1 жовтня стартував осінній призов 2018 року. До лав Національної гвардії планують приєднатися 6500 призовників. Було багато матеріалів про те, як готуються хлопці до служби в армії. Цей матеріал про те, як у 5 Слобожанській бригаді НГУ військові готуються до зустрічі з майбутніми гвардійцями.

Першими з хлопцями будуть спілкуватися військовослужбовці бригади, які приїхали проводити відбір у місцеві військові комісаріати. Ця призовна кампанія підготувала для 5 Слобожанській бригади хлопців з 16 областей, а це – Іванофранківщина, Вінниччина, Кіровоградщина, Херсонщина, Донеччина та інші куточки України. Але на службу у НГУ потраплять не усі охочі.

До речі, ця призовна компанія буде триватиме 3 місяця через те, що збільшилася кількість новобранців. Тому, аби покращити якість відбору і обрати найкращих кандидатів на службу у НГУ призів буде триватиме до 30 грудня.

Про нюанси проведення співбесіди з кандидатами офіцерам-рекрутерам нам розповіли спеціалісти з відділу кадрів, медичної та психологічної служби під час інтруктажу.

У вирі останніх подій важко не звернути увагу на ще одне достатньо помітне дійство. Через майже 5 років після перших проявів агресії з російської сторони українська влада нарешті набралася сил для розірвання базового договору про «дружбу народів», так би мовити. Точніше, про наявність ідеї не продовжувати його дію. Для того, аби розірвати «Великий договір», підписаний у 1997 та переоформлений у 2008 році Верховній Раді потрібно прийняти закон та повідомити про це Росію. Або ж, заявити про наміри не продовжувати його дію та дочекатися пів року, поки умови договору не вичерпаються. Кожні 10 років «дружні стосунки» потрібно переоформлювати. Можливо, київська влада чекала цього моменту задля уникнення метушні. Хоча, є й інші варіанти, чому розірвання не реалізувалося ще в 2014 році.

Питання про розірвання договору стояло з точки відліку російсько-українського військового конфлікту. Після незаконної окупації Криму, а дещо пізніше й розширення військових дій на території Донбасу, питання щодо дружби народів вийшло на перший план. Проте, глава народу не поспішав реалізовувати задуми в дійсність. В умовах договору були прописані вигідні для України речі – це цілісність кордонів, підтримка Росією дійств щодо ліквідації катастрофи на ЧАЕС та ін. Одним словом, попри прямі порушення, залишалися й інші пункти в документі, які українській владі не хотілося б втрачати. А ще, були підписані умови, які Російська Федерація не виконувала, а отже її було за що судити і договір був тому доказом. Проте, як показала практика, умови почали порушуватися все частіше.

Всі, кому не лінь, за чаркою обмусолюють нібито повний занепад правоохоронної системи України та набравший державного маштабу розгул нациків у формі зі зброєю та їх участь у «кримінальних розбірках». Коротше кажучи, в країні «повна вседозволеність». Однак, недавні події в с. Занки Зміївського району Харківської області чомусь говорять про інше.

Процес соціальної адаптації учасників бойових дій є досить складним питанням. Це не є суто індивідуальна проблема окремої людини, це проблема всіх країн, де хоча б колись була війна. Проте це тема іншої статті.

Взагалі автор дуже хотів би зауважити і нагадати всім «любителям «Русского мира» и всего советского» про яскравий сюжетний епізод екранізації роману «Эра милосердия» братів Аркадія і Георгія Вайнерів «Место встречи изменить нельзя».

Безумовно після будь-якої війни в мирних руках з’являться безчисленна кількість зброї, з’являється окремий соціальний прошарок суспільства – учасники бойових дій, котрі потребують окремої уваги і підтримки. Однак серед учасників бойових дій існують і ті, що не змогли відшукати себе у звичному мирному житті. Саме для них війна стала сенсом життя, бо на війні досить все просто: «Є свій і є ворог».

Звання, посада, підрозділ: солдат, водій 1-го зенітного взводу зенітної батареї ОЗСП «Азов» військової частини 3057 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 19 грудня 1981 року, м. Одеса.

Дата і місце загибелі: 15 лютого 2015 року, с. Широкине, Волноваський район, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі села Широкине Волноваського району Донецької області.

Нагородження: Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«У нас є бажання, ідея і свобода, — казав Козак в одному з останніх своїх інтерв’ю, — а в них є лише зброя».

На війну В’ячеслав Юрійович приїхав у грудні 2014 року.

Сьогодні з боку держави зроблений великий крок щодо створення умов для запровадження військового капеланства, проте цього мало, потрібно зробити ще дуже багато. В той час, коли ворог біля воріт, коли слово з вуст окупанта вбиває сильніше кулі, завжди потрібен той, хто захистить душу і збереже «людське» в людині.

Капела́н або капеля́н (від лат. capellanus) — у греко - католицькій, римо - католицькій і православній та протестантських церквах та у низці інших конфесій різних держав світу:

Термін «капелан» виник за часів життя святого Мартина (архієпископ міста Тур 317–397), коли він був офіцером на військовій службі в Галлії. Побачивши жебрака, котрий не мав вбрання прикритися від холоду, Мартин розірвав надвоє свій військовий плащ «капу»[2] і одну половину віддав жебракові. Цей жебрак явився йому уві сні в образі Ісуса Христа. Після чого друга половина капи св. Мартина стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали «капелою», а священика, який служив у цьому храмі, почали називати «капеланус» лат. capellanus (капелан).

Звання, посада, підрозділ: солдат резерву, фармацевт відділення медичного постачання медичної роти Північного Київського територіального управління Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 22 квітня 1983 року, м. Козятин, Вінницька область.

Дата і місце загибелі: 9 лютого 2015 року, с. Логвинове, Бахмутський район, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув разом з екіпажем санітарного автомобіля А. Сулімою і М. Балюком та по- раненим молодшим сержантом О. Кравченко. Вони потрапили в засідку та підірвалися на фугасі поблизу села Логвинове Артемівського (нині Бахмутського) району Донецької області, після чого автомобіль розстріляли прямим наведенням.

Сергій Кацабін вважався безвісти зниклим. Його тимчасово поховали на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська (нині Дніпро) як невпізнаного героя.

Згідно з рішенням Козятинського міськрайонного суду від 21 грудня 2015 року датою загибелі Сергія визнано 9 лютого 2015 року.