Цей підрозділ покрив себе невмирущою славою в Донецькому аеропорту. Змінивши бійців 79-ї та 95-ї бригад, хлопці з 90-го ОДШБат проявили себе як справжні герої-кіборги. Взірцем для наслідування став подвиг старшого лейтенант Івана Зубкова, який будучи командиром роти вогневої підтримки батальйону, у січні 2015 року брав участь у деблокуванні підрозділів, що боронили Донецький аеропорт. Під час одного з боїв він викликав вогонь артилерії на себе, прикривши відхід підрозділу. Загинувши, офіцер зберіг життя багатьох побратимів.

В останні дні оборони Донецького аеропорту 90-й батальйон втратив 22 осіб вбитими, 3 — зниклими безвісті та 60 — пораненими. Імена полеглих десантників закарбовані на чорних скрижалях Меморіалу, який споруджено на місці нинішньої дислокації підрозділу. У день народин батальйону до підніжжя монументу було покладено квіти та пам'ятну гірлянду. В урочистості взяли участь родичі полеглих, командування ОДШБат-90, колишні та нинішні вояки підрозділу, які брали участь в боях. Тим, хто захищав і захищає Україну, були вручені державні нагороди, презедентські відзнаки.

Стережіться лжепророків, що прийдуть до вас в овечій шкірі. Всередині вони хижі вовки

(Мф. 7:15)

14 вересня 2018 року відбулася знакова подія в історії Московської патріархії. На території Свято-Данилового монастиря відбувся позачерговий синод РПЦ, який прийняв рішення про частковий канонічний розрив зі вселенським православ’ям. Так, функціонери РПЦ анонсували припинення євхаристійного (молитовного) спілкування з предстоятелем та всім єпископатом Константинопольського (вселенського) патріархату. Цей деструктивний вчинок російських клерикальних кіл фактично є свідомим розколом вселенського православ’я.

Демарш Москви був здійснений у відповідь на ініціювання Константинопольським патріархатом та його предстоятелем патріархом Варфоломієм І процесу розробки томосу про автокефалію (незалежність) українського православ’я та створення в нашій державі єдиної помісної православної церкви. Власні дії РПЦ традиційно виправдала «антиканонічною діяльністю Константинополя», «папістською єрессю Варфоломія І» та звинуваченнями Константинополя у спробах втрутитися на «исконно каноническую территорию Рассеи». Апелювання духовенства РПЦ до історії в світлі останніх подій виглядає дуже комічно та недолуго. І як тут не згадати народну приказку: «чья бы корова мычала, но твоя бы молчала». Авторитетні історики церкви та православні богослови підтверджують, що канонічне перепідпорядкування Київської митрополії Московській патріархії у 1686 році було здійснено незаконно та в обхід існуючих канонів церкви, а церквою-матір’ю для українського православ’я є Константинопольська патріархія. Крім того, автокефалія самої РПЦ була самовільно проголошена Москвою в 1448 році без згоди Константинополя. Після публічних погроз РПЦ про це офіційно заявив представник Константинопольського патріархату архієпископ Тельмінський Йов. Фактично, фарисейські заяви вищого керівництва РПЦ є грубим шантажем Москви Константинопольського патріархату.

Станом на сьогодні спочатку поточного року до суду спрямовано 198 справ, для порівняння за весь 2017 - 172, 2016 - 102, 2015 - 123, 2014 - 155, 2013 - 172. Але на жаль активної роботи тільки однієї поліції недостатньо.

Станом на сьогодні на розгляді в судах перебуває 457 спрямованих до суду за останні 5 років, але за весь 2018 рік розглянуто лише 27 справ зазначеної категорії. Тільки вдумайтесь: швідкість розгляду - 27 справ в рік! Так злочинність не подолати.

Жодної справи протягом року не розглянуто у Вінницькій області, де в суді перебуває 13 справ, Волинській (18), Дніпропетровській (27), Донецькій (25), Київській (31), Луганській (34), Одеській (41), Черкаській (20) та ін.

Можно створювати суди й, мабуть, вони необхідні для розгляду справ НАБУ, потім ДБР. До речі, при підведенні підсумків один із кіберполіцейських запропонував створювати ще й спеціалізовані суди для розгляду справ кіберзлочинців... Можна й ще з десяток настворювати, але всіх суб’єктів-«клієнтів» цих суддів створюють та контролюють лідери злочинних організацій, «злодії в законі», яких судить звичайний суддя звичайного місцевого суду.

Звання, посада, підрозділ: старший сержант, заступник командира 2-го взводу оперативного призначення, командир 1-го відділення 3-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького військової частини 3066 Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 9 березня 1968 року, м. Біла Церква. Київська область.

Дата і місце загибелі: 5 січня 2015 року, м. Бахмут, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув під час дорожньо-транспортної пригоди 5 січня 2015 року близько 19.00 під час здійснення ротації в зоні проведення антитерористичної операції на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Бахмут Донецької області.

Похований у м. Біла Церква Київської області на Алеї Слави кладовища «Сухий Яр».

Залишилася дружина, двоє дітей та онука.

Нагородження: Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Майдана на расии не будет. Можем быть уверены. Глядя на пенсионный протест на коленях – уверены на 100%. Нет достаточной массы людей, которые досыта кушают свой, а не барский кусочек хлеба. Протест - он есть – а вот Майдана не будет. Практически все население зависимо от государства и государя. От пенсионера и наемного работника до богатейших людей страны. Неотделима даже очень средняя собственность и власть. Есть должность - есть и бизнес, нет должности – нет и бизнеса.

А протест при этом нарастает, а хлеба уже не так, чтоб досыта. Только вот протестовать всей группе частных собственников придется против самих же себя – но уже людей государевых. А тисочки снаружи поджимают. И рано или поздно, но в голове каждого московита, зажатого между зависимостью от государства и ненавистью к нему же, оформляется простая реакция: БЕЙ или БЕГИ. И не получается Майдана при таких вот вводных. Бунт нищих – вполне получается, Развал страны по регионам – с отбеганием в сторону - более чем хорошо привычно выходит, Локальная война с соседом – да ради Бога. А конструктивного протеста с изменением курса страны – нет и не будет, такая уж хитрая структура на московии заменяет собой сегодня и общество и государство. Висит гирями собственность, нажитая как награда за верную службу на людях служивых, тоньше хлебная корочка у людишек тягловых становится и не пересекаются эти проблемы и эти люди от слова «никак». Кооперируйся, взаимодействуй между социальными группами, подталкивай к решению, ищи компромиссы – нет, и не будет у них всего этого.

Арсену Авакову пятьдесят четыре. Он управлял холдингом, активы которого оценивали в несколько сот миллионов долларов. Был соратником Виктора Ющенко и Юлии Тимошенко. Баллотировался в мэры Харькова, попадал в розыскные списки Интерпола, создавал добровольческие батальоны. В 2014 году Аваков стал главой МВД и остается им до сих — единственный из всех министров, которые пришли во власть четыре года назад. Ему подчиняются пограничники, Национальная полиция и Национальная гвардия. В кулуарах об Авакове рассказывают, что он контролирует часть фракции «Народного фронта» и может блокировать решения Кабинета министров. В апреле корреспондент «Бабеля» Мария Жартовская провела с Арсеном Аваковым один день и посмотрела, как работает министр, которого называют главным противовесом президенту.

В девять утра на пороге гостиницы «Киев», в центре столицы, курят несколько дюжих охранников. Неподалеку дежурит автомобиль Национальной полиции. Человек, которого ждут и полицейские, и охранники, — министр внутренних дел Арсен Аваков.