Очень часто приходится слышать разговоры на тему необходимости налаживания отношений с нашим северным соседом. Спикеры разные, а тема одна: «соседей не выбирают», «где нашему теленку с волком бодаться», «Россия это же такая громадина». В памяти хорошо отфиксировались выступления нашей «героини» Нади Савченко, которая живенько описывала как «авиация России превратит в руины города Украины». В общем лейтмотив один – «мир любой ценой», забывая очень верную фразу Черчилля: «Нация, которая между войной и позором выбирает позор, в итоге получит и позор и войну».

К чему весь этот разговор – а к тому, что в России тоже есть проблемы. И что это «Колосс на глиняных ногах». «Путинская вертикаль» уже шатается и недавние местные выборы в России это четко показали.

Каковы итоги «Единого дня выборов» в РФ? Вроде, как и прежде, российский избирком зафиксировал победу «Единой России». Но на этот раз для «Ху..ла и Ко» картина выходит плачевная – пелена идеологии «единого» народа сходит с глаз населения. Россияне явно демонстрируют свое недовольство властью. Пока путинскому режиму помогает откровенное нарушение закона, снятие с выборов представителей «несистемной оппозиции», пассивность большей части населения России. Сам единый день голосования в начале сентябре был придуман неспроста. Народ еще в отпусках, на избирательные участки пришло порядка 30 % избирателей. Низкая явка очень нужна российской власти, ведь она позволяет гарантировать «нужные» результаты за счет подконтрольных социальных групп. Также, при такой низкой явке можно легко черпать ресурс для манипуляций с результатами. Но даже при таком раскладе результаты показывают, что лед тронулся.

Ввечері він грає колискову своєї донці, а зранку екіпірується та їде виконувати небезпечні завдання

Однорічна донечка Аня для нього – принцеса. Колись принцесою він називав свою гітару. Коли ж народилась Аня, гітара знайшла своє місце у шафі, а найголовніше місце у житті посіли дружина та донька. Про двох найкоханіших жінок у світі він мріяв все життя. А поки їх не було у житті нашого героя – усе заміняла музика. Щоправда, тепер гітару дістає ввечері, аби заспівати донці перед сном.

Руслан Дейнека – звичайний гвардієць у берцах та оливковій формі. На передпліччі красується шеврон «Національна гвардія України», форму прикрашає погон старшого сержанта. Його робота доволі небезпечна, він займається судовим конвоюванням (доставляє осіб спецконтнгенту до зали суду, здійснює охорону під час судового засідання, - авт) у 2 Галицькій бригаді. Але є у ньому дещо таке, що, здавалось, не може ужитись в тілі дужого військового. Музика – це те, що наповнює його щоденною любов’ю до світу.

Військові. Які вони на перший погляд? Безперечно, дуже мужні, відповідальні і сильні. Вони завжди є прикладом наслідування для багатьох хлопчиків країни. Та що ховається за кам’яним вибором професії «військовий»? Якщо зазирнути за щоденну життєдіяльність військових, можна відкрити безліч інших сторін.

Ельдар Бєглов у родині 2 Галицької бригади Національної гвардії вже 2 роки. Сержант, служить у 3 роті бригади санітарним інструктором. Зізнається, що отримує подвійне задоволення: і від того, що працює за фахом, і від того, що служить у гвардії. Але не тільки його медичні навики дивують побратимів, а й ні з чим незрівнянна жага до творчості. Він вміло володіє пензлем та олівцями. Чудово малює портрети для своїх друзів, автомобілі та майбутнє. Після служби займається лише творчою роботою: грає не фортепіано, малює чи реставрує автомобіль.

Ельдар, медик за покликанням чи за випадком долі?

Насправді медиків за випадком не буває. Це дуже серйозна професія і тільки свідомий вибір, адже це - відповідальність. Я думав над професією лікаря, але в певний момент вирішив спочатку обрати спеціальність «лікувальна справа».

Депутаты 9-го созыва Верховной Рады Украины официально начали свою работу. В четверг, 29 августа, новоизбранные парламентарии принесли присягу. Самая главная сенсация, которая была запрограммирована результатами выборов - впервые в новейшей истории Украины в парламенте сформировалось монобольшинство, состоящее из представителей одной партии. Рада обновилась кардинально. Огромное количество народных депутатов, которые играли заметную роль в украинской политике и бизнесе, не были переизбраны на новый срок. В то же время практически все новые депутаты не имеют никакого политического опыта. Но именно им предстоит определять настоящее и будущее страны. Справятся ли они с этой задачей, и что будут делать политики, не прошедшие в парламент? Об этом говорим с Игорем Котвицким - влиятельным членом фракции «Народный Фронт». Традиционно непубличный, он сделал для издания «КОММЕНТАРИИ» исключение и согласился на интервью.

– Игорь Александрович, все-таки странно не видеть Вас в новом созыве парламента. В отличие от многих коллег, Вы даже не баллотировались. Почему было принято такое неожиданное решение? Ведь из политики у нас в стране добровольно уходить не принято.

Відповідно до Стратегії розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України до 2020 року, одним з підходів у діяльності Міністерства визначено підзвітність і демократичний цивільний контроль.

Інститут підзвітності не є панацеєю у діалозі «влада – громада». Це реальний демократичний механізм та індикатор відкритості державних організацій, який повністю корелюється з принципами роботи МВС. Тому сьогодні вирішили коротко розповісти про те, що нам вдалося за 5 років.

До 2013 року у сприйнятті громадян МВС було міліцейським органом з яскраво вираженою каральною функцією. Міліція та інші органи системи МВС не в повній мірі виконували свої завдання та функції, були розрізнені й неспроможні реагувати на виклики, а головне - не відповідали запитам суспільства.

Інститут Фрейзера (Канада) у своєму щорічному звіті констатував, що Україна показала реальний прогрес у компоненті «надійність поліції» (входить до показника «система права і захист власності»). Індекс України за цим компонентом склав 4,21 бали проти 2,75 у 2014 році.

Шановні народні депутати! Дорогі українці!

Я вітаю Верховну Раду України 9-го скликання зі вступом у повноваження та початком роботи. Так незвично бачити цю залу заповненою.

Хочеться, щоб так було завжди, а не лише коли фуршет з нагоди урочистого засідання. Працюйте!

Дорогі українці! Нещодавно минуло 100 днів моєї президентської каденції. Було багато різних оцінок, але повірте: найкритичнішу оцінку я даю собі сам. Цей період можна назвати тихою прогулянкою в сутінках, з вимкненими фарами та на першій швидкості.

Я впевнений, що зараз країна нарешті зможе ввімкнути п’яту швидкість і впевнено рухатися шляхом змін. Я дуже радий, що у нас з’явився парламент, який справді готовий працювати. Не займатися популізмом, не завалювати важливі рішення тисячами безглуздих поправок, а втілювати реальні реформи, яких втомилися чекати і громадяни України, і весь цивілізований світ.

Я щасливий, що найближчим часом з’явиться дієздатний та ефективний уряд. Який представить програму дій до затвердження річних інвестиційних програм міжнародних інвесторів, а отже – Україна буде у фокусі їхньої уваги.