ТОП-темы:       ДТП в центре Харькова   
Леонид ЛОГВИНЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
4 октября 2017
986
Після "рашки" завжди руїна

Зі своїх сорок одного Георгій провоював більшу частину життя — чверть століття. Коли я запитую, чи стала за цей час війна його  суттю,  стилем життя, цей грузин відповідає: «Я просто бажаю повернутися додому».

Двоповерховий будиночок між Гагрою й Піцундою мариться йому чи не кожної ночі. Увесь білий, між цитрусів та кущів винограду, посаджених його дідами. Там, в Абхазії, він зіп’явся на ноги, пішов до школи. Георгій закінчував одинадцятий клас, коли війна постукала прикладом у двері, сказала:«Збирайся». Підліток записався добровольцем, узяв до рук автомата й пішов воювати з абхазами, які тепер живуть у його будинку.

До цього грузини й абхазці жили мирно. Сусіди ходили один до одного в гості, пили вино, смакували сиром і мандаринами. Георгій не розуміє як могла  спалахнула між ними ворожнеча. Ображеними, здається, абхазці не були: мали власну автономію,  свій університет, школи, обіймали в своїй республіці ключові посади. Утім місцевій корумпованій номенклатурі, пов’язаній із ФСБ хотілося більшого: безроздільної влади, що веде до багатств. Бо, як кажуть, маєш  владу, маєш усе.  А тут як тут і Росія зі своїими радниками нагодилася, почала людям задурювати голови.  Точнісінько так як у нас на Донбасі: Абхазія усіх, казали, годує, гузини хочуть знищити абхазців, їхню мову, культуру. Росіяни ж жити не можуть, якщо у сусіда не горить хата. Вони ще й соломи туди підкинуть, аби сильніше палахкотіло. І кидали: танки, «гради» міни, що прибувало у «гумконвоях».

28 августа 2017
5225
Іловайський бранець

Тієї ночі взводному Васильовичу снилася далека щаслива Ірландія, з якої його забирають в армію на Далекий Схід. Була це не зовсім нісенітниця. Перед самісінькою війною Юрій Васильович Панченко працював комендантом українського посольства в Ірландії. Служив до того в міліції в патрульно-постовій службі, дільничним інспектором, в УБОЗІ. Побував ще й миротворцем у Косовому з якого повернувся опером, а коли вийшов на пенсію, то влаштувався в посольство. На Тихому Океані він служив строкову. От і сплелося все це в одному химерному сні.

Солдатські сни

Щоправда, Ірландія йому снилася вперше, тоді як армія приходила у сни не один десяток разів. Далекий Схід, скелі, море, хвилі...

- Що мене знову туди заберуть?– запитує Васильович.

- Звичайно, ти старий солдат, усе там знаєш, усе вмієш,– відповідає йому воєнком і штурхає в спину, від чого Василович просипається.

Йому не хочеться розплющувати очей, а коли він їх таки розтуляє, то опиняється не в Ірландії чи на Далекому Сході, а посеред донецького степу в лісосмузі серед тиких як і він іловайських утікачів. Після того, як росіяни впритул розстріляли їх в  «зеленому коридорі», вояки розбрелися, хто куди. Ніхто тоді не знав, де наші, а де чужі. Їхній невеличкий «партизанський загін», який назбирався по дорозі й складався з різного люду, пішов блукати по окупованій Україні. Дві доби хлопці ховалися на нашій, але вже не своїй землі, від орди: «ополченців», чеченців, козаків, бурятів, росіян, своїх громадян, поки не опинилися в лісосмузі, де вирішили хоча б пару годин поспати.

Легіон з вовком на шевроні

На полігоні під Харковом на базі 25-го ОМПбат «Київська Русь» створють спеціальний підрозділ ЗСУ накшталт французького «Іноземного легіону», який, відомо, виконує складні завдання в гарячих точках планети. Саме цей батальйон для створення підрозділу за стандартами НАТО обрано не випадково, адже в його складі вже діє підрозділ, у якому воюють громадяни іноземної держави – рота «Національний грузинський легіон».

Аби анонсувати майбутній підрозділ, командування провело навчання, де відпрацьовувалися дії спецпідрозділу із захоплення та очищення будівлі, у якій засів умовний ворог. Усе видавалося справжнім: вибухи фугасів, автоматні черги, їдучий дим порохових газів. Справжніми були й напруга мускулів та струмки поту на зосереджених обличчях грузинів, жорсткий металевий голос командирів, які викрикували команди грузинською, стиснуті губи й біль на обличчі вояка, який зображав пораненого. Для них, які пройшли вже не одну війну, навчання були не забавою, а важкою роботою з відпрацювання до автоматизму набутих навиків.  Це не раз рятувало їм життя. Можливо, завдяки професіоналізму, який працює на рівні рефлексів, втрати легіону на  Донбасі були невеликими, хоча цей підрозділ, який дуже часто, коли перебуває на передовій, виконує розвідувально-диверсійну роботу, як кажуть, спить в обнімку з небезпекою.

