У Зои Семеновны больные ноги. А еще она живет в Виннице, в 300 километрах от Киева. Поэтому за судом над человеком, которого обвиняют в убийстве ее сына, она уже несколько лет наблюдает по интернету. Каждый вторник и каждый четверг.

Одно решение украинской власти - и этого человека отпустят из зала суда. Чтобы не допустить этого, Зоя Семеновна готова доехать до Киева - до президентской администрации, до суда, куда угодно, - несмотря на свою болезнь, говорится в материале BBC.

"Я буду сидеть там, я сдохну возле того Зеленского, но я не позволю", - говорит Зоя Семеновна. Она уже не плачет, в ее голосе слышна решимость: "Если бы его ребенка убили, он бы тоже отпустил?"

Вике - 28. Замужем она шесть лет. Последние пять лет она не видела своего мужа. Связи с ним нет. Можно только передать передачу раз в полтора месяца. В Киеве его называют героем, но кому от этого легче?

Одно решение - то же самое, против которого так решительно выступает Зоя Семеновна, - и Богдан вернется домой.

З самого дитинства Сергій мріяв стати пожежником. Тому після школи, з рідного міста Харків, юнак направився до Львову, або тут вступити у Державний університет безпеки життєдіяльності. Сергій вирішив обрати факультет охорони праці та отримав диплом ступеню «магістр». Поки навчався писав пісні та будував плани на майбутнє. А в майбутньому повинна була бути служба у лавах Національної гвардії України.

Сергію, не з чуток знаю, що Ви самі хотіли до лав Нацгварді.

- У мене такий принцип життєвий був «відслужити в армії - необхідність», - говорить строковець Сергій Гончаров. – Не розумію людей, які переховуються від армії, тікають. Навіщо? Мені навіть повістки не приходили. Тут, у Львові, я пішов до військкомату і попросився на строкову службу до Національної гвардії України. Мені видали повістку на місці.

Але цей університет сам по собі трішки нагадує військову сферу, думаю Ви там мали 5 років суворої дисципліни. Не набридло?

Мене звати Гарік Подерня і я з Харкова. Моє життя змінилось в той момент, коли я зачитав слова Присяги. Можливо, воно почало змінюватись ще тоді, коли я ступив за ворота військової частини. Чи тоді, коли я зустрів людей, які залишать, я в цьому не суніваюсь, слід у моєму житті назавжди.

До служби у Нацгвардії я навчався у Харківській Академії Культури на факультеті «Соціальна та культурна журналістика». Жив своїм життям. Не знаю, чи воно було повним. А потім я приїхав до Львова, сюди мене обрала - і я цим пишаюсь - Нацгвардія України. Вже тут я, разом з іншими хлопцями, проходив підготовку. На одній з площ Львова ми присягнули на вірність українському народові.

Раніше я не задумувався, як люди служать в армії, яке в них життя, в самих військових частинах. Зараз вже пройшло майже 2 місяці, і мені здається, що я завжди жив тут, а те що було в минулому - це все мені наснилось, і цього ніби не було.

Під час підготовки я вирішив, що дуже хочу потрапити у патрульний підрозділ. Я відчув в собі сили, які допоможуть мені охороняти громадський порядок. Так потрапив до Ужгорода, де дислокується 3 батальйон 2 Галицької бригади Нацгвардії України. Було радісно, що з нами їхав наш командир взводу, лейтенант Олександр Палисюк, який був з нами на підготовці молодого поповнення, до якого ми вже звикли і стали його добре розуміти. Він нас дуже підтримував по дорозі до нового місця служби.

Издание неоднократно попадало в заголовки мировых СМИ, выясняя, кто стоит за крушением малайзийского "Боинга" на Донбассе, отравлением Сергея Скрипаля, убийством бывшего чеченского полевого командира Зелимхана Хангошвили в Берлине, и многое другое.

Ведущий программы BBC HARDtalk Стивен Сакур побеседовал с основателем и главой Bellingcat Элиотом Хиггинсом, который рассказал, как сотрудники издания и добровольцы собирают сведения и выясняют, что является правдой, а что - дезинформацией.

Стивен Сакур: В мире, который все больше разделяется из-за политических взглядов, мы видим, что авторитарные режимы все чаще и чаще выступают против либерализма. Вы видите себя человеком, который отстаивает основополагающие ценности. Входит ли в них либерализм?

Элиот Хиггинс: Думаю, да. Когда я начинал, у меня не было подобной мотивации, но со временем, работая с людьми в разных странах, [...] я видел, как распространяется дезинформация, с которой я лично пытался бороться. Я понял, что это очень важная работа, которая положительно влияет на общество и помогает торжеству правосудия и привлечению [виновных] к ответственности.

Пів сотні солдатів Національної академії Національної гвардії України присягнули на вірність українському народові. Вперше присяга відбулася на меморіалі Захисників України. Всі хлопці восени цього року виявили бажання проходити службу у Нацгвардії.

Привітав новоспечених солдатів начальник Академії генерал-лейтенант Сергій Соколовський, військовий комісар Харківського обласного комісаріату Юрій Калгушкін, голова ветеранської ради Академії полковник у відставці Петро Павлов.

«Урочиста присяга - це важлива подія та відповідальний крок у житті, адже ви починаєте військову службу. Протягом півтора року ви матимете можливість набратися військового досвіду, який обов`язково стане вам у нагоді. Пам`ятайте, що, перш за все, за цей термін ви присвячуєте себе службі українському народові, - наголосив начальник Академії генерал-лейтенант Сергій Соколовський. – Від усього серця вітаю вас із цією знаменною подією, щиро бажаю вам міцного здоров’я, мужності, наснаги та відданості Батьківщині. Нехай вам щастить!».

Ми уособлюємо певні зміни із зовнішнім виглядом, новими людьми та настроями і цінностями, які входять у наші життя. Тому, коли змінюється зачіска та вбрання, хлопці вперше зрозуміють, що реальність на найближчий час розпланована, відповідатиме порядку, правилам та дисципліні.

Однакова форма. Завдання такого підходу ще з давніх часів грунтувалося психологічно та етично! Недруги військового обовязку називають це – відсутністю свободи вибору. Інші ж кажуть, що, таким чином, «полководці» пригальмовують особистісне сприйняття або знищують самоідентифікацію та унікальність кожного. Натомість, істинні воїни знають справжній зміст цьому і він глибше ніж здається.

“У війську немає місця поп-культурі. Усе лаконічно та суттєво, лише необхідні атрибути. Але нам дозволено користуватися парфумами та засобами для гігієни.

— каже 20-річний новоприбулий Микита Лешко (до служби був шахтарем з Дніпровської області).