Бахмутська траса обстрілюється бойовиками кожен день, тому пересуватися по ній дуже небезпечно. Саме через те, що автомобілі, які проїжджають по ній, автоматично потрапляють в зону перехресного вогню – цю дорогу називають пекельним шляхом АТО. Передостанній український блокпост на Бахмутській трасі боронять кадрові військові з Національної гвардії України.
Цей Хмельницький підрозділ можна назвати легендарним. Бійці обороняли Луганське управляння Внутрішніх справ, стояли в Донецьку, коли в травні там були масові заворушення, несли службу і в Маріуполі, проте одне з найнебезпечніших місць несення служби був 32 блокпост. Зараз кадровий офіцер Нацгвардії Олексій командує блокпостом на Бахмутській трасі. Це передостанній блокпост – далі починається окупована терористами територія. За всі місяці служби в зоні АТО батальйон багато разів обстрілювали, але в підрозділі немає жодних втрат і навіть поранених. Такий парадокс старшина пояснює просто – досвідчені бійці знають як поводитися в небезпечних ситуаціях. В підрозділі служать кадровики з Нацгвардіїї та солдати-контрактники, які мають досвід строкової служби. Є навіть член миротворчої місії у Косово.
«Ми знаходимося в обороні, і найголовніше тут - це інженерне обладнання позицій. Можливість своєчасно, маючи кілька секунд, сховатися в укриття особовому складу, який знаходиться на поверхні. Плюс, як кажуть, зірки і Господь Бог поки бережуть»,- пояснює Олексій.
Офіцер розповідає, досвідчені бійці вже навіть навчилися розрізняти по звукам різні види артилерії.
«Страх - це нормальна реакція організму, самозахист, але потім люди звикають до цього і вже розрізняють, куди і на скільки метрів він летить, і багато хто навіть бачить, що не туди летить, можуть вже в бліндажі не ховатися, бо розуміють, що їх не зачепить. Але перший тваринний острах у всіх присутній», - пояснює командир.
Вже декілька днів на цій ділянці тиша – блокпост не обстрілюється. Та бійці все одно постійно пильнують.
«Коли були підписані мінські угоди 15 лютого, вони були відзначені з боку протиборчої сторони – сепаратистів, обстрілом наших позицій, при чому таким серйозним обстрілом. Скажімо так, від 10 до 30 разів на день нас атакували з різних видів артилерії: самохідної, реактивної, мінометів. 24 лютого обстріли припинилися. Хотілося б вірити, що хтось хоче миру. Я розумію, що всі з нашого боку хочуть миру, ніхто не хоче, щоб війна тривала – весь народ хоче жити мирно», - зазначає офіцер.
Обстріли бойовиків на Бахмутській трасі не один раз пошкоджували газові магістралі, від цього постійно страждає місцеве населення. Люди думають, що винуваті українські військові, обурюється військовий.
«У новинах там показують, що Україна перекрила їм газ, але, скоріше за все, вони самі собі газ перекрили, пошкодивши обстрілами газопровід. Людям промили мозок так, що поламати їх може тільки серйозна інформація, яку вони зможуть перевірити самі. Наприклад, у маріупольців з травня ставлення кардинально змінилося. Весною, мабуть, все-таки більша частина не хотіла України, а зараз, навпаки, люди підтримують українських бійців. Вони побачили, що діється в «ДНР», що там нічого хорошого немає. Вони просто побачили на наочному прикладі і змінили своє ставлення», - вважає Олексій.
Нацгвардійці дуже часто відвозять продукти харчування місцевим жителям у прилеглі населені пункти Гірське та Карбоніт, деякі люди звертаються за допомогою до бійців самі - приїздять за продуктами на блокпост, адже багато тих, хто залишився, не мають ні роботи, ні грошей, поясняє офіцер.
«Народ по-різному налаштований. Деякі підтримують, інші проклинають, дехто ставиться нейтрально. Але багато людей на сьогоднішній день просто виснажені морально та фізично. Головне для них, щоб бодай припинилися обстріли та було що їсти. За велику політику їм думати нема вже сили».
