Петру Кушніру нічого в житті не давалось легко, але робота над собою завжди приносила потужні результати. Мрія хлопчика, який виріс у сім’ї військових, здійснилась повністю. Він не тільки зміг послужити в Україні і за кордоном, а з часом почав навчати інших. Він бачив, як гинули його друзі і дав собі слово, навчати людей так, аби вони змогли повертатись з кожної війни живими.

Тато Петра був військовим, мама інженер-конструктор систем космічного зв’язку, син щодня дивився на людей, які працювали над створенням обороноздатної держави. Але найбільше надихнув його рідний дядько, який був і хрещеним для хлопчика. Від дивом повернувся живим з війни в Афганістані, двічі виживав там, де гинули всі. Його історії значно вплинули на нього і вже у 2002 18-річний юнак сам прийшов до військкомату.

Наполегливого та серйозного юнака помітили одразу. Строковика направили в навчальну частину від Харківського військового університету, навчався на сержантську посаду з допуском до пуску ракет. Закінчив навчання на відмінно. На останніх місяцях служби підписав контракт із Збройними силами України.

1. Команда, которая не умеет взаимодействовать между собой – неэффективна. Если назначать нескольких доверенных лиц в одну сферу полномочий и ответственности, то участников команды можно превратить в непримиримых врагов. Команда может идти разными путями, но у нее должны быть общие цели.

2. Определение целей. Зачем нужна власть? Расширить полномочия? Устранить конкурентов? Взять под контроль какие-то важные отрасли? Лозунги, которые не превращаются в программы действий и не реализовываются - мгновенно девальвируются. Власть имеет ценность, только если становится инструментом достижения поставленных целей. Власть, которая не достигает целей – деформируется. Цель должна быть ясна всем, кто находится при власти.

3. Как удержать власть в Украине? Украина не существует как набор государственных институций, Украина существует как комплекс мобилизационных проектов, в которые вовлекается общество. И либо власть вовлекает людей защищать страну, развивать экономику, богатеть, строить, либо все, кого не вовлекли, начинают работать на смену власти. И это не трагедия, а нормальный демократический процесс. Президент должен стать лидером мобилизационных проектов для общества.

Розкол, який був інструментом консолідації електорату Петра Порошенка, не згладжується. Активний елемент 24,5% виборців дякує своєму кандидату. Пробує намацати стратегію на парламентські вибори. Але усе це тоне у всюдисущому зойку "чому програв?".

Складно прийняти перемогу опонента. Ще складніше – змиритися з поразкою свого кандидата. Штаб кандидата розмальовував світ у чорне та біле. І у білому був звісно хто. А тут таке – поразка приголомшила.

То ж, чому?

Розбір причин поразки Порошенка важливий не лише для його прибічників. Бо у його особі програла уся державна влада. Програв політичний клас. Стабільність поступилася непевності.

Кожному наступному президенту доведеться рахуватися з реаліями, які проігнорували кандидат Порошенко і його команда. Якщо він хоче успіху і наступності і політиці.

* * *

Розпочнемо з огляду самої виборчої кампанії.

У ній кандидату Порошенку так і не вдалося захопити ініціативу. Спочатку він наздоганяв Тимошенко. Потім – копіював Зеленського.

На розгляді профільного комітету Верховної Ради надійшов законопроект, який, як відзначають експерти, може послужити каталізатором соціального вибуху в армійських лавах, інформує Ukr.Media.

Напередодні Великодня група народних депутатів з 9 осіб, в тому числі й глави оборонного комітету Верховної Ради Сергія Пашинського, зареєструвала законопроект, яким передбачається армійський призов резервістів (людей, які відслужили в збройних силах) без оголошення мобілізації. Щоб знову взяти під рушницю таких вояків досить буде одного указу президента й апелювання, що зараз в країні «особливий період».

Депутати пропонують закликати резервістів в армію строком на 6 місяців (звичайна строкова служба в Україні триває 1,5 року). Водночас у парламентарі обумовлюють, що у разі оперативної необхідності резервістів можуть закликати й втретє в армію — головне, щоб загальний термін призову не перевищував 18 місяців.

Краще воюють, але менше платять

Переиздана книга телеведущего Игоря Жукова в память об отце, известном на Слобожанщине поэте и журналисте из Чугуева Леониде Жукове, трудившемся журналистом в газетах «Вечерний Харьков», «Красная звезда», «Промінь», «Красное знамя (Время)».

Леонид Григорьевич Жуков прошел путь от учителя, став в 27 лет директором школы, журналиста, проработав четверть века в газетах Чугуева и Харькова, депутата Чугуевского горсовета, победив на первых демократических выборах, до поэта и писателя. После его смерти в 2014 году сын, известный харьковский телеведущий Игорь Жуков, начал публиковать поэтическое наследие отца, которое получало положительные отзывы и награды литературных фестивалей. Сейчас он вспоминает: «Стихи папы тогда сложились в книгу «Белая ворона с павлиньим хвостом. Поэтическая скирда из снопов лирических стихотворений» по названию одного из его циклов. Когда я готовил к изданию сборник произведений отца, мне посоветовали сделать его книгой-аллигатом и кроме творчества папы для привлечения еще более широкого круга читателей добавить с обратной стороны свои стихотворения. В результате получилась двойная книга: с одной стороны со стихами отца, а с другой – с моим поэтическим сборником».

Со времен начала военных действий на Донбассе в Украине обострился один вопрос. Вернее, напомнил о себе вместе с возможностью его увидеть, услышать и даже «пощупать».

В школе нам рассказывали о том, что военные действия, которые произошли во времена Второй мировой – то, что нельзя увидеть, не нарушая собственную психику, грубо говоря. То есть, ужасы, о которых люди вспоминают со слезами на глазах. Как в известной песне… Российской песне, с которой трудно поспорить. Вот только о 30-х годах в этой стране почему-то не поют. А надо бы.

Несмотря на столь весенний, а значит жизнерадостный характер мая, этот месяц имеет несколько трагических дат. Речь идет не только о днях памяти Второй мировой. Вспомним о массовой «зачистке» общества - так называемый «Большой террор» 1937-1938 годов. Большой, но не единственный. Этот термин современной историографии стал широко распространенным после 2007 года, когда украинское общество начало почтить память героев политических репрессий в конце третей недели мая. В этом году день памяти отмечают 20 числа.