Со времен начала военных действий на Донбассе в Украине обострился один вопрос. Вернее, напомнил о себе вместе с возможностью его увидеть, услышать и даже «пощупать».

В школе нам рассказывали о том, что военные действия, которые произошли во времена Второй мировой – то, что нельзя увидеть, не нарушая собственную психику, грубо говоря. То есть, ужасы, о которых люди вспоминают со слезами на глазах. Как в известной песне… Российской песне, с которой трудно поспорить. Вот только о 30-х годах в этой стране почему-то не поют. А надо бы.

Несмотря на столь весенний, а значит жизнерадостный характер мая, этот месяц имеет несколько трагических дат. Речь идет не только о днях памяти Второй мировой. Вспомним о массовой «зачистке» общества - так называемый «Большой террор» 1937-1938 годов. Большой, но не единственный. Этот термин современной историографии стал широко распространенным после 2007 года, когда украинское общество начало почтить память героев политических репрессий в конце третей недели мая. В этом году день памяти отмечают 20 числа.

От почну з такого. Ви, як і я, знаєте немало людей, які з радістю очікують, що ми потерпимо крах, невдачу або залишимося без фінансової або вболівальницької підтримки. Я питаю: чому таке відбувається на Харківщині, де зосереджений цвіт науки, культури, освіти? Відповідь для мене не є таємницею і тому, ще при створенні нового Клубу, я розумів, що багато хто буде порівнювати нас із тим ліквідованим, знищеним «Металістом». Будуть ревнощі, ілюзії, сподівання на швидке відновлення і яскраві перемоги, на гру чудових бразильців, аргентинців, мрії про можливість створити щось подібне за рахунок когось, а не власними зусиллями, нерозуміння приватної власності колективу засновків, яким є сучасний футбольний клуб.

Окремі вболівальники вважають, що головне - це гроші. На їх думку треба мати багато грошей і купувати трансфери кваліфікованих футболістів, легіонерів, запрошувати класних, в тому числі, іноземних менеджерів. Є небажання розуміти нашу стратегію, яка спрямована на іншу мету, зорієнтовану на власних вихованців, доморощених футболістів і тренерів, а також дбайливе ставлення до кожної копійки, яку заробляє Клуб. Заробляє, а не споживає за рахунок чужих доходів.

Не в польових умовах в районі ООС, а на звичайній кухні у службовому гуртожитку ми зустрічаємось із заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України, ще донедавна - командувачем операції Об’єднаних сил Сергієм Наєвим, який мешкає тут з родиною останні два роки. Щоправда, з березня 2018-го рідні нечасто мали можливість бачити його на затишній кухні. Адже від рішень цієї людини залежали життя тисяч українських захисників в зоні бойових дій на сході України. Попри велику увагу суспільства до теми війни, поза кадром залишається багато запитань, відповіді на які ми намагалися отримати під час зустрічі з екс-командувачем ООС.

Сергій Наєв розповів Укрінформу, чи вірить він у реалістичність миротворчої місії на Донбасі, скільки українських військових потрапило в полон бойовиків за час ООС, чи зустрічався він з представниками команди новообраного Президента України Володимира Зеленського, що таке небойові втрати і чи зупинена контрабанда через лінію розмежування.

До Дня сім’ї ми поспілкувалися з курсантом Національної Академії Національної гвардії України сержантом Артемом Шелудько. Як прадід, дід і тато Артем навчається в одному навчальному закладі, показуючи міцність військової династії, яка, переплітаючись невидимими ниточками часу, творить незрівнянну родинну історію.

Академія, як навчальний заклад військового спрямування, існує вже 89 років (!). Багата на події та особистості історія, яка вихором проходить крізь життя тих, хто навчався чи навчав ратній справі. Одним із перших випускників тоді ще Харківського військового училища військ був і прадід Артема Шелудька. Після завершення навчання, за словами курсанта, його прадід, Іван Іванович Змійов, потрапив до диверсійного загону, який здійснював супротив нацистським загарбникам. Продовжувати військовий шлях вирішив і дідусь Артема, полковник Євгеній Іванович Змійов, який був курсантом уже Харківського кавалерійського прикордонного училища, а після його завершення проходив службу в різноманітних гарячих точках, а також був начальником кафедри автотранспорту зазначеного вище училища. Невід’ємною частиною життя військова служба стала й для батька Артема, Станіслава Шелудька, який проходив навчання у «Військовому інституті Національної гвардії України», а після його завершення працював курсовим офіцером у цьому ж навчальному закладі, потім проходив службу в різних військових частинах на території України. Починаючи з 2014 року Станіслав Олександрович перебував у зоні проведення ООС, а на сьогодні майор Станіслав Шелудько обіймає посаду заступника військового комісара в місті Козелець Чернігівської області. Варто зазначити, що дідусь і тато, як і сам Артем, навчалися за спеціалізацією технічного забезпечення військових частин у сфері автомобільного транспорту. Курсант не вважає цей факт простим збігом обставин, адже він свідомо обирав майбутню професію, користуючись прикладом рідних, якими, безумовно, пишається.

З 2017 року у Національній гвардії України почалось ефективне впровадження сучасного інструментарію роботи психологів – поліграфа. Зокрема, психологи з військових частин мали змогу отримати новий шлях у своїй професії, а саме стати спеціалістом-поліграфологом.

Серед тих, хто обрав нову стежку був і офіцер служби психологічного забезпечення 2 Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України лейтенант Олександр Федчук.

Менше ніж за рік навчання офіцер вдосконалив професійні навички психолога за курсом підвищення кваліфікації експерта-поліграфолога, який професійно може працювати з поліграфом, не сумніватись у вірності рішень та відкривати для розмови людей.

«Перший мій курс навчання відбувся у 2018 році. Тоді навчались психологи не тільки з Нацгвардії, а й НАБУ, прикордонники, поліція та інші, - розповідає Олександр Федчук. – Це був такий шалений досвід, який не порівняти ні з чим. Надзвичайно цікаво було дізнаватись про те, з чим ніколи не стикався».

Обраний президент Володимир Зеленський матиме півроку, аби як головнокомандувач затвердити нову стратегію національної безпеки. Про нове керівництво в оборонному секторі, майно Міністерства оборони, зарплати військових, Україну в НАТО та врегулювання ситуації на Донбасі Громадське поспілкувалося із радником новообраного президента з питань безпеки і оборони Іваном Апаршиним.

Іван Апаршин — колишній начальник Управління експертизи у сфері безпеки і оборони Секретаріату Кабінету міністрів. Працював в урядах Миколи Азарова, Юлії Тимошенко та Арсенія Яценюка. У 2014-му на дострокових виборах до парламенту був включений до списку партії «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка. Гриценко називав Апаршина кандидатом на пост міністра у разі своєї перемоги на виборах президента - 2019. Згодом Зеленський оголосив, що Апаршин став одним з радників його команди.

Ви — радник майбутнього верховного головнокомандувача. Ви радите йому, хто має стати міністром оборони або керівником Генерального штабу?