Командири взводів – офіцери, які щоденно відповідають за підлеглий особовий склад, це ті хто кожного дня пліч-о-пліч із солдатами. Бойова підготовка, внутрішня дисципліна, морально-психологічний стан, підтримка у бойовій готовності технічного забезпечення та озброєння – все це зона відповідальності командира взводу. Перелік посадових обов’язків можна перераховувати ще довго, але найголовніше для командира взводу – навчитися бути універсальним.

У Національній гвардії України офіцери мають змогу регулярно покращувати свої професійні знання. Вже другий тиждень командири взводів військової частини 3017 на навчальних зборах молодих лейтенантів під Харковом вивчають та вдосконалюють свої вміння з медичної, вогневої та тактичної підготовки, аби на високому рівні в подальшому навчати своїх підлеглих.

На посаді командира взводу лейтенант Станіслав Демченко перебуває з лютого місяця. У свої 23 роки він закінчив Національну академію НГУ та вже керує особовим складом. Ми запитали, чому саме військова спеціальність та яким на його погляд має бути ідеальний командир?

В проигрыше Порошенко есть огромный кусок вашей ответственности, господа порохоботы. Вас – олешко, уколовых, палиев, бирюковых, волохов и других. Ведь именно вы изо всех сил грели теплую ванну вокруг Порошенко.

Знаете, самое ценное, что может получать в своей работе любой человек, а тем более президент, – это обратная связь. Критика. Это дает понимание своих ошибок. Только благодаря этому можно корректировать свои действия, понимать серьезность проблем. Вы же вместо этого защищали президента от критики. Создавали среду, в которой президент будто все делает правильно, а все, кто его критикует, – или «агенты Кремля», или провокаторы, или просто тупые. И показывали, что вот цвет нации его безапелляционно поддерживает.

Вы способствовали самодурству. Каждый – на своем уровне. А президенту такое явно нравилось. Он и сам к тому, очевидно, склонен. Ведь чем еще объяснить, что Порошенко почти всю дорогу ходил только на теплованные эфиры? Что на его пресс-конференциях почти не давали слова критикующим журналистам. Что президент старательно не комментировал негатив: от пожара в лагере «Виктория» до кейса Семочко.

Семь дней до второго тура выборов Президента Украины.

Агрессивность общественно-политического противостояния в стране достигла совершенно недопустимого уровня.

Все настолько увлеклись баталией, что, похоже, уже забыли, ради чего введен сам механизм избирательного соперничества. А ведь все просто: выборы – это общественный договор о регулярной корректной демократической процедуре, обеспечивающей определение доминирующей точки зрения большинства. Корректной процедуры!

Сейчас же – в информационной сфере - общество разделено на два непримиримых лагеря. И кое-кто считает, что все средства хороши.

Пропагандисты, в патетике своей агитационной риторики, заявляют о том, что если не восторжествует их точка зрения, то Украина погибнет.

В попытке получить голоса в свою поддержку – рвут своими призывами страну на части, не задумываясь о последствиях, отравляя гневом огромные группы украинского общества.

В сторону уходит мудрость, порядочность и доброта – на повестку дня выходит НЕНАВИСТЬ!

Психологічні відділення – це досить молоді підрозділи у бригадах Нацгвардії, які активно розвиваються сьогодні. Професійний відбір кандидатів на службу за контрактом, супроводження військовослужбовців перед, під час та після виконання службово-бойових завдань – це доволі неповний список того, чим займаються військові психологи. Під час навчальних зборів з молодими лейтенантами, прес-офіцери дізнавалися про військових психологів.

Молодші лейтенанти Вікторія Пелехата та Євгенія Цвик – військові психологи. Можливо комусь здається дивним, що психологи проходять підготовку на командирських зборах. А у декого виникає питання чи доречно бути представнику такої спеціальності зі зброєю? На ці питання відповіли самі лікарі душ.

«Ми повинні бути на «одній хвилі» з іншими військовослужбовцям і так само стояти у строю і виконувати завдання, адже це прямо впливає на рівень довіри до нас. Ми такі самі бійці, тому нам довіряють. У нас одна служба та спільний досвід, тому, можна сказати, це напроти нам допомагає у роботі», - розповідають дівчата.

Простите за многословие. Не удержалась... правда, эта предвыборная кампания даётся эмоционально очень тяжело.

Из терапевтического опыта - когда в системе - семье или личности обостренно проявлены несколько полярностей - это сигнал, что система готова перейти на другой уровень.

И дело не в личностях кандидатов, а в ролях, силах, которые они представляют.

Мне, как и многим, гадливо наблюдать за тем, что происходит. И с одной стороны, хочется дистанцироваться, потому что очень не хочется быть частью и топливом для игры. с другой - осознаю, что я ведь тоже часть системы.

Есть правило - проблему невозможно решить и понять на том уровне, на котором она создана, нужно идти уровнем выше.

Я, к сожалению, не умею ходить по уровням политических многоходовок. Пытаюсь идти по тем уровням, которые мне доступны. На днях вспоминала одного из моих давних проводников, который мне постоянно напоминал (когда меня заносило то в интуитивность, то в излишнюю критичность и рациональность). «Когда ты сосредотачиваешься только на одном - ты теряешь из виду другое. В тот момент, когда тебя затягивает в «поляризацию», ищи тот уровень, который ЗА полярностями. Где может существовать и то, и другое - и твоя спонтанность, игривость, интуиция, и системные знания и ощущение контроля».... Полярность, которую мы не принимаем - с которой боремся - становится нашей «тенью», нашим неосознанным (неосвоенным) вторичным процессом (это термин из процессуальной терапии), именно она нас подбешивает в других. Из неё растёт «симптом». Но в ней, если ее освоить, много какой-то новой силы... в тот момент, когда мы подходим к «границам полярностей», в процессуальной терапии это называется «край» - включаются защиты. То, что происходит «На краю» - некий транс, от растерянности, смешков, до ощущения сюрреалистичности. И да, похоже, мы на «краю». Я себе сейчас постоянно задаю вопрос - какие сейчас полярности проявлены в том, что я вижу. Какую полярность я не принимаю.

