Відповідальні за нашу безпеку, безстрашні чотирилапі, вони ретельно тренуються у своїх військових частинах, несуть службу у зоні АТО. Вони – це службові собаки. Чим живуть, що роблять та як саме виконують службові завдання тварини у Національній гвардії нам показали службовці кінологічного підрозділу 5-ї Слобожанської бригади ОТО НГУ.

«Я В НАЦГВАРДІЮ ПІДУ– НЕХАЙ МЕНЕ НАВЧАТЬ!»

Дві зовсім молоді німецькі вівчарки зустрічають гостей хоча і дружелюбно, але у їх очах застигає питання : хто ці дівчата і нащо вони тут? Еріку лише рік, він тільки-тільки виходить з щенячого віку. Антею 2,5 роки – він вже дорослий, освідчений пес. Їх наставники — молодший сержант Владислав Гребінник та сержант Петро Дорошенко. Вони – найкращі друзі і суворі тренери-кінологи, які готують військових собак.

На службу, говорить Владислав, спеціально обирають 6-7-місячних собак. За породою, здебільш це німецька та бельгійська вівчарки, рідше спанієлі та лабрадори. Частіше їх беруть з притулків, рідше надсилають з закордону. А іноді трапляються зовсім чудові випадки. Так, у 2016 році президент Superior Golf Club Юрій Сапронов подарував 10 цуценят вівчарів (8 німецьких і дві бельгійських) саме 5 Слобожанській бригаді. Один з цих песиків – наш новий знайомий Антей, гордість бригади та призер багатьох конкурсів.

Коли за плечима вже понад тисяча навчених гвардійців і майже три роки служби, чи є сили надихатись роботою? Коли більшу частину свого часу проводиш на полігоні, безперервно розповідаючи про накладання джгутів, тампонування та зупинку масивних кровотеч? Але натхнення є, і черпається воно з розуміння, що кожне заняття – це врятоване життя у майбутньому. Про ці та інші думки з нами поділилась інструктор з бойової підготовки сержант Юлія Мірчук.

- В моїй практиці була історія, коли я викладала тактичну медицину і один зі слухачів курсу абсолютно не йшов на контакт. Звісно, я шукала до нього підхід, курс він закінчив і поїхав далі проходити службу. І приблизно через рік у Києві на вулиці я зустріла цього чоловіка. Я пам’ятала його обличчя але не могла згадати, звідки ж його знаю. Він підбіг до мене і почав обіймати, нагадав хто він і розповів, що одразу після закінчення курсу його направили в зону ООС, і там було сильно поранено його товариша. Він зробив усе, як я навчала і врятував йому життя. Ми стояли у центрі Києва і плакали. Це був дуже зворушливий для мене момент. Заради такого я працюю і викладаю.

Бессменный фронтмен легендарной группы "Машина времени" Андрей Макаревич поделился своими мыслями о современной российской действительности в интервью DW.

DW: Макаревич – фамилия белорусская. У вас корни по материнской линии в Витебске. Как вы смотрите на нынешние отношения России и Беларуси?

Андрей Макаревич: Мне кажется, они принципиально не меняются. И честно говоря, я этим не очень интересуюсь. Я в последние годы стараюсь не тратить свои силы и время на вопросы, решение которых от меня не зависит.

- Но за развитием событий на Донбассе вы следите... В 2014 году вы выступили в Славянске...

- Я приехал на полдня в Славянск выступать перед беженцами. Причем это были, в основном, дети. Благодаря моему приезду были собраны средства, по-моему, на целый трейлер памперсов и предметов первой необходимости для беженцев. Не знаю, что так возмутило наши власти. Но из этого сделали удивительно живучее вранье, которое ботами всякими поддерживается до сих пор относительно того, что я ездил выступать перед военными частями, перед нацистами и карателями. Бред собачий.

Днями на нашу пошту надійшов лист від гвардійця із проханням опублікувати цей матеріал. Нині хлопець знаходиться на передовій. Його дівчина дуже хвилюється і не вірить, що у нього все гаразд. Тому читайте разом із Оленою.

Лєно, привіт! Ось мої фронтові миті.

Бути військовим – це бути свого роду універсальним солдатом, вміти все! Розповідаю тобі про будні наших гвардійських універсальних воїнів, які виконують службово-бойові завдання у районі проведення ООС.

Кожен професійний військовий, незалежно від того чи це солдат, сержант або офіцер, жертвує заради свого покликання багато чим: сном, здоров'ям, нервами… А перебуваючи за сотні кілометрів від рідної домівки, найбільше відчувається туга за рідними та коханими.

Аби серед сотень людей виявити розшукуваного злочинця чи людину, котра перевозить заборонені предмети, бійці мають бути вкрай уважними та зібраними.

Привітний, зосереджений та трохи втомлений «мешканець» БТРу розповідає добрі історії.

Костянтин Мчедлішвілі – майор поліції, офіційний представник МВС Грузії в Україні, екс-керівник Управління внутрішньої безпеки Головного Управління Національної поліції Одеської області, колишній грузинський оперативник, який стояв у витоків боротьби зі злодіями в законі на початку 2000-х років у Грузії.

Коте Мчедлішвілі очолював спеціальний підрозділ МВС Грузії, створював базу авторитетів і фіксував їх діяльність. За свою поліцейську кар’єру затримав майже 300 злодіїв в законі. Багатьох із них знає особисто. «Злодіїв у законі» називає «сектою» зі своїми неписаними законами, правилами і табу.

2006 року в Грузії вступив в силу новий закон, у результаті якого наразі там немає жодного злодія у законі. Частину посадили за грати, хтось втік до Туреччини, Росії, Греції та України.

За його оцінками нині в Україні на постійній основі проживає півтора десятка злодіїв у законі, 12 з них – доларові мільйонери. Притягнути їх до відповідальності або зробити їхнє перемогли б допомогти парламентарії, прийнявши законопроект № 2513 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою». Він прийнятий Верховною Радою у першому читанні та, у разі прийняття його в цілому, зробив би реальною кримінальну відповідальність лише за один неформальний статус «злодія у законі» чи бандистького авторитета.

29 січня українці вшановували події 1918 року, коли юні захисники власною кров'ю писали нову героїчну сторінку в історії українського визвольного руху Української Народної Республіки. Майже 100 років тому Україна зіткнулася з підступним ворогом, який зазіхнув на незалежність. У січні 1918 року українська земля здригнулася від пострілів гвинтівок та гармат, коли київські юнкери та курсанти відстоювали українську землю у запеклому бою з кількатисячним підрозділом Червоної гвардії під керівництвом есера Михайла Муравйова. Не зважаючи на чисельну перевагу та озброєння ворога, події, що трапилися у той час, стали величезним уроком. У бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу перемогу, адже призупинили просування агресора на чотири дні. Через сто років ми знову змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв. Коли у 2014-му році російські найманці ступили на Донбас, тисячі дорослих чоловіків, студентів та курсантів без роздумів взяли до рук зброю та не вагаючись захищали свою землю. Зараз нашим героям матеріалу до тридцями. І тоді вони не думали, що їх зватимуть молодими ветеранами, які наслідували долю своїх попередників – юних вояків.