Статьи
1 2 34 5 6 7 8 9 10
28 августа 2017
5358
Іловайський бранець

Тієї ночі взводному Васильовичу снилася далека щаслива Ірландія, з якої його забирають в армію на Далекий Схід. Була це не зовсім нісенітниця. Перед самісінькою війною Юрій Васильович Панченко працював комендантом українського посольства в Ірландії. Служив до того в міліції в патрульно-постовій службі, дільничним інспектором, в УБОЗІ. Побував ще й миротворцем у Косовому з якого повернувся опером, а коли вийшов на пенсію, то влаштувався в посольство. На Тихому Океані він служив строкову. От і сплелося все це в одному химерному сні.

Солдатські сни

Щоправда, Ірландія йому снилася вперше, тоді як армія приходила у сни не один десяток разів. Далекий Схід, скелі, море, хвилі...

- Що мене знову туди заберуть?– запитує Васильович.

- Звичайно, ти старий солдат, усе там знаєш, усе вмієш,– відповідає йому воєнком і штурхає в спину, від чого Василович просипається.

Йому не хочеться розплющувати очей, а коли він їх таки розтуляє, то опиняється не в Ірландії чи на Далекому Сході, а посеред донецького степу в лісосмузі серед тиких як і він іловайських утікачів. Після того, як росіяни впритул розстріляли їх в  «зеленому коридорі», вояки розбрелися, хто куди. Ніхто тоді не знав, де наші, а де чужі. Їхній невеличкий «партизанський загін», який назбирався по дорозі й складався з різного люду, пішов блукати по окупованій Україні. Дві доби хлопці ховалися на нашій, але вже не своїй землі, від орди: «ополченців», чеченців, козаків, бурятів, росіян, своїх громадян, поки не опинилися в лісосмузі, де вирішили хоча б пару годин поспати.

Чому пан Уве  любить Харків

У Харкові, на Спаса, у переддень свята Незалежності пречудовим голосом зазвучав дзін «Благовісник», кошти на який зібрала громада містечка Тюбінген, що в Німеччині. На дзвоні ж було викарбувано профіль «апостола любові» Івана Богослова й слова з Єванглії «Любіть одне одного, як я полюбив вас».

Німецька делегація, чимало представників якої були одягнені в українські вишиванки, приїхала на Схід України, аби передати подарунок громаді храму Івана Богослова УПЦ КП. Серед гостей знаходився і колишній учитель ліцею пан Уве Лібе-Харкорт — хоча сивий як молоко, але стрункий, у льняній сорочці, вишитій червоними і чорними нитками.

Пан Уве не лише добре розмовляв українською, а й умів співати наших пісень під гітару. П’ять років поспіль кожен ранок колишній учитель починав з уроку української мови, поки пристойно нею не оволодів. Звідки ж у літнього німця така любов до України?

20 августа 2017
7585
Комбриг Шептала. Тот, кто вывел украинских бойцов из дебальцевского "мешка"

Командиру 128-й мукачевской горно-пехотной бригады полковнику Сергею Шаптале, который руководил выводом бригады из Дебальцево зимой 2015 года, было присвоено звание Героя Украины. Соответствующий указ №93 от 18 февраля 2015 года опубликовали на официальном сайте Президента Украины.

«За личное мужество, героизм и высокий профессионализм, проявленные при защите государственного суверенитета и территориальной целостности Украины, самоотверженное служение украинскому народу постановляю: присвоить звание Герой Украины с вручением ордена "Золотая Звезда" Шаптале Сергею Александровичу – полковнику»,– говорится в тексте указа.

128 бригада из Мукачево продолжительное время держала оборону под Дебальцево.

В самый критический момент, после того, как командование сектора «С» покинуло свои боевые позиции, обязанности руководством Дебальцевской группировкой войск принял на себя командир 128-й горно-пехотной бригады Сергей Шаптала.

