Юлия ТИМОШЕНКО
27 июня 2013
1350
67 робочих днів!?
Якщо вирахувати вихідні дні та офіційні літні парламентські канікули, то залишилося лише 67 робочих днів до вирішального саміту країн Східного партнерства, на якому є шанс підписати історичну Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Ця угода, по суті, і є початком вступу України до Європейського союзу, першим етапом повернення нашої нації до своєї історичної цивілізаційної спільноти. Додому… Після глибокої історичної коми. Хто має сміливість завадити цьому поверненню або бездарно провалити його, зупинивши наш природний розвиток? Можуть. І завадити, і безкарно провалити… Бо, виявляється, вбивство можливості стати громадянами об’єднаної Європи не настільки вже і вагоме для більшості громадян. Не настільки вагоме, як вирубка дерев у стамбульському парку Гезі. Виявляється, мільйонам українців зовсім не треба виходити на площі, подібні до стамбульської Таксім, заради свого європейського сьогодення. Уже очевидно, що в Україні ніхто ні на які площі не вийде. Чи то організаторів немає, чи то організовуватися немає настрою, а якщо і вийде хтось, то обов’язково один проти одного, за гроші і на половину робочого дня. Не досягли ми ще духовної єдності зі своєю незалежною країною, не злилися з нею на молекулярному рівні, як зі своїми дітьми, або батьками. Ще не вміємо вболівати за неї, як за своє життя. Не вистраждали ми так важко, як інші народи, права мати свій клаптик безцінної землі у Всесвіті. Не заплатили ми за це право ані кров’ю, ані стражданнями близьких нам людей. А тих, хто замість нас таки заплатив життям за нашу незалежність, ми або ненавидимо, або проклинаємо. Такі ми є. І тому нас сьогодні безперешкодно можуть повести в будь-якому напрямку без особливих зусиль та пояснень. Хоч на стрижку, хоч на бійню. Будуть водити, поки ми не дозріємо, і не візьмемо все у свої руки. А що робити саме зараз, коли залишилося всього 67 робочих днів для виконання десяти критеріїв, запропонованих Європейським союзом і без виконання яких не відбудеться підписання угоди. Я говорю саме десяти критеріїв, бо той одинадцятий, який стосується мого звільнення, не потребує консолідації зусиль усього суспільства та залишається на совісті Віктора Януковича. Усього за 67 робочих днів політики України повинні провести саме ті реформи з демократизації суспільства, які не спромоглися зробити за останні двадцять два роки незалежності, бо критерії, які ми мусимо виконати, саме про це. Не виконали не тому, що не знали що і як правильно робити. Коли, нарешті, усе поділили — демократія знову не на часі, бо тепер виникла необхідність зберігати владу попри все, заради захисту нажитого "непідсильною" працею. Чи є в нас упевненість, що за таких умов у нашій авторитарній країні влада взагалі хоче чесно виконувати визначені ЄС критерії? Може, ми марно сподіваємося на ці 67 робочих днів? Сотні офіційних осіб щодня повторюють мантри про безальтернативність європейського вибору та невідворотність членства в Митному союзі. Ці мантри парадоксально чергуються. На офіційних зустрічах із лідерами Євразійського союзу лунають українські заяви про безальтернативність шляху в ЄС, і навпаки, на самітах Європейського союзу попереджають про невідворотність вступу України до Митного союзу. Кожого разу, коли зусиллями дипломатичних відомств керівників нашої країни заносить занадто близько до одного із двох інтеграційних полюсів, вони, як наші пращури, рефлекторно відстрибують від цієї природної небезпеки в діаметрально протилежний бік. За цими стрибками цікаво спостерігати, як за мистецтвом безпорадності, але ці стрибки неможливо назвати державною стратегією. Як за 67 робочих днів можна провести демократизацію країни згідно з десятьма критеріями ЄС, якщо достеменно невідомо, чи взагалі прийняв Янукович позитивні рішення щодо доцільності як самої демократизації, так і обрання європейського вектору розвитку? Його справжні плани такі ж непрозорі, як і паркани в Міжгір’ї. Складається враження, що керівник країни зовнішньополітичний курс уже обрав. І цей курс — Межівектор’є. Як у такому цейтноті й за таких обставин не дозволити зірвати підписання угоди? А точніше, як не дати їм зірвати, провалити наше успішне майбутнє? Я вважаю, що є тільки один шанс — треба негайно, практично зараз, вивести весь підготовчий процес до підписання угоди в публічну площину на загальнонаціональний рівень. Треба забезпечити прозорість кожної деталі переговорів, кожного кроку виконання критеріїв. Шляхом повного суспільного контролю треба не дозволити правлячій партії кинути до парламенту законопроекти сумнівної якості, які під прикриттям своєї "європейськості", будуть проштовхувати посилення авторитарних тенденцій у нашій країні (наприклад, закон про загальнонаціональний референдум). Опозиція, звісно, повстане проти такої фальші та буде призначена винною за зрив консенсусного голосування за "європейські" закони й у цілому за зрив підписання угоди. Тільки максимально публічна, злагоджена, цілком скоординована робота влади, опозиції, громадянського суспільства, європейських структур та, нарешті, журналістів допоможе зробити диво за 67 робочих днів. Тому я хочу ще раз акцентовано повторити і ще раз більш чітко деталізувати план, який я запропонувала суспільству у своїй статті "День Європи" і який, на жаль, поки що не реалізований. Я вважаю, що треба негайно створити нову організаційну структуру на кшталт круглого столу або асамблеї, яка буде активно та публічно діяти відсьогодні і до вступу в законну силу Угоди про асоціацію, включаючи