму)
- etc…
На сьогодні меморіалізовані Українсько-Польський меморіал жертвам тоталітаризму, Меморіал у Дробицькому яру та Меморіал Слави у Лісопарку.
Перетворені на парки «культури» та відпочинку Міське і Кирило-Мефодіївське кладовища, досі є невідомими майже всі поховання сотень тисяч! жертв Голодомору 1932 – 1933 років.
Окремішнє місце у цьому ряду займає поховання майже 7 тисяч жертв політичних репресій (у переважній більшості селян і робітників, простих українців) та не встановленої кількості жертв Голодомору 1932 – 1933 років, передусім дітей, на колишньому Єврейському кладовищі, точніше – у північно-східній частині його території. Посеред міста!
Рішенням XIV сесії Харківської міської ради від 4 липня 2007 року № 157/07 Комсомольський парк, розбитий на місці колишнього Єврейського кладовища, було перейменовано на Парк Пам’яті.
Однак пересічному харків’янинові, а тим більше гостеві нашого міста, майже нічого не відомо, на чию ж честь отримав нову назву нічим непримітний парк, а скоріше зелена зона вздовж вулиці Академіка Павлова. Чи не тому кожного літа громадськості доводиться займатися ліквідацією самочинно влаштованих футбольних полів (молодь навколишніх вулиць навіть ворота приносить!), звертати увагу місцевої влади на необхідність прибирання території поховання. Цього року у «недільнику» громадськості на День пам’яті жертв політичних репресій 19 травня взяли участь і представники районної адміністрації, навіть сам голова завітав. А через півтора місяці посаджені на двох позначених могилах квіти заросли бур’янами, а саме місце поховання заросло – чортополохом! Попри наданий статус меморіального, місце поховання не огороджене, міліція його не охороняє. Наслідком такої зневаги стала наруга над однією з могил, вирвані квіти на могилах і навколо пам’ятного знака, була вкрадена встановлена у травні інформаційна табличка про тих, хто тут лежить.
На початку 1930-х років на 9-ти гектарах пустиря вздовж вулиці Конюшенної, яким тоді було це місце, відкрили нове Єврейське кладовище. Під час Голодомору 1932 – 1933 років, крім звичайних цивільних поховань, його територію використовували для поховання померлих від голоду, насамперед безпритульних дітей, яких утримували в так званому Салтівському дитячому містечку, створеному неподалік у бараках харківських заводів. Для цього у північно-східному куті кладовища було відгороджено окрему ділянку. Голодомор закінчився, а високий дерев’яний паркан залишився. Час від часу сюди вночі навідувались працівники комендатури ГПУ, аби таємно поховати трупи розстріляних за вироками або померлих під час слідства політв’язнів. На відкритій ділянці продовжувало виконувати свою сумну функцію цивільне єврейське кладовище.
Так тривало до серпня 1937 р., коли Харківське обласне управління НКВД розпочало широкомасштабну репресивну акцію з виконання наказу НКВД СРСР № 00447 від 30 липня 1937 р. «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів». Ця операція із знищення внутрішнього ворога стала стартом Великого терору1937 – 1938 років.
Під наказ № 00447 підпадали всі «бувші» люди, тобто всі категорії «традиційних» ворогів радянської влади: від «недобитих» куркулів, колишніх поміщиків, фабрикантів, царських чиновників, білих офіцерів, «церковників», есерів, меншовиків, боротьбистів та інших «українських буржуазних націоналістів» до партійно-державної еліти. ЦК ВКП(б) пояснював, що масовими арештами і розстрілами НКВД мав ліквідувати в СРСР внутрішню «повстанську базу» на випадок війни. Кількість арештів потенційних «повстанців» обмежувалася дуже умовними лімітами.
Майже одночасно – з 11 серпня 1937 р., НКВД приступило до виконання ще одного оперативного наказу Єжова – № 00485 «Про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну, пораженську й терористичну діяльність польської розвідки в СРСР». Крім етнічних поляків, об’єктом репресій стали представники різних національностей, прямо або опосередковано пов’язані з закордоном. У вересні 1937 року розпочалася окрема німецька операція. З 1 лютого 1938 р. за телеграфним розпорядженням Єжова репресії охопили фінську, естонську, румунську, китайську, болгарську, македонську діаспори. При цьому операція проти українських селян не тільки не припинялась, а прийняла нове забарвлення. У глухих селах чекісти стали виявляти цілі організації, що буцімто шпигували на користь Німеччини, Польщі, навіть Японії!
