Будні на фронті неможливо уявити без чотирилапих друзів, які приходять до наших воїнів у пошуках чогось смачненького і нерідко залишаються на позиціях. Вони приносять чимало користі: коти блискуче справляються з проблемою гризунів, а собаки нерідко попереджають про наближення чужинців.

Фішка та Володя: собака – що дає знати, коли поруч чужинець та кіт, з яким не засумуєш

Пес на бойовій позиції – це не просто охоронець території, собаки передчувають ворожі обстріли, чують, коли до позиції підкрадаються диверсанти, здатні знаходити сліди чужинців у повній темряві, та часто спрацьовують там, де не бачить тепловізор. Таких песиків-професіоналів на позиціях гвардійців в нас декілька, і один з них – це «Фішка».

«Собака за кличкою «Фішка» - це наш друг по службі, він, як і ми, несе службу цілодобово, його особливість в тому, що хто б не заїжджав, чи не йшов повз нашу територію, одразу сповіщає нас голосним гавкотом», - розповідає нацгвардієць Олег Іванішин. «Він любить обійматись, постійно щось таке утне, що заставляє посміхатись. Але і це ще не все, окрім служби він любить і позувати для фото», - посміхається гвардієць.

Найважливіше для творчої людини – це свобода. Свобода в діях, виборі, прийнятті рішень та життєвому русі. Та чи знав Богдан Мовчан, 20-річний джазовий музикант, що саме цю свободу він віднайде у гвардії. У той самий момент, коли вперше сяде за свій музичний інструмент разом з оркестром 2 галицької бригади Нацгвардії України.

Тато Богдана теж музикант. Чоловік грає на барабанах. Уперше цей музичний інструмент своєму синові він дав у руки ще в початковій школі. Але Богдана він не зацікавив. Просто погрався і закинув. Коли ж йому виповнилось 10 і мама відвела хлопця до музичної школи, на першому ж занятті на барабанній установці хлопець зрозумів, що це справа усього його життя.

– Мама дуже хотіла щоб я грав на гітарі. Коли вела мене до музичної школи так і сказала: «Я запишу тебе в клас по гітарі». Коли прийшли до викладача і він запитав, на чому я хочу грати я сказав два слова, навколо яких тепер базується все моє життя: «на барабанах».

Олеся Зорик 16 років пропрацювала медичною сестрою. З дня на день ставила крапельниці, робила уколи, перев’язки та морально підтримувала пацієнтів. Олеся медичний працівник з величезним досвідом роботи, яка, здавалось, вивчила вже усе. Але Нацгвардія змогла здивувати жінку.

Наразі Олеся проходить курс підготовки у 2 Галицькій бригаді Нацгвардії України, в подальшому буде призначена на посаду санітарного інструктора. І саме тут, у Нацгвардії, жінка відкрила для себе, що медицина може бути іншою. Саме на заняттях з тактичної медицини солдат відкрила для себе абсолютно нові знання.

«Вже кілька днів з нами проводять заняття з тактичної медицина, - розповідає нацгвардійка, - спочатку інструктор дав нам багато теоретичного матеріалу тепер відпрацьовуємо сценарії. Переміщуємось, імітуємо поранення, надаємо першу допомогу та евакуюємо пораненого. І, чесно кажучи, я відчула, що працювати у стресовій ситуації на багато важче. Кричить інструктор, кричить «поранений». Я трохи гублюсь, іноді, здається, взагалі не розумію, що мені робити в першу чергу».

"По предварительному сговору эти лица осуществили закупку некачественного вещевого имущества для ВСУ по завышенным ценам и такого, которое не соответствует техническим требованиям. Речь идет о бронежилетах 1–4-го класса защиты, которые простреливаются", — так объяснил причину объявления подозрения "пяти высокопоставленным чиновникам Минобороны", убытки от действий которых оценены в 100 млн грн, руководитель Государственного бюро расследований Роман Труба.

Позже появилось сообщение, что "подозрение получили начальник Главного управления развития и сопровождения материального обеспечения ВСУ Дмитрий Александрович Марченко, его заместительница Ольга Юрьевна Капинус, первый заместитель начальника Главного управления развития и сопровождения материального обеспечения ВСУ Сергей Витальевич Почтаренко, два начальника подразделения — Саковец и Комырянский".

Но вслед за этими цветочками (как водится в последнее время, "в турборежиме") появились ягодки. Буквально через пару дней (небывалая скорость) Печерский суд Киева принял решение по делу о "некачественных бронежилетах" — взять под стражу начальника Главного управления развития и сопровождения материального обеспечения ВСУ Дмитрия Марченко.

Сила та боєздатність будь-якої держави визначається, в першу чергу рівнем готовності військових формувань до виконання завдань за призначенням. На військові підрозділи покладаються обов’язки із захисту територіальної цілісності та недоторканості країни. Аби підтримувати високий рівень українських сил оборони створено окремий вид військового обов’язку – служба у резерві Національної гвардії України.

Про її особливість, переваги та важливість в українських реаліях розповідають цивільній молоді у Харкові. З цією метою офіцери-рекрутери проводять ознайомчі бесіди зі школярами старших класів та студентами коледжів та вишів. На зустрічах розповідають загальні відомості про завдання Національної гвардії України, види військової служби та її важливість.

«На військову службу у військовому резерві може добровільно прийти будь-яка особа, яка навіть не проходила строкову військову службу. До того ж строкову службу відтепер у НГУ можна замінити службою у резерві», – розповідає молодший лейтенант Віталій Салатов.

253 дня. Именно столько маленькие Виталик и Вика повторяют: «Наша мама стала ангелом и смотрит за нами». 253 дня они без мамы.

Янку Червоную я знал года с 2015-го. Она была одним из первых «диких» волонтеров, которые, особо не задумываясь об опасности, мотались к ребятам из «Айдара», чтобы передать все — от носков до техники. Через некоторое время Янка не выдержала и сама подписала контракт с ВСУ. Она еще тогда сказала: «Ну, не могу я тут. Я же «дикая», мне там надо быть».

Ее многие не любили, многие боялись. И было за что. Крутой нрав, неженская сила духа нравились не всем. Она всегда отвечала на звонки: «Говори, давай, шо там у тебя». И до хруста в спине обнимала при встречах. Но при этом она же была невероятно доброй и нежной девушкой.

Однажды Яна набрала меня с криком: «Олег, найди мне школьницу срочно!». Оказалось, что в 2016 году волонтеры передали бойцам, которые находились на Светлодарской дуге, письма от детей. Одно из них попалось Яне, которая на тот момент была пулеметчицей. А написала письмо девочка Лиза из Харькова. Мы с Янкой искали школьницу около трех недель. И нашли! Когда Яну пригласили в эту школу, она долго сидела в машине с цветами для девочки и не решалась выйти.