статьи

Історична провокація

30 октября 2013
3851
Поделиться:

У той час, коли на державному рівні у наших східних сусідів триває антиукраїнська істерія, на Харківщині за особистої підтримки Путіна урочисто відкрили пам’ятник Олександру III. З підручників історії ми добре знаємо, що улюбленим гаслом цього імператора був шовіністичний вислів «Росія для руських». Також нам відомо, що цар-миротворець не приховував своєї ненависті до українців, був ярим антисемітом, забороняв картини Рєпіна і Ге, цензурував Толстого і Достоєвського та зробив все можливе аби поховати демократичні реформи свого батька. Втім, деякі факти з його біографії рідко згадуються істориками, хоча їх варто навести, щоб доповнити картину про людину, яку в XXI столітті українці увіковічили 3,5 метровим пам’ятником.

У своїх мемуарах П.Кропоткін пише, що вже наприкінці 60-х, будучи спадкоємцем престолу, Олександр III сповна проявляв свій норов. Одного разу офіцери, яких відправили в США замовити рушниці для російської армії, привезли зброю, що не догодила цесаревичу. Тоді майбутній імператор вельми грубо повівся з одним із гвардійців, на що той насмілився гідно йому відповісти. Великий князь не очікував такої реакції і скажено облаяв офіцера останніми словами. Чоловік одразу пішов геть, а через деякий час прислав Олександру Олександровичу листа, в якому вимагав вибачень. Ображений попереджав: якщо через добу цього не станеться, то від безчестя він застрелиться. «Я бачив його, - свідчить Кропоткін, - у мого близького друга в той день, коли він щохвилини чекав на вибачення. На другий день його вже не було в живих».

Цікаво, що Олександр II, дізнавшись про цю подію, сильно прогнівився на сина. Він наказав йому йти за труною до самої могили. Але, як згадують сучасники, вже тоді той настільки звик до лестощів та догоджань, що не міг зрозуміти мотиву трагічної гибелі, яка зовсім не стала для нього потрясінням.

Після вбивства батька, постійне очікування небезпеки розвило у нього крайню форму недовірі до людей. Якось при несподіваної зустрічі царя, черговий, що палив цигарку, став ховати її за спину. Олександр III подумав, нібито той приховує зброю. Не вагаючись імператор вбив охоронця, яким виявився барон Рейтерн, родич міністра фінансів.

Мемуаристи визнають, що передостанній Романов був не стільки жорстоким, скільки мав, як пишуть сучасники, «нравственную глухоту». Він справді вважав себе набожною людиною, відвідував всі богослужіння, але Церква була йому потрібна в тому числі й заради зміцнення влади. Коли київський митрополит Філофей у своєму зверненні до імператора докоряв тому, що російський самодержець дуже далекий від народу, Олександр III запропонував перевірити владиці його розумові здібності.

Цар у своєї гордовитості ніколи не виносив критики. Власно сама історія в Борках 125 річної давнини є яскравим прикладом його ставлення до людей. Нагадаємо, що Вітте заборонив імператорському поїзду рухатися Південно-Західними залізницями із надмірною швидкістю. Втім, за словами профільного міністра Посьєта імператор на це відповів: «На вашій дорозі не можна їхати швидко просто тому, що ваша дорога – жидівська!». За своїми переконаннями Олександр III був ярим антисемітом, руським націоналістом та великодержавним шовіністом. Тільки у 1891 році із Москви було виселено близько 17 тис. єврейських ремісників, яким забороняли селитися у столиці. Повертаючись до Спасова Скита, де сьогодні встановили двотонний пам’ятник, зазначу, що імператор особисто був причиною катастрофи і смерті 21 особи. Саме тому у цій історії не було жодного покараного! Ціна 21 життя лише кілька почесних відставок та цинічне «свято чудесного порятунку імператорської сім'ї», яке тривало декілька днів. У церквах тоді служили подячні молебні, вихованців учбових закладів було звільнено від навчань, натовп людей вийшов на вулиці на урочисту процесію на чолі з імператором та його сім’єю. Ніякої власної провини Олександр III не відчував. Взагалі про жертв та їх горе забороняли згадувати, щоб не зіпсувати «свято».

Варто почитати скупі примітки на полях імператорського щоденника. Тут він взагалі не підбирав епітетів. Слова «негідник» чи «мерзотник» для своїх недругів свідчили, що вони були для нього не душами, що заблукали, а справжніми ворогами. Він часто замислювався над тим, щоб повернути закріпачення селян, зробив університетську контрреформу, за якою ректори та декани призначалася міністерством, а на питання про можливу Конституцію відповідав у своєму дусі: «чтоб русский царь присягал каким-то скотам?»

Разом з Побєдоносцевим Олександр III наближав крах імперії своїми безглуздими вчинками також в галузі культури. Згадаємо хоча б той факт, що імператор спочатку забороняв «Крейцерову сонату» Толстого. За читання чи розповсюдження книг «Сповідь» та «В чому моя віра» жорстоко переслідували. VI том Лєскова «Мелочи архиерейской жизни» цензура визнала «дерзким памфлетом на церковное управление в России и на растленные нравы низшего духовенства». Не виставлялися картини Ге і Рєпіна. Заборонено було друкувати уривок про старця Зосиму із роману Достоєвського «Брати Карамазови». Фраза «самый разращенный богач устыдится богатства своего перед бедным» була визнана шкідливою для режиму «несогласною с существующими порядками государственной и общественной жизни».

Олександр III уславився ще більшою, ніж його батько, реакцією і переслідуванням інакодумців, обмеженням університетської автономії, посиленням цензурного тиску, прагненням зменшити роль земств, придушенням національного руху, спробами перевести литовську мову на кирилицю. Порівняно з ним наступний Романов - канонізований Микола кровавий - дійсно може вважатися «дарителєм свобод».

Як на мене, достатньо було б навіть відомих фактів, щоб заборонити встановлювати в Україні монументальний пам’ятник Олександру III, за часи правління якого діяли Емський наказ та Валуєвській циркуляр. Саме він у 1884 році наклав табу на українські театральні вистави в усіх «малоросійських губерніях». Це Олександр III у 1888 році видав указ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами. При ньому у 1889 році у Києві на археологічному з'їзді дозволено було читати реферати всіма мовами, крім українською, а через три роки офіційно заборонили перекладати книжки з російської на українську. Тому, коли голова правління московського фонду «Відродження культурної спадщини» Олександр Панін говорить (цитую): «Володимир Володимирович цю ідею підтримав, дав свої президентські вказівки РЖД, щоб нам була надана підтримка і допомога в доставці пам’ятника на територію України», то інакше, як історичною провокацією це назвати неможна. В області, де майже десятиліття не встановлюють вже виготовлений пам’ятник Мазепі, урочисте вшанування імператора, який нищив все українське, виглядає як знущання. Можливо, комусь дуже хочеться бути губернією у складі російської імперії чи незабаром нам слід чекати чергової історичної сесії міськради по вшануванню 400 річчя дому Романових? 

chist.jpg
Владимир ЧИСТИЛИН. Главное™

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

Хотите первыми узнавать о главных событиях в Украине - подписывайтесь на наш Telegram-канал



Подтверждено:  
3 438 381 
+10 554
Болеет:  
406 374 
-15 325
Выздоровело:  
2 946 032 
+25 318
Умерло:  
85 975 
+561
Привито:  
13 391 656 
+226 059

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00056004524230957 [2] => 0.1126229763031 )