В передвиборчому штабі Петра Порошенка спочатку ображали і залякували українців, а тепер перейшли до відвертих погроз. Спочатку там обізвали путіністами 84% виборців, які не захотіли бачити його наступним президентом в першому турі, тепер цинічно залякують деспотією, скасуванням безвізу і тому подібним абсолютно неадекватними заявами. Іншими словами - роблять все можливе, щоби переконати людей в тому, що у разі його поразки прийде кінець світу. Залякати всіх. Бо страх – то єдине, до чого залишилось апелювати чинному Президенту, якому вже ніхто не вірить. Але є інша, чи не серйозніша загроза незалежності України. І створив її Петро Порошенко. Очевидно, що мета Москви – контроль над Україною. І війна як була останніх 5 років, так і, на жаль, далі буде продовжуватись – незалежно від результатів президентських виборів. Бо завдання Росії – послаблювати державу економічно і розхитувати емоційно і політично. Такі конфлікти як на сході України – прекрасний для цього інструмент. Але чи потрібен агресору повномасштабний наступ? Контролювати захоплену фізично територію складно і дорого, а от приводити до влади проросійські сили – набагато ефективніше. Особливо, якщо ці проросійські сили весь цей час зберігали доступ до державних ресурсів, наживатися на яких їм дозволяли корумповані силові структури під пильним керівництвом нинішньої політичної еліти та непрацююча система правосуддя. Бойки, Вілкули, Мураєви та інші уламки регіоналів – не тільки не покарані, але й всі останні 5 років мали можливості безперешкодно нарощувати політичну і економічну підтримку. Кум Путіна Медведчук на всю країну озвучує сепаратистські антидержавні заклики і збирається балотуватись в український парламент. Рінат Ахметов, чия фінансова підтримка колись зробила Януковича президентом і нині бізнес-партнер Президента Порошенка, лише за 1 місяць у січні 2019 збільшив свій капітал майже на мільярд доларів. Всі ці проросійські сили, які за 5 років після Революції Гідності не тільки не були покарані, але й наростили м'язи, тепер підуть на парламентські вибори. А я нагадаю, що саме парламент (парламент – не президент) ухвалює бюджет, призначає уряд, який цими бюджетними коштами розпоряджається, приймає закони, за якими ми всі живемо, і навіть зміни до Конституції. А значить, проросійські реваншистські сили не тільки отримають вплив на ці важливі державні рішення, вони будуть реалізовувати російські інтереси вже на керівних державних посадах. І вірогідність того, що реваншисти отримають багато мандатів, збільшується. І це є прямим наслідком 5 років президентства Порошенка. Прямим, бо приватизовані ним правоохоронні органи і суди так і не притягнули нікого з них до відповідальності. А роботу нових антикорупційних органів він та його бізнес-партнери в парламенті саботували. Він сам фактично нещодавно це підтвердив, підтримавши необхідність перезавантаження щонайменше двох з трьох антикорупційних органів НАЗК і САП. І це після того, як кілька років розказував і нам, і за кордоном про їхні успіхи, а всіх, хто намагався змусити "антикорупційну інфстраструктуру" працювати, фактично називав рукою кремля. Не кажучи про судову реформу, яка була провалена і за яку він взяв на себе відповдальність так само як "відповідав особисто" за антикорупційну. За це Головнокомандувач офшорів має понести відповідальність. За розкрадання армії воюючої країни, за дерибан держави між своїми друзями і бізнес-партнерами, за продаж національних інтересів олігархам, за нерозслідувані вбивства Майдану, за переслідування і вбивства активістів, за брехню, за саботаж реформ, і за проросійських реваншистів, які залишилися безкарними і тепер претендують на керування державою. Більше того, другий термін Порошенка апріорі неможливо розглядати навіть як теоретичну можливість позитивних змін. Все, що повилазило перед виборами: від свинарчуків до залякування і цькування більшості українців, які не захотіли бачити Порошенка Президентом в першому турі, – було завжди, це його справжнє обличчя, яке він однак намагався маскувати. Але тепер, коли маски зірвані, йому більше не буде необхідності щось вдавати. Не буде необхідності вдавати, що він хоче боротись з корупцією, що він хоче реформ, що він "чує" громадянське суспільство, що він зважає на думку навіть міжнародних партнерів України. Більше того, до парламентських виборів він зробить все можливе, щоби знищити шанси на потрапляння до парламенту нових проукраїнських демократичних сил – а для чого вони йому там? Якщо можна сформувати його з корупціонерів і проросійських реваншистів, з якими завжди можна домовитись найбільш зрозумілим йому способом – грошима. Не знаю, яким буде наступний Президент. Але точно знаю, що президент Порошенко має понести відповідальність за саботаж, брехню і втрачені можливості 5 післяреволюційних років. І тоді, можливо (можливо!) у нас буде шанс отримати хоча би вперше за десятиліття притомний проукраїнський парламент.