підписання та ратифікацію цього документа. Пропоную назвати цю структуру — Національний круглий стіл "Порозуміння заради європейського майбутнього", бо при такій роботі, як сьогодні, це майбутнє може просто ніколи не настати. Хочу запропонувати ключові принципи організації та діяльності НКС Перше. Повноправними учасниками Національного круглого столу мають стати: особисто президент України, визначені ним посадові особи його адміністрації та уряду, голова Верховної Ради та лідери всіх парламентських фракцій, керівники профільних комітетів Верховної Ради, які беруть участь в євроінтеграційних процесах, представники Венеціанської комісії, представники делегації Європейського союзу, лідери політичних груп Європарламенту та посли ЄС в Україні. Доцільно запросити до роботи екс-міністрів закордонних справ усіх українських урядів. найголовніше — серцем цього Національного круглого столу має стати участь у його роботі моральних авторитетів націй, лідерів громадських рухів та організацій, які не дадуть політикам діяти безвідповідально або за подвійними стандартами. Друге. Національний круглий стіл обов’язково мусить мати діючий виконавчий орган, який забезпечить його організацію та ефективну діяльність. Він може складатися з керівників секретаріатів Адміністрації президента та Верховної Ради, фракцій та комітетів. Третє. На першому засіданні має бути затверджений план спільної роботи з виконання критеріїв ЄС. Кожне засідання має завершуватися прийняттям письмових рішень з усіх питань, обов’язкових для затвердження в парламенті та уряді. Четверте. Національний круглий стіл варто скликати раз на тиждень та проводити його від початку до кінця в присутності представників засобів масової інформації, прозоро, конструктивно та відповідально. Безумовно, треба відтермінувати літні парламентські канікули до завершення всіх справ з виконання передумов до підписання угоди. Я прошу українських парламентарів пожертвувати — ні, не життям, — лише черговою відпусткою заради України. П’яте. Місце проведення Національного круглого столу має бути нережимним та територіально нейтральним для всіх учасників, легко доступним для журналістів та спостерігачів. Таким місцем може бути Український дім. Особливо символічно, що він знаходиться на Європейській площі в центрі столиці України. Шосте. Під час обговорення європейських законопроектів та прийняття рішень бажано мати по кожному принциповому питанню консенсусні рішення, безумовно, якщо учасники Національного круглого столу здатні мудро, відповідально та результативно працювати заради європейського майбутнього України. Робота такої консолідуючої системи, як Національний круглий стіл, може, при бажанні, дати шанс швидко та публічно знайти порозуміння з усіх спірних питаннь, які стосуються виконання критеріїв ЄС. Важливо, що цей процесу такому форматі буде знаходитись під постійним публічним контролем громадськості та засобів масової інформації. Завжди можна буде визначити рівень щирості політиків та справжності їх проєвропейської риторики. Я пропоную сучасним політикам дослухатись до моєї поради, бо як би я була сьогодні на місці президента України, я б саме так і організувала роботу в ці останні 67 робочих днів перед самітом у Вільнюсі. Бо фраза "в листопаді життя не закінчується" — це не позиція лідерського тину. Але я не президент України і тому можу давати лише поради. Саме тому, що сьогодні ми так далеко відійшли від демократії та свободи, саме тому, що я не переконана в щирості європейських прагнень української влади, мені майже не віриться, що Національний круглий стіл розпочне свою роботу, що 67 робочих днів будуть використані на всі сто відсотків заради України, і що ми, як сильна нація, витримаємо іспит на вступ до європейської спільноти. Але моя надія — на керівну роль в цьому процесі моральних та інтелектуальних лідерів нації. Тільки вони змусять політиків діяти по-державницькі та започаткувати Національний круглий стіл, зроблять його роботу успішною. Давайте, попри всі сумніви, з відданістю спробуємо цей план здійснити. Я все ж таки хочу вірити в успіх і буду працювати разом з вами, як зможу до останнього 67-го робочого дня. Юлія Тимошенко, Качанівська колонія, Харків, 26.06.2013
29 мая 2013
1897
День Європи
Свідомо не хотіла публічно реагувати на події 18 травня день у день, бо все, що відбулося під час цього «святкування», не є випадковим непривабливим епізодом, який вичерпав себе разом із завершенням цього свята. Виглядає так, що цей день став знаковим зрізом живих тканин нашої української реальності. Зрізом, який роблять, щоб детально, під мікроскопом, побачити цей взірець, ідентифікувати всі притаманні йому властивості та патології. В безсмертній праці Бертрана Рассела «Історія західної філософії» він писав, що коли зникають моральні обмеження, виникає тимчасова ейфорія звільнення від пут, яка призводить до збудження енергії, але анархія та зрада, які невідворотно слідують за падінням моралі, знесилюють націю, і вона потрапляє під панування інших, можливо менш цивілізованих націй, ніж вона сама, але не в такій трагічній формі позбавлених моралі. Мені здається, що за останні три роки ми стрімко ввійшли саме в таку якість історичного буття. Ми і є, на жаль, його творцями. В святковий День Європи не персонально Янукович, а ми – українці - покірно, від страху, рабської покори або за гроші йшли на «антифашистські» мітинги по всій Україні. Це ми – українці - гордо перекривали ввечері після «антифашистського» мітингу траси, коли нам вчасно не заплатили обіцяні «тридцять срібників» за