Леонид ЛОГВИНЕНКО
1 2 3 4 5 67 8 9 10
14 августа 2016
5817
Славень на руїнах Широкиного

Славень України виконали у фронтовому зруйнованому окупантами селі Широкиному  біля посіченого  осколками, побитому кулями храму бійці 8-го окремого батальону АРАТТА Української добровольчої армії та харківський сурмач Костянтин  Олійник. Акцію присвятили 25-річчю незалежности України й тим, хто сьогодні її захищає.

Від Маріуполя до Широкиного якихось 22 кілометри, розділені кількома блокпостами, наїжачені сталевими протитанковими загорожами, між якими петляє наше авто. Вартові, уздрівши в кабіні за кермом військових, не зупиняють позашляховика, а навпаки підганяють  нас жестами, мовляв, скоріше проїздіть, і ми вириваємося на безлюдний відтинок дороги, де водій тисне на газ, як кажуть, до підлоги.  

Де сепаратисти? А  он там,– показує він туди, де махають величезними білими крилами вітряки електростанції.

Дивуюся: навіщо такий поспіх, адже до вітряків не так вже й близько – не дострелиш з рушниці, не докинеш з міномета. В усякому разі з такої відстані вцілити майже неможливо. Однак тривога водія пояснюється іншим: у бур’янах, таких високих як у татарсько-козацькі часи, коли там ховався з головою вершник, у нашому  тилу може причаїтися диверсійно-розвідувальна група ворога, і щоб уникнути зустрічі з нею, чи з кулею її снайпера, потрібно мчати на всіх парах. Водій скидає газ лише при в’їзді в Широкине, біля обгорілих, поїдених жовтою іржею КрАЗів, що при звільненні села нарвався на засідку.

29 июля 2016
10364
Планета Козача Лопань

Ви помиляєтеся, якщо думаєте, що в сонячній системі крутиться-вертиться дев’ять планет. На зоряній краті Івана Луценка з Козачої Лопані, що знаходиться на самісінькому кордоні з РФ, позначено ще одну «планету» – його фермерське господарство з однойменною назвою «Планета», поля якого колосяться й цвітуть під відомою «стіною», славнозвісним «східним валом», що ледь визирає з соняшників.

Відомо, що на творення Всесвіту і всіх небесних тіл у ньому, включно з Землею, Господу Богу знадобилося всього шість днів, а на сьомий він сів, щоб відпочити.  Іван Миколайович людина проста, з діда-прадіда хлібороб, син тракториста і доярки, отж на свою «Планету» потратив значно більше часу. Років з двадцять, здається. Власне, процес творення його планети, продовжується й сьогодні, тож відпочивати ніколи.

У почині його творення також було слово, бажання господарювати на своїй землі. Згадує: почалося все з 46 гектарів, які отримав під фермерське господарство. Оце і все. Аби посіяти чи зібрати урожай у дружини-вчителя Тамари Іванівни вициганював зарплату й пускав на пальне, міндобрива... Словом,  останнє вкладав у «Планету», і вона трішки закрутилася. Побачивши це, мешканці Козачої Лопані почали віддавати йому в оренду власні паї. Тепер він має 700 гектарів. Цієї землі йому достатньо аби самому жити й іншим платити зарплату.

Вирвані з коренем

Аби так сталося, що якась могутня сила підхопила вас десь під Києвом чи Харковом й за якусь мить перенесла до цього села, то ви, розплющивши очі, не повірили б, що знаходитесь на Донбасі, а не, приміром, коло Дрогобича. Як оце зараз я стою посеред сотень людей, одягнених у вишиванки, які розмовляють українською й по-западенськи співають «Многії літа» і не йму віри тому, що відбувається.  Усе стає на місце лише тоді, коли дізнаюся, що знаходжуся серед переселенців з Надсяння, горян, яких колись Москва та Варшава вирвали з корінням з рідної землі й примусово переселили в засушливий степ рівно 65 років тому.

УСЕ СЕЛО ГОЛОСИЛО

Як те переселення відбувалося добре пам’ятає Марія Іванівка з Званівки, що під Бахмутом.