Крім особливих трійок (перший секретар обкому КП(б)У, начальник облуправління НКВД і обласний прокурор) було застосовано спрощений порядок винесення вироку так званою «двійкою» – комісією у складі наркома внутрішніх справ СРСР Єжова і прокурора СРСР Вишинського на підставі направлених місцевими управліннями НКВД альбомних списків. Вироки виконувалися негайно після отримання затверджених протоколів «двійки».
Керівник Харківського НКВД Л.Рейхман у лютому 1938 р. направив на ім’я Єжова доповідну записку, де зазначав, що ним взято на облік 12 154 особи ворожих елементів, з яких намічено заарештувати в першу чергу 3 748. У зв’язку з цим він просив Єжова виділити додатковий ліміт на Харківську область у кількості 8 000 осіб, з них за першою категорією (розстріл) – 3 000. І це при тому, що тільки за неповних 5 місяців 1937 року в м. Харкові було розстріляно 4 363 особи!
У 1989 році працівниками управління КДБ по Харківській області було виявлено 119 приписів коменданта управління НКВД по Харківській області Зеленого завідувачеві Єврейського кладовища м. Харкова Горбачову. За датами цих приписів – з 9 серпня 1937 по 11 березня 1938 року – можна з майже 100-відсотковою впевненістю стверджувати, що розстріляних у цей час ховали саме на території Єврейського кладовища. Адже приписи вимагали від його директора «віддати землі» у присутності працівників комендатури певної кількості людських трупів. На звороті цих приписів містилися заздалегідь заготовлені тексти актів про поховання такої ж кількості трупів, де Горбачов і працівники комендатури УНКВД після виконання припису ставили свої підписи. Згідно з цими документами, на Єврейському кладовищі м. Харкова було поховано 6º865 трупів. На сьогодні до поіменного списку жертв політичних репресій за зазначений період науковцями Редакційно-видавничої групи Харківського тому серії «Реабілітовані історією» внесено 5 960 осіб.
Акти про виконання вироків свідчать про те, що розстріли у підвалі УНКВД по Харківській області відбувалися з інтервалом у 2 хвилини, починаючи від дев’ятої години вечора і до світанку. Тривалість розстрільного процесу тої чи іншої ночі залежала від кількості приречених. Кати «працювали» по-ударному, але штатна розстрільна команда комендатури УНКВД не завжди могла упоратися і потребувала допомоги. Через великі обсяги «роботи» (в актах про поховання від 14 та 23 грудня 1937 р. зафіксовано «віддання землі» по 99 людських трупів, 16 січня та 27 лютого 1938 р. – по 127 та 125 відповідно, а ночі на 1 та 22 лютого 1938 р. показують рекордну кількість похованих – 163 та 150 осіб відповідно), і не тільки, до розстрілів почали залучати працівників інших відділів обласного управління НКВД, а також начальників усіх районних відділів. Так була створена система своєрідної кругової поруки, коли кожен начальник середньої ланки ставився на один щабель з професійним катом і мав знати, що у нього вже немає виходу із злочинного кола.
Після знесення Єврейського кладовища в середині 60-х років його територія на плані м.Харкова була зеленою зоною під назвою Комсомольський парк. Коли зносили кладовище, то відкривалися лише ті цивільні могили, останки з яких родичі хотіли перенести на інше кладовище (не забуваємо про Голокост!). Після завершення переносу позосталі надгробки та огорожі були вивезені, могильні горбочки зрівняні, а територію кладовища засадили деревами і травою.
Парк не є суцільно зарослою деревами зеленою зоною. Регулярні ряди дерев ростуть тільки на місці могил цивільного кладовища. Не заліснена галявина з поодинокими деревами площею 90 м2являє собою багатокутник з великою кількістю розташованих безсистемно, різних за розміром западин поверхні землі.
28 квітня 1990 р. за ініціативою управління КДБ по Харківській області на цьому місці було встановлено гранітний камінь із написом російською: «На цій території масового поховання буде споруджено меморіал жертвам сталінських репресій. Квітень 1990 р.»
Спираючись на результати археографічних досліджень Редакційно-видавничої групи Харківського тому серії «Реабілітовані історією», Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України включила до Плану робіт на 2003-й рік проведення польових пошукових досліджень території колишнього Єврейського кладовища. Вони були проведені у серпні 2003 р. під наглядом прокуратури Московського району м. Харкова та під контролем обласної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій.