участь у продажних мітингах. Це ми – українці - били журналістів та один одного, і це знову ж таки ми байдуже спостерігали з краю за цим насиллям через скло шоломів «Беркуту» та «ОМОНу». Це не Янукович, не Захарченко, не Азаров, а ми 18 травня і всі інші дні годуємо своє суспільство фальшивою напівправдою через чисельні ЗМІ та замовні політичні ток-шоу, в яких намагаємося прикрасити мішурою та гучними салютами бруд, в якому ми живемо. Це ми – українці, патріоти та інтелектуали - публічно збиваємо ногами залишки знекровленої, напівживої політичної опозиції та з іронією, зверхньо, як на блаженних, дивимося на активістів громадянського суспільства, яких ми – українці - виховуємо міліцейськими кийками та травимо отрутними газами в автозаках. І це всі ми, такі як ми є, дивуємося, що у нас нічого не змінюється на краще та голосно сумуємо з приводу диктатури «forever». Януковичі, Азарови, Захарченки та весь інший «іконостас» - це творіння нашої хворої свідомості. Вони - наше обличчя, а все, що відбувалося 18 травня на свято Дня Європи, - наша справжня сутність. Це наше колективне фото. Ми всі сподіваємося, що європейські цінності нас врятують. А чи впевнені ми, що Об’єднана Європа на тлі своїх власних викликів все ще хоче мати справу з нами, такими, як ми є? Чомусь згадався голлівудський фільм «П’ятий елемент», де головна героїня, яка прийшла на Землю, щоб її врятувати, побачила в інтернеті криваві сюжети самознищення людства та передумала це робити. Європа теж побачила під час святкування в Києві свого Дня всю трагічність нашої непривабливості. Нам – українцям - таки вдалося в цей святковий день показати все, на що ми здатні. Атифашизм «по-українськи» Перше, що спало мені на думку, коли я побачила висвітлення «антифашистських» мітингів по каналах ТБ: все, що було до цього Дня Європи, ще не було «чорною смугою». «Чорна смуга» починається зараз, бо «антифашистські» мітинги – це не просто політична антитеза, інформаційна тактична протидія акції «Вставай, Україно!», це зовсім інше. Антифашизм «по-українськи» - це початок стратегічної політичної технології тривалого використання. На першому етапі – це дискредитація руху «Вставай, Україно!», на другому етапі – це поділ країни на «фашистів» та «антифашистів» під час обрання в 2015 році головного «антифашиста» на другий президентський термін, на третьому етапі – це стійке закріплення в свідомості українців асоціації, що патріотизм, українізм – це і є фашизм, й останній етап – це укорінення в душах українців ненависті до власної державності, її повне відторгнення. Я не вірю, що ця ідеологія народилася в примітивному мозку вітчизняних «антифашистів», вони самі не розуміють, яку біду впускають у власну оселю. При всій неповазі до правлячої партії, мені важко повірити, що вони готові примусити всю націю рити окопи холодної громадянської війни на святих могилах героїв, які загинули під час Другої Світової Війни та на полях бою за українську незалежність. Я звертаюся до владної команди, опозиції, громадянського суспільства, істориків, інтелектуалів, патріотів з проханням зупинити розгортання холодної громадянської війни, не доводити справжність свого патріотизму, щирість свого українолюбства, вскриваючи рани складної української історії. Політики, припиніть рвати електорат на свої приватні шматки, розпалюючи ідеологічний розбрат минулого, влаштовуючи війни пам’ятників, мов та орденів. Це жорстоко та самовбивчо. Якщо для всіх вас Україна чогось варта, якщо вона є для вас чимось більшим за інструмент легкої політичної або матеріальної наживи, публічно визнайте, що Україна різна – багатомовна, патріотична, націоналістична, ліберальна та соціалістична, проєвропейська, проукраїнська та проросійська. І якщо ви хочете для неї добра, ви зобов’язані її прийняти, зрозуміти та полюбити такою, якою вона є, припинити нарощування ворожнечі між самими собою, почати жити нашим європейським майбутнім. Я ще раз прошу політиків всіх таборів заради наших дітей, заради збереження нашої нації зібрати всеукраїнський круглий стіл та прийняти декларацію про мораторій на використання мовних та історичних антагонізмів в політичних та виборчих технологіях, про мораторій на публічну грубу агресію в міжпартійних та міжособистісних стосунках. Заявіть про вашу принципову незгоду з брудними політичними ток-шоу, які девальвують українську державність, остаточно дискредитують всіх, підкреслюю, всіх українських політиків та посадовців. Я закликаю в цій декларації заявити про взаємне припинення акції «Вставай, Україно!» та так званого «антифашистського» руху і визначити спільний план дій щодо інтеграції України до Європейського Союзу. Всім політикам та суспільству в цілому треба негайно відійти від межі самознищення, вийти з сектора смертельної громадянської турбулентності. Не допустити того, щоб звичайні українці виплеснули один на одного агресію, породжену соціальною та правовою несправедливістю. Хіба не для того їх планують озброїти дозволеною пневматичною зброєю?! Замість того, щоб спокійно та мирно усунути від управління країною профнепридатну групу, «антифашизмом» людей налаштовують ненавидіти та вбивати один одного. Я ще раз прошу всіх – і опозицію, і владу – публічно ініціювати круглий стіл порозуміння та зупинити цей небезпечний сценарій. Ода дурості У свідомості кожної людини і в серці кожного суспільства існує таємнича алхімія, яка непередбачувано змішує всі інгредієнти: любов і агресію, справедливість і насилля, віру і обман. Якщо людина поступово вбиває голос своєї совісті, глибина її морального