У першому турі українських президентських виборів провідний проросійський кандидат забезпечив собі 11% голосів. Порівняйте це з 2010 роком, коли прокремлівський кандидат Віктор Янукович здобув 49%. Такий драматичний спад відображає масштаби шкоди, нанесеної російським інтересам в Україні війною Володимира Путіна, що досі триває. Російська агресія відштовхнула мільйони українських виборців, водночас багатьох позбавивши і права голосу, спричинивши безпрецедентний крах кремлівського впливу в країні. Чи може вражаючий підйом коміка Володимира Зеленського повернути цю російську загрозу?

Будь-які розмови про це здаються надуманими в нинішньому кліматі. Більшість українців вважають Путіна безпосередньо відповідальним за діючий конфлікт, який травмував націю, забравши понад 13 тисяч життів та розбивши життя мільйонів. Не дивно, що публічна підтримка громадськістю євроатлантичної інтеграції зросла до нових висот, у той же час спричинивши різке падіння ентузіазму по відношенню до конкуруючої, тобто російської, траєкторії. Окупація Москвою Криму та Донбасу підірвала російську здатність формувати демократичний вибір України. Донецьк, Луганськ, Крим – всі вони поголовно голосували за Януковича у 2010-му. В 2019 році – не голосували взагалі.

У ЗМІ та соцмережах напередодні другого туру виборів президента, який відбудеться 21 квітня, напруження зростає. Подекуди воно виплескується і в реальне життя. Чи не може таке розділення на два табори перерости в щось більш небезпечне?

Активні прибічники потрібні будь-якій політичній силі, особливо напередодні виборів. Для мобілізації штаби кандидатів-лідерів завжди використовують чітке розділення між «ми» та «вони».

Перемога «їх» часто малюється агітаторами як загроза майбутньому країни і особистій безпеці кожного. А закиди кандидатові часто сприймаються адептом як особисті образи. Недивно, що прибічники різних кандидатів починають говорити мовою ворожнечі.

Радіо Свобода запитало в експертів, які загрози для суспільства вони бачать у цьому і які шляхи бачать для уникнення небезпек.

Ключова проблема – невизначеність

«Поляризація, яка поглиблюється, розрив соціальної тканини – симптоми хронічної хвороби українського суспільства, яку я б назвала «консенсусна недостатність», – каже медіаторка з Громадянської ініціативи «Лабораторія мирних рішень» Олена Копіна.

Люди, привыкшие к старой политике, говорят, что Владимир Зеленский – это кот в мешке, голограмма, марионетка Коломойского и так далее. В его случае, негативных образов пустоты и зависимости – более чем достаточно. Но на чём основаны все такие сравнения? Только на том, что Зеленский в течение предвыборной кампании держался в стороне от тематики, обычной для наших политиков.

Он ничего толком не обещал из того, что всегда обещают политики. Его не было на площадках ток-шоу, его штаб не распихивал заявления кандидата по выпускам новостей, он вообще не искал общения с журналистами. А значит, мол, каждый избиратель может наполнять его образ своими фантазиями.

И если сравнивать с привычными кандидатами типа Петра Порошенко, не упускавшего возможности высказаться по всему спектру привычных политических тем – от НАТО до Путина, от пенсий до МВФ, – Зеленский был практически молчуном всю кампанию.

Но вот в чём парадокс: при этом он вовсе не пустой образ! И он вовсе не молчал – для своей аудитории.

Командири взводів – офіцери, які щоденно відповідають за підлеглий особовий склад, це ті хто кожного дня пліч-о-пліч із солдатами. Бойова підготовка, внутрішня дисципліна, морально-психологічний стан, підтримка у бойовій готовності технічного забезпечення та озброєння – все це зона відповідальності командира взводу. Перелік посадових обов’язків можна перераховувати ще довго, але найголовніше для командира взводу – навчитися бути універсальним.

У Національній гвардії України офіцери мають змогу регулярно покращувати свої професійні знання. Вже другий тиждень командири взводів військової частини 3017 на навчальних зборах молодих лейтенантів під Харковом вивчають та вдосконалюють свої вміння з медичної, вогневої та тактичної підготовки, аби на високому рівні в подальшому навчати своїх підлеглих.

На посаді командира взводу лейтенант Станіслав Демченко перебуває з лютого місяця. У свої 23 роки він закінчив Національну академію НГУ та вже керує особовим складом. Ми запитали, чому саме військова спеціальність та яким на його погляд має бути ідеальний командир?

В проигрыше Порошенко есть огромный кусок вашей ответственности, господа порохоботы. Вас – олешко, уколовых, палиев, бирюковых, волохов и других. Ведь именно вы изо всех сил грели теплую ванну вокруг Порошенко.

Знаете, самое ценное, что может получать в своей работе любой человек, а тем более президент, – это обратная связь. Критика. Это дает понимание своих ошибок. Только благодаря этому можно корректировать свои действия, понимать серьезность проблем. Вы же вместо этого защищали президента от критики. Создавали среду, в которой президент будто все делает правильно, а все, кто его критикует, – или «агенты Кремля», или провокаторы, или просто тупые. И показывали, что вот цвет нации его безапелляционно поддерживает.

Вы способствовали самодурству. Каждый – на своем уровне. А президенту такое явно нравилось. Он и сам к тому, очевидно, склонен. Ведь чем еще объяснить, что Порошенко почти всю дорогу ходил только на теплованные эфиры? Что на его пресс-конференциях почти не давали слова критикующим журналистам. Что президент старательно не комментировал негатив: от пожара в лагере «Виктория» до кейса Семочко.

Семь дней до второго тура выборов Президента Украины.

Агрессивность общественно-политического противостояния в стране достигла совершенно недопустимого уровня.

Все настолько увлеклись баталией, что, похоже, уже забыли, ради чего введен сам механизм избирательного соперничества. А ведь все просто: выборы – это общественный договор о регулярной корректной демократической процедуре, обеспечивающей определение доминирующей точки зрения большинства. Корректной процедуры!

Сейчас же – в информационной сфере - общество разделено на два непримиримых лагеря. И кое-кто считает, что все средства хороши.

Пропагандисты, в патетике своей агитационной риторики, заявляют о том, что если не восторжествует их точка зрения, то Украина погибнет.

В попытке получить голоса в свою поддержку – рвут своими призывами страну на части, не задумываясь о последствиях, отравляя гневом огромные группы украинского общества.

В сторону уходит мудрость, порядочность и доброта – на повестку дня выходит НЕНАВИСТЬ!