Весна і війна

Минулих вихідних та свята про війну в Інтернеті майже не писали. Черкащина приймала гостей в Холодному Яру, Харківщина затіяла фестиваль в Пархомівці, де находиться сільська картинна галерея шедеврів світового рівня, хтось святкував першотравень, інші досаджували картоплю... Але війна хоча й далеко, але гриміла, як від неї не відмахуйся. У цьому я переконався при під’їзді до Мар’їнки, коли назустріч вигулькнув «бусик» з червоною цифрою «200» на лобовому склі. Це означало, що везуть до матері вбитого сина.

- Сьогодні в неділю в Мар’їнці та Красногорівці було гаряче,– каже ротний Дмитро,– маємо одного «двохсотого» й трьох «трьохсотих». Це вперше по нас гатили серед білого дня.

Ротний Діма – молодий дуже грамотний хлопець, однак і йому не збагнути з чого тут може заваритися каша. От він нещодавно одяг швейцарську пілотку, яка хлопцеві дуже личить і це спричинило перестрілку. Як? На тому боці, з ліска під териконами, де окопалися сепари, побачили його головний убір й подумали, що це американці вийшли на позиції — і ну лупашити по наших опорниках. Щодо недільного артнальоту, то йому важко відповісти, в чому причина війни посеред білого дня. Натомість його підлеглий з позивним "Європа" здогадується з якої причини та катавасія: мовляв він бачив в бінокль, як на російські позиції навідалися журналісти з камерами.

12 декабря 2016
3136
Чи борщ зварити, чи з міномета стрельнути

На полігоні навчального центру Харківського Національного технічного університету «ХПІ» військові вчені факультету військової підготовки продемонстрували сучасну зброю, що значно посилить вогневу потужність наших танків та захистить їх від переносних протитанкових засобів ворога. Міномет, встановлений за баштою броньованої машини,  для метання мін використовуватиме не порох, як це було раніше, а газ пропан-бутан, який у мирному житті допомагає господиням готувати наваристий борщ.

–Такій зброї під силу вирішити завдання боротьби з переносними протитанковими засобами при стрільбі на ближні дистанції,– переконаний викладач факультету військової підготовки НТУ «ХПІ» полковник Сакун.

Як відомо, нинішні протитанкові ракети та реактивні заряди сучасних гранатометів велика загроза танкам, особливо, якщо дати можливість тим, хто їх застосовує, наблизитися на відстань влучної стрільби. У цьому випадку потужна танкова гармата не здатна надійно  захистити машину, адже осколково-фугасний снаряд на близькій дистанції часто рикошетить від землі й не вибухає. Прикривати машину вогнем звичайних мінометів з землі небезпечно, адже можна влучити в своїх. От і виникла ідея встановити міномет прямо на танку, позаду башти, який «сипатиме» по навісній траєкторії мінами попереду себе на відстань від 50 до 1,5 км  та наводитиме жах на ворожих протитанкістів.

18 ноября 2016
2115
Конкурс чи вибір без вибору?

У Харкові по закінченні виставки макетів пам’ятників героям АТО, визначено кращий моморіал, який буде споруджено, напевне, на майдані Захисників України. Однак, представники громадських організацій, волонтери та деякі учасники війни звернулися до голови Харківської ОДА, аби продовжити конкурс проектів. Уважають: авторам бракує нових ідей, а сам конкурс — вибір без вибору.

Здається, що в Харкові, де знаходиться вузи, у яких вчаться на скульпторів, а членами обласної організації НСХУ числиться 26 митців, проектів поданих на конкурс повинно бути навалом. Якби кожен з професійних скульпторів, як ведеться, подав по 2 проекти, то їх би було щонайменше півсотні. А якби ще й студенти в курсових роботах обрали тему АТО, то уявляєте, який натовп би стояв перед дверима журі. На жаль, кращий макет пам’ятника довелося обирати, як кажуть, з семи гірших. Не великий, як кажуть вибір.

Один з представників журі, до якого увійшли чиновники від мистецтва, архітектори міста и області, керівники вузів де вчать на будівельників, архітекторів та скульпторів, творчої спілки й третина учасників АТО, пояснив мені цей феномен жадібністю деяких митців: мовляв, деякі скульптори відмовилися, інші зажадали оплати проектів, які подадуть на конкурс. Голова ж секції скульптури Харківського осередку НСХУ Фелікс Бетліємський, називає іншу причину: недовіру професіоналів до журі. Так там є професійні скульптори, однак, на його думку, немає потрібного профеесійного результату. Останнім часом шедевральних скульптур у Харкові Бетліємський не бачить. Приклад? Пам’ятник українській незалежності, де крилата грецька богиня летить по Земній Кулі, прозваний «дівчинка на шару». До того була колона, яку увічнював перевернутий, майже карикатурний тризуб. Пан Бетліємський, до речі, також не подав своїх робіт на конкурс.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( )