падіння іноді буває бездонною. В такому стані людина легко виправдовує будь-яку свою мерзотність. Представники українського провладного «олімпу» в День Європи пред’явили світу свою ампутовану совість. Крім поділу народу України на «фашистів» і «антифашистів» вони в сотні голосів пояснили через свої канали телебачення та маріонеточні ток-шоу, що опозиція та журналісти що хочуть - те й витворяють. З їх слів виявляється, що Олександр Турчинов «нахабно» їде на мітинг на воєнному БТРі, за водія в нього цілий підполковник міліції, певно, заручник. А сили правопорядку не те що зупинити цю наругу не можуть, а навпаки - їдуть за ним безпорадно з мигалками та віддають йому честь. Країна почула від сумнівних представників влади цілком серйозно, що для захисту свого мітингу «зухвала» опозиція найняла відвертих бойовиків (в просторіччі гопників), підступно одягла на них бейджі Партії регіонів, а потім їх же й побила. Принагідно звалила на землю журналістку «5 каналу» й фотографа газети «Комерсант», хотіла їх лінчувати, однак, слава Богу, гопники не дали цього зробити та захистили Ольгу Сніцарчук та Влада Соделя. Ще б трохи, і ці три тисячі опозиціонерів по-звірячому розігнали б мирну стотисячну ходу «антифашистів», але вони самі встигли втекти та ховалися цілий день по парках та скверах Києва під захистом зашуганого опозицією «Беркута». Після такої доповіді у Верховній Раді Міністра внутрішніх справ Захарченка Україну треба негайно, до наступного понеділка прийняти до ЄС, Шенгенської зони, НАТО і до всіх інших світових демократичних об’єднань, бо за звітами режиму демократія у нас перемогла остаточно і переконливо. Там, де опозиція має такі права та привілеї, ніякий авторитаризм із тоталітаризмом немислимі. Одне слово – відчиняй, Європо, двері… А серйозно кажучи, звіт Міністра внутрішніх справ про події 18 травня – це найпринизливіший та найсмішніший виступ державного чиновника за всі 22 роки незалежності України. Це була справжня похвала дурості, гімн абсурду, апогей аморальності. Стало очевидним, що силовики Януковича та «гопники» - це одне й те саме. Вони просто міняються мундирами та спортивними костюмами «Adidas» між собою. На свята силовики вдягають спортивні костюми та беруть у руки кастети, а в будні гопники вдягають мундири. Прибирати їх можливо лише гуртом та під тиском народу. Зрештою, кожна влада має власний ліміт дурниць. Ця ж влада перевищила його на кілька десятиліть уперед. Я раджу опозиції не вимагати відставки Уряду Азарова, міністра Захарченка або інших політичних паяців. Не гайте час, кращих у Януковича немає, а їх наївна публічна дурість - вірний шлях до безслав’я та небуття. Я прошу опозицію зосередитися на постійних зустрічах з людьми по всім містам та селам. Ваш зв'язок із народом України – це єдиний рецепт змін, це єдине, на що варто зараз витрачати безцінний час. Але категорично не можна залишити без притягнення до кримінальної відповідальності тих, хто вчинив насилля над журналістами. Опозиція не має права залишити це питання без щоденного тиску та контролю. Якщо опозиція та громадянське суспільство не захистять журналістів й цього разу, то ми ризикуємо додатково до влади з ампутованою совістю отримати таке саме безсовісне суспільство без адекватних журналістів. Уболівання за опозицію Я маю на увазі не своє вболівання. Я за українську опозицію не вболіваю, я в неї вірю. Але 18 травня я почула стрункий хор уболівальників за опозицію від влади. «Не висунули єдиного кандидата в Президенти! Не висунули єдиного кандидата в мери Києва! Шкода! Підсумкова акція провалилася! Все пропало!» Альо, заспокойтеся… Не треба так «вболівати» за опозицію - це не команда «Шахтар». Але те, що так наполегливо заштовхують опозицію до «наїждженої колії» єдиного кандидата в Президенти в 2015 році, заслуговує на увагу. Я хочу чітко заявити, що я проти висунення від опозиції єдиного кандидата в Президенти, якщо вибори будуть відбуватися в два тури. Вважаю, що висунення єдиного кандидата від опозиції на Президентські вибори не тільки не потрібно, але й вкрай шкідливо для перемоги. Для цього є три аргументи і, на мій погляд, вони вагомі. По-перше, і це можливо головне - ніхто нікому не давав права в кулуарах замість всенародного голосування обирати Президента країни на основі якихось незрозумілих непрозорих тіньових домовленостей. Якщо опозиція вважає себе демократичною, то залишайтеся демократами в усьому, а не лише коли вигідно. Ми вже один раз обирали єдиного кандидата, внесли його на руках в кабінет Президента України, і що з цього вийшло?! Всі в курсі… У нас є сильні достойні кандидати від опозиції, і кожен з них зобов’язаний пройти народний праймеріз в першому турі Президентських виборів. Хай українці оберуть найдостойнішого кандидата та візьмуть на себе відповідальність за свій вибір. У нас немає, як під час Президентських виборів у 1999 році, загрози виходу в другий тур кандидата від комуністів разом з представником влади. В другий тур обов’язково вийде один з представників демократичної опозиції, а якщо все буде так, як зараз, то, можливо, в другому турі опиняться два опозиціонера. Обидва варіанти - позитивні, тому не позбавляйте народ права вибору шляхом тіньових домовленостей. По-друге, немає ніяких сумнівів, що правляча партія активно організовує варіант «канівської четвірки». Вже очевидно, що на інформаційному просторі активно нав’язується тема «єдиного кандидата» для того, щоб граючи на амбіціях опозиційних лідерів та включаючи вбивчі суми фінансових ресурсів, Клюєви, Льовочкіни, Фірташи та інші «веселі