Багато місцевих, хто вибирався з зони конфлікту – їхали саме по Бахмутській трасі. Спроби рухатися по небезпечній дорозі неодноразово закінчувалися трагічно – на поміч їм приходили саме нацгвардійці – надавали кваліфіковану медичну допомогу та забезпечували безпечне пересування до лікарні.
«Під час мінометного обстрілу району Новотошківка, Кримське, Горіхове по Бахмутській трасі рухався автомобіль з цивільними людьми, там були два дорослих чоловіка років 50-55. Вони потрапили в зону обстрілу. Одному чоловікові відірвало ногу, другому – руку. Нам довелося надати цим людям невідкладну медичну допомогу. Ми їм наклали нормальні жгути, зробили перев’язку, вкололи знеболююче і вже наш водій терміново відвіз їх в лікарню до Лисичанську. Летіли на великій швидкості, були попереджені всі блокпости, щоб їх пропускали без перевірок. Тому, що ногу відірвало, вдалося зберегти – зима, холодно, тому не так швидко відмирають тканини. А тому, що руку відірвало – рука взагалі лежала на задньому лобовому склі, ту руку замотали в марлю, занесли в лікарню, але вже врятувати її не вдалося. Травми були серйозні і наші дії суттєво забезпечили максимальні шанси навіть на те, що одному вдалося зберегти ногу – це вже великий плюс. Якби не наші дії, то вони могли б померти від больового шоку», - розповідає начальник медичної служби Святослав Денега.
Від передостаннього блокпосту менше двох кілометрів до позицій сепаратистів. Останні лишають вибухові пристрої саме на трасі. За останній час розвідка Нацгвардії неодноразово виїжджала, щоб знешкодити ворожі фугаси, допоки на них не підірвалися місцеві мешканці, котрі ризикнуть проїхати по цій дорозі.
Бійці кажуть, «Бахмутка» й досі лишається небезпечною трасою і тому, що сепаратисти не полишають спроб атакувати крайній блокпост та йдуть на позиції українських військових, використовуючи важку техніку.
«Танк один в полі не воїн. У нього свої бойові задачі – якщо буде прорив, то тільки танк може відповісти іншому танкові. Це передостанній блокпост, і у разі прорива на попередньому блокпосту – ми будемо тримати оборону, щоб сепаратисти не змогли пройти далі», - пояснює танкіст Юрій.
.jpg)
Юрій - боєць батальону «Айдар», зараз несе службу на одному блокпості з нацгвардійцями. Каже, танком керував ще в 1991 році, коли служив в армії.
«Батьківщина зараз в небезпеці, і потрібні люди, які служили і більш менш розбираються. Не можна вдома сидіти. Бізнес залишив на дружину. Спочатку не розуміла мого рішення, не хотіла відпускати на війну, але потім змирилася. На Майдані з хлопцями з Внутрішніх військ ми стояли по різні боки барикад, але зараз всі захищаємо український народ.», - ділиться танкіст.
В тому, щоб керувати танком, немає нічого складного, розповідає Юрій. Але потрібно мати сміливість, адже ця машина в бою – перша мішень. Тому нацгвардійці забезпечили своїй важкій техніці надійний тил.
«Базуємося ми на своєму блокпосту, виїжджали на завдання – прикривали з тилу наш танк. Трохи більше тижня назад їздили під Дебальцево, в Миронівці виконували завдання разом з харківською розвідкою», - розповідає командир БТР Олександр Байрамов, кадровий військовий з Києва.
.jpg)
До ротації військовослужбовців лишилися лічені дні. Багатьох з них вдома чекають дружини та маленькі діти. Саме сімейного тепла цім мужнім чоловікам на передовій бракує найбільше.
О.Лебідь, А.Марієнко, О.Захаренкова, М.Жуйкова
АТОграф