В нынешней волне циничного хайпа по поводу изнасилования в Кагарлыке сошлись вместе политические мотивы, попытки коррумпированных «силовиков» перенести внимание на негодный объект и туповатый идеализм нашего общества. Начнем, пожалуй, с последнего.

То, что произошло в Кагарлыке – страшное преступление. О нем первой заявила Национальная полиция. Как и о том, что виновные понесут заслуженное наказание. Но. Изнасилование девушки полицейскими в Кагарлыке, другие преступления украинских полицейских - это не феномен Украины. Во всем мире профессия полицейского часто привлекает садистов. А сама специфика службы вызывает и нервные срывы и психические заболевания.

Сейчас в Европе и США собираются подписи под петицией осудить полицейского из Миннесоты, который, будучи расистом, о чем свидетельствуют его многочисленные посты в соцсетях, задушил негра. При этом, пока тот кричал "я задыхаюсь", коллеги садиста держали возле него круг и запрещали кому-либо прийти на помощь. Последним словом несчастного было "мама!". Естественно, подобные эксцессы должны предотвращать службы мониторинга и психологической оценки личного состава.

Історично вважається, що перший вибух моди на вишиванки почався у 1920-30-х роках. Тоді, цей вишитий одяг, носили усі, від селян до партійних керівників. У березні 1953 року, задля масового виробництва цього одягу, було розроблено три типи сорочок: «українка», «гуцулка» та «чумачка». Наприкінці 1950-х вишиванка знову набула популярності. Кажуть, що Микита Хрущов, який на той час був при владі, полюбляв саме вишиті українські сорочки. Після розвалу Радянського союзу українська вишиванка знову набула неабиякої популярності.

Українська вишиванка – це як символ непоборності українського народу. Це як та сакральна річ, яку не могли відібрати. Вишиті на тканині візерунки до цього часу голосно заявляють «Я – українець. І у мене цього не забрати».

Насправді ж, українці вишивали та носили вишиванки задовго до того, як це стало «модним». Вишивання – ремесло, яке передавалось з покоління в покоління.

Сьогодні рік, як Володимир Зеленський – Президент України.

Майже рік я в його команді – спочатку як кандидат у народні депутати, потім – як народний депутат, і вже півроку – як голова обласної державної адміністрації. Незалежно від назви посади – ми рухаємося в спільному напрямку в конструктивній співпраці.

Як народний депутат, я підтримав президентські ініціативи щодо зменшення кількості народних депутатів України, скасування недоторканності народних депутатів України, прийняття закону про імпічмент президента, нагороди викривачам корупції, реформи системи прокуратури, забезпечення повної оперативної незалежності НАБУ тощо. Ці та ряд інших підтриманих ініціатив – уже частина чинного законодавства України.

Я дякую Президентові за виказану довіру і продовжую командну роботу як голова Харківської ОДА.

Незмінне головне – на місцевому рівні підтримуються всі ініціативи та програми Президента: від «Великого будівництва» до проєктів у сфері діджиталізації. Робота триває 24/7 – і вже дала свої проміжні результати.

Влиятельное и анализируемое Белым домом издание The Washington Times опубликовало новый материал об агрессии России против Украины

Jed Babbin

2 мая 2020 г.

Даже когда нельзя этого делать, средства массовой информации и большинство политиков игнорируют небольшие войны, особенно те, которые зашли в тупик. Произошло виртуальное отключение новостей о реваншистской войне России по завоеванию Украины. Эта война заслуживает большего внимания, а Украина заслуживает большей поддержки, потому что это борьба между свободой и рабством.

Война России с Украиной началась в феврале 2014 года, когда Россия захватила Крымский полуостров, который является частью суверенной Украины. «Зеленые человечки» - российские войска в форме без знаков различия, и их наемники из числа местного населения захватили Крым, инсценировав фиктивные выборы, на которых крымский народ якобы решил войти в состав Российской Федерации. Через несколько недель Россия официально аннексировала Крым.

Харківського "слугу народу" Олександра Бакумова колеги називають одним із найсистемніших. І приймальню на своєму окрузі він відкрив першим, і велику кількість правок-законопроектів подає, і голосує, як правило, в унісон із "монобільшістю", за вісім місяців у скандалах помічений не був, начебто претендував на крісло міністра освіти і науки і навіть розглядався кілька разів як конкурент Олексія Кучера. KHARKIV Today розпитав депутата про плани на місцеву кампанію і про те, чи збирається "команда Зе" покінчити з харківським міським головою і чи можливе це взагалі. За шість місяців до виборів немає бодай натяку на те, хто може "помножити на нуль" пана Кернеса.

Спіймати нардепа під час карантину складно: то комітети, то позачергове засідання, то паски треба пекти. Олександр Бакумов рівно відповідає на всі питання, жодного разу не сигналізує про те, що не буде говорити, хоча на особистості не переходить, намагається сформулювати відповіді так без прізвищ, щоб ніхто не образився. Адже він давно у харківському політикумі, його прізвище пов`язують з одного боку з головою МВС Арсеном Аваковим, з іншого — з заступником голови облради Володимиром Скоробагачем, якому він доводиться зятем, подекуди — з куратором команди Зеленського у Харкові Вадимом Слюсарєвим. Олександр Бакумов запевняє: це — перебільшення. А от відданість Володимиру Зеленському і його команді — ні.

Питання церковної Служби не настільки просте, як здається суспільству на перший погляд. Якщо виключити політичну складову, то храм—це місце, куди приходять з найтяжчими бідами. Зараз малюється образ якогось зловредного попа, який заганяє в церкву святити паски. Насправді, ті священники, яких я знаю-це взірець Служіння, а різні люди є скрізь і завжди.

Віра допомагає в найважчі моменти, коли сподіватись немає на що!

В найважчі моменти свого життя я прийшла у Введенський монастир, де є ікона «Призри на смирення».

Отець Іван Рибарук, в якого сьогодні день народження, з Криворівні. Він завжди підтримка.

Отець Олег із каплиці Військового Госпіталя сказав на поминальній проповіді за татом настількі важливі слова, що вони підтримують мене і тепер. Він, як справжній духовний наставник, ніби як «за руку» провів мене в найтемніші дні, і коли не стало тата, і потім також.

В моменти душевних переживань я можу підійти до дорогоі мені Кирилівськоі церкви і просто побути поряд.