чемоданчики» за декілька днів до початку виборів провалили нову «канівську четвірку» та пояснили народу всю безпорадність, нікчемність, дурість всіх опозиціонерів. Хто виступить гарантом, що це не відбудеться? Навіщо такі провальні ризики? Ми просто не маємо права так ризикувати, якщо ми відповідальні люди. Тому я письмово просила перед 18 травня зняти опозицію з політтехнологічного гачка єдиного кандидата в Президенти України. Я дякую всім лідерам опозиції за те, що вони дослухалися до моєї поради та виправили цю стратегічну помилку. Публічний галас спікерів від влади із критикою відходу опозиції від висунення єдиного кандидата в Президенти підтверджує, що їх плани руйнуються і вони це сприймають істерично. Але є ще й третя причина, чому шкідливо висувати в першому турі єдиного кандидата в Президенти. Бо всім нам потрібно добитися максимальної мобілізації українців проти правлячої Сім’ї в першому турі Президентської виборчої кампанії. Таку мобілізацію набагато краще проведуть декілька потужних команд справжніх кандидатів у Президенти України від опозиції, ніж одна така команда. І хай ніхто з доброзичливців не переживає відносно концентрації фінансових та організаційних ресурсів опозиції на Президентські вибори. Кращої мотивації у кожного кандидата від опозиції, ніж вийти в другий тур і перемогти на виборах, не існує. Кожен з них і гроші збере, і команду для самовідданої роботи організує. Якщо висунути єдиного кандидата в першому турі, інші будуть працювати на одну соту частину своєї сили. А це вже провал і в першому турі, і в другому турі, бо вирішувати долю виборів буде кожен відсоток голосів. Але принципово важливо, щоб усі лідери опозиційних сил вже сьогодні підписали публічну угоду про непоборювання між собою в першому турі та про одностайну підтримку опозиціонера у другому турі. Саме відсутність такої єдності опозиції в другому турі Президентських виборів 2010 року і призвела до влади сьогоднішню біду. Я вдячна всім лідерам опозиційних партій, що вони саме таку угоду про непоборювання між собою в першому турі та про єдиний фронт в другому турі підписали 18 травня в День Європи. Це і є, на мій погляд, стратегічно вірне і переможне рішення. Тепер його треба детально донести до людей в інформаційному просторі. А якщо Януковичу прийде в голову зламати демократичні вибори Президента України, влаштувати чергову гру в наперстки та провести наступні вибори в один тур, від опозиції буде єдиний кандидат, і він уже визначений. Але що б не робила правляча Сім’я, як би не викручувалася, скільки б не маніпулювала фактами, виборами, Конституцією, інформаційним простором, фальшивими кримінальними справами, вони не враховують одного. ЇМ БІЛЬШЕ НЕ ВІРЯТЬ. Ніхто не вірить – ні свої, ні чужі. Світ змінився, діють соціальні мережі, які не дають приховувати правду. Не змінилися тільки ВОНИ. Утримуватися при владі за допомогою дешевих маніпуляцій та картонних декорацій більше не можна. Я не знаю точно, як закінчить своє життя режим. Але я точно знаю, що відлік часу вже пішов. З 18 травня. Бо цього дня стало очевидним, що вони втрачають свій останній інстинкт, який до цього часу їм не зраджував, - інстинкт самозбереження. Це стало очевидним у День Європи. Юлія Тимошенко 27.05.2013 р. Харків, Качанівська колонія Для LB.u
30 апреля 2013
1864
Юлія Тимошенко: Європейський суд фактично визнав мене політв‘язнем і цей "статус" для мене дорожче будь-яких фальшивих титулів та нагород
Сьогодні дуже важливий для мене день. Я щаслива, що Європейський суд з прав людини - єдиний в українських реаліях суд правди і справедливості - визнав незаконними мій арешт та утримання під вартою. Я щаслива, що сьогодні усунуті всі потоки бруду та чорної неправди, у яких, впродовж кількох років, влада топила мене. Я щаслива, що нейтралізовано всі спроби українського режиму знищити мене як людину та прибрати з життя як політика. Політична мотивація мого арешту, яку визнав Європейський суд з прав людини, доводить, що всі інші кримінальні справи проти мене, заяви прокурорів та абсурдні обвинувачення - незаконні, неправдиві і несправедливі. Позбавлення мене волі - особистий злочин Віктора Януковича, бо кожен знає, що команду чинити наді мною беззаконня та насилля давав персонально він. Європейський суд з прав людини, підтвердивши по відношенню до мене порушення 18 статті «Конвенції з захисту прав та основоположних свобод людини», фактично визнав мене політичним в‘язнем. В Україні, на жаль, глибокі традиції політичних переслідувань. Моя країна жила та продовжує жити у часи, коли патріотам знаходиться місто лише у в‘язниці. Свого часу це звання - «політв‘язень» - носили справжні Герої України - В‘ячеслав Чорновіл, Левко Лук‘яненко, Михайло Горинь та багато інших, хто не скорився, не зламався, не продався і не зрадив. Такий «статус» для мене - цінніший та найдорожчий за будь-які фальшиві титули та нагороди. Не знаю, як вчинить Віктор Янукович після цього рішення. Скоріш за все, що ніяк. Але після рішення Європейського суду я вже морально вільна. Вільна, незважаючи на всі їхні грати, камери, мури, паркани і затоновані вікна. Тепер тільки питання часу, коли я зроблю крок за межі в‘язниці. Сьогодні я відчуваю всю повноту щастя людини, яка здобула політичну та юридичну реабілітацію. Дякую всім, хто зробив це можливим. І ще про одне. За формальними юридичними традиціями мій процес називають «Тимошенко проти України». Це - невірно. Я проти тих, хто сьогодні знущається над моєю Україною, принижує її, для кого вона чужа та непотрібна. З ними я боролася та буду боротися до перемоги. Я якраз проти них. Я - за Україну! Юлія Тимошенко, лікарня «Укрзалізниці». Харків 30.04.2013 р. Батькивщина