18 августа 2017
5334
Прапорщик Труш. О его ранении мать узнала последней

На счету прапорщика Олега Труша - командира взвода управления 5 гаубичной самоходно-артиллерийской батареи 2 гаубичного самоходно-артиллерийского дивизиона бригадной артиллерийской группы и отдельной Гвардейской танковой бригады - один БМ-21 «Град», уничтоженный в зоне АТО, два танка и БТР-80. А еще значительное количество живой силы и огневых средств противника. Во время одного из боев Олег был серьезно ранен: он получил пятьдесят процентов ожогов тела, большинство из которых - глубокие. Прапорщик перенес шесть пересадок кожи. Сегодня он снова в строю, награжден орденом «За мужество» III степени, Знаком отличия Президента Украины «Защитник Отечества» и отличием Министра обороны Украины «За воинскую доблесть».

Олег Труш родился в Борзне на Черниговщине. Его мама Галина Ивановна живет сейчас в Высоком Борзнянского района.

В армию Олег попал случайно.

- После окончания в 2008 году Путивльского педагогического колледжа имени Руднева пришел в военкомат проходить призывную комиссию, - вспоминает командир. - А там предложили подписать контракт. Согласился и попал в 2-й дивизион на должность старшего наводчика САУ «Акация». Со временем научился работать в должности командира орудия.

17 августа 2017
3117
Зеэв Элькин:  у  украино-израильского сотрудничества хорошие перспективы

21-22 августа в Киеве пройдет заседание межправительственной комиссии по развитию двусторонних связей между Украиной и Израилем.  Накануне министр по вопросам охраны окружающей среды государства Израиль, министр по делам Иерусалима и наследия Зеэв Элькин, возглавляющий с израильской стороны межправительственную комиссию, дал интервью Главному.

Беседовать с господином Элькиным было вдвойне интересно потому, что родился он в Харькове. Его отец Борис Элькин преподавал математику в Харьковском университете, затем профессор Элькин был создателем и многолетним директором Восточно-украинского филиала Международного Соломонова университета.

Зеев изучал математику в Харьковском государственном университете имени В. Н. Каразина с 1987 года. В 1990 году стал заместителем главы еврейской общины Харькова и генеральным секретарем движения «Бней Акива» в СССР. Репатриировался в Израиль в декабре 1990 года, где стал одним из самых ярких политических и государственных деятелей.  Депутат Кнессета, председатель фракции «Ликуд» в кнессете, председатель парламентской коалиции. Политик, которого многие эксперты не только в Израиле, но и за его пределами называют наиболее вероятным будущим премьер-министром Израильского государства.

16 августа 2017
2916
За сто кроків до війни

Більшість подій, які за роки війни сталися в невеличкому селі Лобачевому, котре притулилося до паромної переправи кількома десятками хат, не стали надбанням ні газет, ні телебачення. Однак саме вони допомагають відчути запах нинішньої окопної війни, яка затяглася на три роки й триватиме невідомо доки.

ДОВГА ДОРОГА В ПІСКАХ

Від містечка Щастя до Лобачевого неблизька дорога, що петляє вздовж Дінця серед жовтих пісків та сосон, котрі ростуть невеличкими гуртками обабіч шляху. Після одного з мінометних обстрілів тут зайнялася трава, вогонь обпалив дерева, і тепер вони стирчать чорними й рудими шпичками посеред зарослої травою пустелі.

Їдемо мовчки. Водій нашого  камуфльованого бусика, козарлюга із запорозьким оселедцем на голові з промовистим позивним «Данило Нечай», попросив, аби йому не заважали стежити за дорогою. Якщо не дай, Боже, загрузнемо в цих пісках, то хто нас тут виручить. А ще потрібно пильнувати, аби не наїхати на міну чи фугас. Нечай уже кілька років служить в силах спецоперацій. Були часи, коли їхній підрозділ з восьми чоловік тримав фронт завдовжки вісім кілометрів. Тоді він пильнував, аби ворог не прорвався через Сіверський Дінець. Тепер-от він пильнує дорогу, тримаючи однією рукою кермо, іншою автомат з подертим прикладом.

1 2 34 5 6 7 8 9 10

Сегодня
больше новостей
Загрузка...
delta = Array ( )