Час вимагає таких як Савонов
У сільському клубі Цареборисова, перейменованого комуністами в Червоній Оскіл презентовано книгу краєзнавця з Ізюма Леоніда Щибрі та історика з Борової Леся Ісаїва “Отаман Савонов”.
На презентацію прийшло майже пів села. Адже осколян, яких донині називають савонівцями, а перекази про отамана Григорія Савонова передаються з покоління в покоління.
Люди товпилися на вулиці, а в фойє було влаштовано виставку мистецького гурту “Буріме”, які презентували проект Василя Синчука “Блаженні ті очі, що бачать…”, присвячений святим місцям. Автори ж книги “Отаман Савонов пропонували подивитися правдивими очима на нашу історію”.
Прекрасним виданням документального твору на рівні європейських бестселерів завершився шлях п'ятирічних досліджень і шукань, копань в архівах, музеях різних фондах цих двох авторів . Якщо ви читали "Холодний яр" Горліса-Горського , присвячений часам повстань двадцятих років минулого століття в Україні, зокрема на Черкащині, то будете з таким же захопленням читати й “Отамана Савонова”, де йдеться про Схід.
Ви зрозумієте, що Український народ піднімав повстання не лише на Зпаході чи в Центрі України, а й на Сході – Слобожанщині й Донеччині.
Над Осколом, де діяв повстанський загін Савонова.
Це було ще до того, як ці території були виморені голодом двадцятих і тридцятих та заселені зайдами з півночі. Власне, нащадки цих зайд знову покликав сюди Росію, а з нею, як завжди, смерть. Чомусь так виходить, що прихід сусідів завжди заверщується для України геноцидом.
Ця книга про грізного повстанського отамана Слобожанщини Савонова, який у 1918 – 21 роках боровся за волю рідного краю на Харківщині та Донеччині.
Григорій Савонов
Отаман Савонов був підступно схоплена і страчений, коли йому виповнилося всього 23 роки, але за цей час Савон (так йо іменують і сьодні в Осколі) встиг багато зробити – заслужити на фронтах Першої світової війни чотири Георгіївські хрести (повний бант) і дві Георгіївські медалі, пройти військові щаблі від рядового до старшого офіцера.
Нагороди Григорія Савонова
Був комендантом у час Центральної ради й Гетьманату, командиром полку й віськовим комісаром повіту за червоних, командиром полку в Нестора Махна, повстанським отаманом, захисником селянства в часи, коли більшовики розпочали грабунок України. Ви уявляєте сьогоднішніх прокурорів, начальників міліції, воєнкомів, які полишили насиджені місця, позбавилися добровільно “хлібних карток” і пішли в ліси захищати простих людей від грабіжників у владі!
Після служби на фронтах Першої світової війни.
Його доля дивним чином переплелася з долями трьох відомих маршалів, генералів, християнського святого, батька Махна. А ще він народився у родині знахарів, що дає підстави стверджувати про надприродні здібності Савонова як характерника і воїна. Зважте у 20 років він був кавалером Георгія. Під час презентації хтось зазначив: у формі, з хрестами він – герой, а зніми з нього кашкет і мундир, одягни сорочку і джинси – звичайнісінький безвусий хлопчисько. Звідки ж у нього така сила духу і звитяг!
Ще й донині в довколишніх селах осколяни називають савонівцями. Якщо запитати їх, чому до них припасовують це прізвисько, вони обов’язково згадають поро те, про що їм розповідали батьки і діди: про Теплінський ліс (місцевий Холодний Яр, що війнув вогнем повстань на Харківщину і Донеччину) та тутешнього Чорного Ворона – отамана Григорія Савонова.
Родичка Григорія Савонова дякує за правду про отамана. Десятиліттями цей рід шельмували.
– Маленький був чоловік, а такий, що й чорта не боявся: як махне шалею, то до сідла людину розрубає, – кажуть осколяни.
Знають у цьому селі про давні події більше, ніж деінде, хоч повстанський загін під орудою Савонова діяв не лише біля Оскола. Річ у тім, що більшість із тих 500 шабель, що брали участь у повстанні проти більшовицьких окупантів разом з отаманом, тримали в руках осколяни, чи цареборисівці.
Власне, бажання розгадати секрет цієї назви “савонівці” підштовхнули відомого слобожанського історика, учителя з села Богуславка Борівського району на дослідження обласних архівів, а Леоніда Щибрю – спочатку на зйомки фільму, а потім і написання спільної книги “Отаман Савонов”.
Заслужена артистка України Олена Шишкіна за авторами після творчого вечора.
У документах ЧК загін Савонова називають бандою, однак факти, віднайдені в архівах і викладені в книзі, стверджують про протилежне. За словами тих же чекістів, переважна більшість савонівців були з трудових верств, які розчарувалися в компартії і «вимагають вільні ради». Там, де діяв загін Савонова, не було грабежів. Навпаки, людям повертали забране червоними.
– Бувало таке: встає людина вранці, а в неї в сінях стоять мішки з добром, – ще й сьогодні згадують розповіді прадідів осколяни.
Від презентації фільму до презентації книги пройшло менше року. А скільки змінилося за цей час. Майдан, окупація Криму, війна на Сході. Рік тому, пам’ятається, одного ветерана, комуніста дуже зачепили слова “червона окупація”, “Росія напала на Україну”.
— Як це, Росія напала на Україну,- казав ветеран,- та бути такого не може.
Тепер він знову сидів у тому ж залі й заперечував, що не говорив нічого подібного. Бо російська агресія на Сході України сьогодні – звершений факт. Та й діють терористичні банди сьогодні подібним чином. Адже імперську натуру нікуди не сховаєш, вона проткнеться як шило з мішка.
Ось так 23 квітня у 1918 році більшовики полишали Ізюм: «…Вивезені всі процентні папери й гроші. Обшуки та арешти. Втретє накладена контрибуція. На Крем’янці розстріляно 7 чоловік. Вивезений інвентар залізничних майстерень. Потяг (бронепоїзд), який відходив увечері, випустив 8 шрапнелів по публіці, яка вилізла на Крем’янець спостерігати відступ більшовиків. Підірвано залізничний міст на Осколі відступаючими більшовиками».
Коли сьогодні чуєш про безчинства кадировців, дагестанців та осетин на донбасі, посилання в Україну на війну представників малих і великих сибірських народів, то думаєш, що це вже було під нашим слобожанським сонцем. Російські більшовики подібним чином діяли й у двадцяті: силами Заволзькій дивізії, підрозділів латиських стрілків та тисяч китайців, котрих, як рабів, за чашку рису купив під час світової війни царський уряд для роботи на шахтах сусіднього Донбасу. Вони наводили терор. Їм легше було це робити ніж братам-слов’янам.
Коли більшовики відчули силу, то почали замінювати місцеві кадри на чужинців, готових виконувати будь-який наказ. Власне, це доведений факт, що в компартії України тоді українців була меншість. Такі особистості, як Савонов, стали не потрібні.
Савонов – це приклад спротиву, лише один епізод у вогненному морі повстань, які палали не лише на Заході й у Центрі, а й на Сході. Це образ українця – не жертви, що мовчки прямує на заріз, а який береться за зброю, коли в нього хочуть відібрати свободу.