5 апреля 2013
1942
Обращение Юлии Тимошенко к Виктору Януковичу
Вікторе Федоровичу! Я до вас звертаюся дуже рідко, але зараз саме той важливий момент, коли це потрібно зробити. Сьогодні народні депутати вашої парламентської більшості покинули сесійну залу Верховної Ради, сховалися за закритими дверима від засобів масової інформації, своїх колег – опозиційних народних депутатів – та майже в підпіллі почали приймати закони іменем українського народу. Це - розвал основ життя держави, який відбувається під вашим керівництвом. Подібна ситуація вже мала місце в історії України. В той час наша парламентська більшість зробила те ж саме - покинула сесійну залу та окремо від парламентської опозиції приймала рішення в Українському домі. Ми тоді, як і ви сьогодні, відчували себе всесильними і переможцями, бо вважали наші цілі настільки праведними, що вони дозволяли нам діяти силовими методами. Я звертаюся до вас сьогодні, бо вважаю, що тоді була допущена історична помилка всіма, хто був учасником подій в Українському домі, навіть якщо юридично все було зроблено бездоганно. Бо той своєрідний парламентський переворот залишив в історії України принизливий смак несправедливості та беззаконня, і всі народні депутати, які приймали тоді в ньому участь, замарані в тому політичному насиллі. Хотілось би вирвати та спалити ті історичні сторінки, але той минулий сором вже став безсмертним. Я ще раз звертаюся до вас, Вікторе Федоровичу, з порадою не повторювати ту помилку та невідкладно особисто втрутитися в кризову ситуацію, яка склалася у Верховній Раді. Ні за яких обставин не підписуйте незаконно розглянуті вашою парламентською більшістю законопроекти, хто б вам цього не радив робити. Як тільки ви поставите під цими законопроектами свій підпис, ви принизите себе та саму посаду Президента України. Це той момент, коли ви зможете почати підніматися на рівень Лідера країни. Негайно зберіть загальнонаціональний круглий стіл, запросіть на нього всіх позафракційних депутатів, делегації від всіх парламентських фракцій та допоможіть їм знайти компроміси у всіх конфліктних питаннях, які призвели до важкої парламентської кризи. Але не імітуйте знаходження компромісів, а реально знаходьте їх. Якщо ви досягнете порозуміння з усіма парламентськими фракціями, ви тим самим зробите перший крок у налагодженні стосунків з народом, доля якого зараз довірена вам, як Президенту України. Утримайтеся під час цих переговорів від застосування абсолютної влади, яку ви зосередили в своїх руках. Спробуйте знайти порозуміння на основі мудрості та справедливості. Повірте мені, Вікторе Федоровичу, що це лише ілюзія, що гідним лідером нації є той, хто зможе всіх силою скрутити в бараній ріг. Це непоганий трюк для циркової арени, але гідним Лідером може бути лише той, хто для свого народу є уособленням справедливості, голосом правди, гарантом захищеності, хто може не розривати, а з’єднувати, не принижувати, а любити. Сьогодні країна потрапила в смугу небезпечної турбулентності, яка загрожує її існуванню. Багатьом людям страшно, вони розгублені та потребують підтримки та справедливих дій. Як сказав один із найкращих президентів Сполучених Штатів, «країні сьогодні потрібно перев’язати рани». Так склались обставини, що сьогодні ви можете це зробити. Якщо ви відмовитесь від підписання несправедливо прийнятих сьогодні законопроектів, зберете загальнонаціональний круглий стіл та допоможете справедливо розв’язати конфліктні питання у Верховній Раді – ви впишете перші гідні сторінки в історію вашого правління. Дослухайтеся до моїх порад, бо зробити те, що я раджу, потрібно не лише для повернення спокою в країну. Це потрібно в першу чергу вам особисто, бо Україна має таку історичну анатомію, що брати її силою безперспективно. І не такі, як ви, вибачте, пробували. І де вони? Україна може бути зі своїм Лідером лише по любові, по мудрості, по довірі, по справедливості. На жаль, поки у неї таких президентів не було. Ще не пізно спробувати вам. Почніть зараз. Юлія Тимошенко, Харківська лікарня «Укрзалізниці» 4.04.13.р
22 января 2013
2022
Він сам себе загнав в безвихідь
Звернення Юлії Тимошенко Звертаюся до всіх, хто мені вірить, хто мене підтримує, як в Україні, так і за її межами. Я знаю, що ви покладаєте на мене надії, очікуєте, що я зможу разом з вами звільнити Україну від кримінальної окупації, повернути її до життя. Я теж у це вірю. Я вас не підведу. Я маю сили вистояти, витримати всі нелюдські знущання, перемогти та стати поруч з вами для збереження європейської, незалежної України, для проведення таких потрібних країні змін. Я знаю, що ви, як і я, шоковані новими обвинуваченнями, які оголошені Генеральним прокурором 18 січня 2013 року відносно моєї участі у трагічному вбивстві Євгена Щербаня та незаконного отримання фінансових державних гарантій для корпорації ЄЕСУ. Будьте спокійні та впевнені, як і я: ці гучні обвинувачення є агонією, істерикою Януковича, який знає, що всі попередні кримінальні справи проти мене розвалилися, виявилися порожнім політичним брудом і йому в найближчий час, після рішення Європейського суду з прав людини, доведеться випускати мене на свободу. Він містично цього боїться, бо знає, що програє мені президентські вибори в 2015 році та втратить все, що незаконно нажив „непосильною” працею. Він боїться, що Україна після виборів вже не буде його приватною власністю, боїться, що буде відповідати за все своє беззаконня, за