- Усе село голосило, коли з Ліскуватого відправляли перший ешелон,– згадує вона.– Спочтаку до вагонів посадилі неодружену молодь – і шістнадцятилітніх, і трішки старших. Ми були впевнені, що везуть їх розстрілювати. Чиновники, прислані Москвою, заспокоювали, що це лише переселення, але ми їм не вірили, бо вони завжди брехали. Особливо не вірила наша родина: на моїх очах у дворі перед хатою москалі розстріляли мого батька, який, казала мама, щось не те про них сказав... Нас у неї залишилося п’ятеро.

Ішов третій рік війни

Найстрашніше на війні, коли рідний батько тебе називає фашистом.

Під Першотравневим, біля Попасної, батарея, де служить Олег  Винниченко, накрила вогнем цілий мінометний підрозділ сепаратистів.  Про це повідомили чи не всі ворожі радіостанції й телеканали. Подія навіть для цієї позиційної війни непересічна: всього одним залпом на той світ відправили батарею противника — з 52 чоловік вижило усього п’ятеро душ.

СНИ І РЕАЛЬНІСТЬ

Після цього залпу, коли на замкомбата Олега Винниченка та його хлопців якісь «білі відьми» оголосили полювання, батареї видали додатково, поза штатним розписом, два ручних кулемети та снайперську гвинтівку. Сепари якимсь чином дізналися, що це Олег тоді їх «вирахував» і прагнули відомсти. Залп, виявляється, дали якраз тоді, коли найманці зібралися обідати. Там, біля мисок з борщем і кашею й наздогнала їх смерть... Коли я запитую  Олега, чи не сняться йому вбиті, він відповідає: «Вони мені відіснилися ще в Афганістані».

11 июля 2016
11201
Жнива з претензією на чудо

Дивом називають високий урожай нинішнього року аграрії Харківщини, які приступили до жнив і планують мати ужинок на рівні минулого року. Щоправда, низькі ціни на збіжжя на початку жнив — буденне явище.

- Дяка Всевишньому, що він витягнув нас з біди,– говорить директор СТОВ «Гусарівське», що на Балаклійщині, Віктор Вовченко.

Восени на 1700 гектарах полів господарства, засіяних озимою пшеницею, сходів не отримали на жодному. Вихід нібито був один: прокультивувати поля й засіяти їх кукурудзою, яка уродила б по 60 центнерів з гектара, отже був би зиск. Але комерція це одне, а хліб на столі – інше, його не спечеш з кукурудзяного борошна.

- Я сказав: нехай економічно програю, але  люди їстимуть пшеничний хліб, який нічим не можна замінити,– говорить Вовченко,– і дав команду робити все аби отримати урожай. Уявіть собі: перші сходи на наших полях з’явилися аж у березні. Нічого подібного за 40 років роботи я не бачив. Потім пішли дощі, не було заморозків... Щоб мати те збіжжя, що ми маємо сьогодні, потрібно було добре потрудитися: внести міндобрива, підживити поля сечовиною, захистити від хвороби.

"Сьогодні Купала, а завтра Івана"

Регіональний фестиваль пісенно-обрядового фольклору з такою назвою пройшов на території літературно-меморіального музею імені Г. С. Сковороди в селі Сковородинівка Золочівського району. З’їхалися на нього не лише колективи з кількох районів Харківської області, але завітали й гості з Полтавщини.

Як і личить традиційному, етнографічному заходові його організатори намагалися  повернути дійству його  справжність. Ту, яка була притаманна сто чи більше років тому.  Це було помітно не лише по вінках з купальських трав, величезному багаттю, складеному на березі панського ставка, де біля дуба любив відпочивати філософ Григорій Сковород, а й по босоногих ведучих, одягненим в полотняні строї, мабуть витягнених ще з прабабусиних скринь.

- Ми намагалися відійти від радянських стандартів, коли взірець традиційного свята — це концерт колективів вдягнених в естрадні костюми, вручення грамот за щось,– пояснює провідний фахівець-етнограф Галина Лук’янець,– принципово зробили акцент на автентичності.

1 2 3 4 5 67 8 9 10
Подтверждено:  
2 248 450 
+286
Болеет:  
11 408 
+115
Выздоровело:  
2 184 195 
+159
Умерло:  
52 847 
+12
Привито:  
3 010 140 
+152 675

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( )