Було пройдено 75 шурфів. Крім 52-х одиночних поховань цивільного кладовища було розкрито 9 масових поховань, з них 6 ровів шириною 2 м, довжиною від 5 до 10 метрів та припустимою кількістю останків від 500 до 1000 осіб, а також поховальні ями розміром 2х3м. Шурфування виявило наявність насипаного значно пізніше після проведення поховань додаткового 2,5-метрового шару земляної суміші з будівельними матеріалами та металобрухтом. У зв’язку з цим верхній шар останків у масових похованнях знаходився на глибині від 4 до 5 метрів. Глибина поховальних ям та ровів разом з насипним шаром сягає 7м. В усіх виявлених масових похованнях у останків були ознаки вхідного та вихідного отворів на черепах. Жодного анатомічно цілого кістяка, як це буває в окремій могилі, не виявлено. Кістки людей були перемішані з фрагментами одягу та взуття, а також окремими речами (мильниці, зубні щітки і т. ін.). Також було виявлено стріляні гільзи від патронів калібру 7,62 мм.
Згідно з актами Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, отвори на черепах утворилися від пострілу вогнепальної зброї калібру 7,62 мм, що могло стати головною причиною пошкодження головного мозку й смерті цих людей. Експертизою також зафіксовані численні переломи черепних кісток, характер яких вказує на те, що вони могли бути спричинені дією тупих твердих предметів.
Довідка. Пістолетний патрон калібру 7,62х25 мм було вибрано в 1930 р. для нового радянського самозарядного пістолету. Він був різновидом дуже потужного пістолетного патрону 7,63×25 мм «Маузер», що вперше з’явився в СРСР ще у 1920-ті роки з партією пістолетів MauserC96. Зустрічається навіть інформація, що ці патрони випускав у 1920-ті роки Подольський патронний завод. Пізніше ліцензія на їхнє виробництво була офіційно закуплена у німецької фірми DWM. Новий пістолетний боєзапас отримав позначення «7,62-мм пістолетний патрон зразка 1930 року». Також ці патрони іменуються «патронами маузера калібру 7,62 мм».
Під час польових досліджень була розкрита також поховальна яма з останками дітей та дорослих, вказана наприкінці 1980-х років харків’янином А.К. Прасолом як масове поховання жертв голодомору в 1933 році, випадковим свідком якого він був. У ній були виявлені останки без кульових пошкоджень черепів.
Судово-медична експертиза фрагментів кісткових останків із масового поховання трупів без кульових пошкоджень встановила, що вони належали дитині, у якої ще були молочні зубки.
2005 року масове поховання дітей було оконтурене. На могилі встановлено Хрест з табличкою, що могила належить жертвам Голодомору 1932 – 1933 років. Поруч з нею у листопаді 2005 року було урочисто перепоховано 30 останків жертв Голодомору 1932 – 1933 років, виявлених у масовій поховальній ямі на колишньому Кирило-Мефодіївському цвинтарі, закритому восени 1933 року. Вже 1934 року його територію було перетворено на парк культури й відпочинку ім. Артема. Поховальну яму випадково виявили будівельники, огороджуючи ділянку парку, виділену приватній фірмі під будівництво культурно-розважального комплексу (?!!).
Результати польових пошукових досліджень, проведених у серпні 2003 року, дозволили Державній міжвідомчій комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України вважати факт поховання у північно-східному куточку Комсомольського парку по вул. Академіка Павлова м. Харкова 6 865 осіб – жертв політичних репресій, а також жертв Голодомору 1932 – 1933 років доведеним. Про це Комісія у листі від 15 вересня 2003 р. повідомила голову Харківської облдержадміністрації Є.П. Кушнарьова і зазначила, що «наступним етапом робіт на цьому місці має стати облаштування місця масового поховання жертв політичних репресій 1937 – 1938 рр. та жертв Голодомору 1932 – 1933 рр., взяття його на державний облік і встановлення охоронних зон».
Попри неспростовну доведеність масового поховання жертв тоталітарного комуністичного режиму на ділянці Комсомольського парку та рекомендації Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України, меморіалізації та належного облаштування пам’ятного місця так і не відбулося. Наразі позначено пам’ятними знаками – Хрестами дві могили жертв Голодомору та підтримується у задовільному стані встановлений ще навесні 1990 року гранітний камінь.
Натомість харків’яни – члени товариства «Меморіал», інших громадських організацій та демократичних партій і родичі похованих тут жертв репресій приходять до цього невиразного пам’ятного знака з квітами, аби вшанувати пам’ять невинно замордованих співвітчизників, батьків і дідів, пом’янути їх у річницю розстрілу. Раз на рік – у День пам’яті жертв Голодомору сюди приносять квіти керівники Московського району м. Харкова. І хоча рівчачок пам’яті тонкий, його постійний біг сповнює надією, що й на цьому знищеному в радянські часи кладовищі, де знайшли останній притулок майже 7 тисяч жертв політичних репресій і неполічені жертви Голодомору, повстане справжній Меморіал.
Ніна ЛАПЧИНЬСКА