насилля, за клептоманію, за розвал зовнішньої та внутрішньої стратегій України. Він сам себе загнав в безвихідь та продовжує далі робити трагічні помилки. Останньою з них є ідея обвинуватити мене у вбивстві Євгена Щербаня. Просто таку відверту неправду буде неважко спростувати в міжнародних судах. Саме в міжнародних, бо ціну судам, прокурорам, слідчим в Україні всі добре знають, і не варто про це говорити зайвий раз. Я чітко і однозначно заявляю, що корпорація ЄЕСУ, яку я очолювала до кінця 1996 року, ніколи не отримувала фінансових державних гарантій від України. Такі гарантії, згідно з законом, надаються виключно колегіальним рішенням уряду та відображаються в законі про бюджет України. Я заявляю, що уряд ніколи не приймав колегіальних рішень з надання фінансових гарантій корпорації ЄЕСУ і такий борг ніколи не відображався в законі про бюджет України. Це легко та надійно перевіряється, відповідно і кримінальна справа проти мене з цього приводу буде визнана грубо та очевидно сфальшованою. Я також чітко і однозначно заявляю, що я не маю ніякого відношення до трагічного вбивства Євгена Щербаня в 1996 році, і це буде доведено в міжнародних судах та судах інших країн. Євген Щербань був одним із п`яти засновників корпорації "Індустріальний союз Донбасу" (ІСД), яка володіла сотнями підприємств, незаконно приватизованими в 90-х роках. Крім Євгена Щербаня, власниками корпорації ІСД були Олександр Момот, Ахат Брагін та Рінат Ахметов. П`ятим тіньовим співвласником корпорації ІСД був тоді молодий політик Віктор Янукович, який зараз є президентом України. Євген Щербань був беззаперечним лідером цієї групи, народним депутатом та лідером Ліберальної партії України. Але протягом короткого часу були трагічно вбиті три власника корпорації ІСД. Євген Щербань та Олександр Момот були застрелені в Донецьку, а Ахат Брагін – підірваний на донецькому стадіоні. Після цього вся власність корпорації ІСД, яка оцінюється в мільярди дол. США, перейшла Віктору Януковичу та Рінату Ахметову. Після трагічного вбивства Євгена Щербаня губернатором Донецької області також зміг стати Віктор Янукович. Керівники банди, яка вбила Євгена Щербаня, були одразу ж ліквідовані в Донецькій виправній колонії, за якою наглядали в той час прокурори Кузьмін та Пшонка. Що ще треба пояснювати і при чому тут до вбивства Євгена Щербаня моє прізвище?! Таких міжусобних кримінальних розборок, як в Донецькій області в 90-х роках, не було більше в жодному регіоні України. Юрій Луценко, коли став у 2005 році міністром внутрішніх справ, розкопав тільки в одному з донецьких териконів більше 30 трупів бізнесменів, суддів, адвокатів, слідчих та інших непокірних, яких ліквідували донецькі в 90-х роках. За що, в тому числі, Юрію Луценку помстилися та кинули за грати. Тоді, в 2005 році, Віктор Ющенко сказав Юрію Луценку "більше в териконах Донецької області не копати". Сьогодні Віктор Янукович вирішив свої злочини, скоєні в 90-х роках, перекласти на мене – свого головного політичного опонента - та спробувати залишити мене у в`язниці пожиттєво, а може, спробувати позбавити мене у своїй в`язниці життя, як він це робив в 90-х. Але ми не дозволимо йому це зробити. Віктор Янукович більше ніколи не буде Президентом України, які б кримінальні справи він проти мене не порушував. Я найближчим часом буду на свободі поруч із вами, а Україна займе своє гідне місце в європейській родині. Зараз, коли я пишу це звернення, тюремники встановлюють нові додаткові броньовані двері біля мене. Навіщо мене так охороняють сотні спецназівців в камуфляжі з автоматами?! Так само загратовують сьогодні в Україні свободу громадян, свободу слова, свободу зібрань, справедливість, право жити. Але куди б сьогодні Янукович не прилаштовував автомати, вони стріляють смертельними чергами в нього самого. Тримайтеся та вірте: все найгірше мине, невдовзі все буде по-іншому. А Віктор Янукович все правильно передчуває, виправдано боїться. Але в такий спосіб, як він намагається утримати владу, вона не утримається, такі дії тільки погіршують його і без того важке становище. Щоб зберегти таку бажану для нього президентську посаду, треба стати моральним, некорумпованим, демократичним та справедливим європейським лідером, а шлях політичних репресій, тиранії, диктату, клептоманії та відвертої тупості не веде до храму. До швидкої зустрічі, Юлія Тимошенк
22 января 2013
1731
Обращение Юлии Тимошенко по случаю Дня Соборности
Дорогі мої українці, мої соратники та побратими! Сьогодні всі, кому небайдужа доля України, відзначають свято Соборності. Ідея соборності є наріжною для України. Вона бере свій початок від Святого Володимира і Ярослава Мудрого, які об’єднували наші землі навколо Києва. Свій внесок у побудову соборної української держави внесли Данило Галицький, гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик та інші видатні українці, які щиро вболівали за долю країни. Для Тараса Шевченка реалізація ідеї духовної соборності України була мрією життя. Він звертався до минулих поколінь, до своїх сучасників і до нас із вами: «Обніміте, брати мої, найменшого брата, нехай мати усміхнеться, заплакана мати», – писав він, кажучи про стражденну Україну. Кількома десятиліттями пізніше Михайло Грушевський у своїй багатотомній «Історії» обґрунтував ідею соборності розділеної тоді України. Усе це, всі попередні історичні об‘єднавчі події у житті великого українського народу призвели до урочистого проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 року біля Святої Софії Київської. Століттями відірвані одна від одної частини України об‘єдналися в одну державу. Ця велична історична подія для наших сучасників має бути не лише світлим символом об’єднання, але й показовим уроком для нас усіх. Всього через два тижні після загального піднесення уряд Української Народної Республіки мусив покинути Київ, щоб більше сюди не повернутися. Крок за кроком Україна почала втрачати лише нещодавно проголошену державність. Виходить, тоді єдність була слабкою, соборність була поверхневою. Політичний провід роздирали суперечки, цим і скористалися тодішні вороги України. Минуло майже століття, але зараз на порядку денному стоїть та сама проблема: якщо немає солідарності, соборності, то цим завжди користуються вороги соборності і незалежності України. Саме вони сьогодні прийшли до влади. Між тим справжня Соборність України можлива лише за умови приєднання до Європейського Союзу. Ми зобов’язані втілити мрію багатьох поколінь українців жити в єдиній європейській родині. Будь-які митні, євразійські та інші їм подібні союзи – це пряма загроза не тільки соборності, а й державності України. Сьогодні режим Януковича діє за класичним окупаційним принципом – розділяй і володарюй. Саме тому вкидаються закони про мови, встановлюються бюсти Сталіну, протиставляються підприємці і пенсіонери, Схід і Захід і т.д. Саме можновладці грабують державу, здають її інтереси, переписують історію та намагаються викорінити усе українське з життя та пам‘яті народу. Саме вони знущаються над народом, намагаючись позбавити людей конституційних прав та свобод. І цілком зрозуміло, що наша єдність, наша соборність, духовна спорідненість є головною загрозою їх пануванню. Рік тому, на День соборності опозиційні сили підписали Угоду про об’єднання. Сьогодні, можливо, комусь видається, що відтоді нічого не змінилося, бо Україною продовжує правити банда клептократів, країна скочується у новітнє азійство, більшість людей так само страждають від тотальної несправедливості, а я, мої побратими, як і рік тому, звертаюся до вас із тюрми. Однак відсутність кардинальних змін ще не означає, що суспільство не змінилось, що не змінилася опозиція. В минулому році, коли перед нами стояв іспит парламентськими виборами і я зверталась до Вас з одним закликом: «годі об’єднуватися перед розстрілом, давайте єднатися перед звершеннями». Рік тому було виголошено девіз опозиції на парламентських виборах «Одна команда – одна перемога!». Погоджуюсь, що не все склалося так, як би ми того хотіли, але варто і визнати, що ми багато чого досягли на цих виборах. Між справжніми опозиційними силами не було взаємопоборювання, не було критики, а було партнерство. Суспільство позитивно сприйняло об‘єднавчі процеси. Три опозиційні сили підтримали майже п’ятдесят відсотків виборців – це велика сила і це означає, що суспільству набридло «покращення» життя, яке реалізує режим Януковича. Всі ми розуміємо, якби влада не змінила виборчу систему, не застосувала масові фальсифікації, підкуп виборців та адмінресурс, – опозиція мала би у Верховній Раді парламентську більшість. Отже, ідея об’єднання, ідея соборності працює. Вже зараз опозиційні парламентські фракції починають діяти як єдиний механізм. Спільний тиск на «кнопкодавів» повертає парламентаризм в Раду. Спільна обструкція тушок і різке неприйняття депутатів-зрадників суспільством започатковують нову політичну традицію. Вже зараз конвеєр голосування імені «руки Чечетова» дає серйозні збої. Треба продовжувати діяти в цьому ж напрямку, демонструвати суспільству повагу до законів, стояти на захисті інтересів людей, і ми змусимо цю владу виконувати Конституцію і закони. Головним завданням на наступний рік є поглиблення нашої єдності та створення стійкої, добре скоординованої опозиційної коаліції у складі «Батьківщини», «Свободи» та «УДАРу». Задля перемоги на президентських виборах 2015 року опозиційного кандидата, наші фракції в парламенті мають не декларативно, а реально працювати, як годинник. Стосунки між опозиційними силами мають бути втіленням солідарності і стати прикладом для єдності всіх громадян України. Ідеальний варіант – продовження об‘єднавчих процесів опозиційних сил, створення єдиної партії, бо каток Партії регіонів може зупинити лише потужна опозиційна сила, яка матиме беззаперечну підтримку суспільства. Об‘єднавчі процеси опозиційних сил із суспільством пришвидшать загибель цього колосу на глиняних ногах, яким насправді є режим Януковича. Опозиція повинна посилити діалог із суспільством. Прошу, йдіть до людей, спілкуйтеся з ними «очі в очі». Від домівки до домівки, від людини до людини потрібно нести правду та вселяти надію в те, що кращі зміни можливі, що вони на порозі, що треба діяти єдиним фронтом у боротьбі із бандою, яка тимчасово захопила владу. Кожне порушення прав людини, кожна акція стихійного протесту, кожне звернення про захист і допомогу не мають залишатися поза увагою опозиції. Опозиція має битися з владою, корумпованими чиновником, псевдоправоохоронними органами за кожну скривджену людину. Коли суспільство відчує, що опозиція разом з ним, що вона на боці народу, тоді люди в потрібний момент піднімуться і обов’язково підтримають нас. Один за всіх і всі за одного! Я пропоную зробити ці слова девізом 2013 року. Я вірю, що так і станеться, бо навіть за ґратами я відчую биття Ваших сердець. Серцем я разом з вами. Я молюся за всіх нас, за Україну! Нехай будуть сповнені рішучості встати на захист своїх прав і своєї України. Прошу Бога і вірю, що так воно і буде. Слава Україні! Ваша Юлія Тимошенк
Сегодня
16 мая 2022
больше новостей
delta = Array ( )