Леонид ЛОГВИНЕНКО
1 2 3 4 5 6 78 9 10
"Сьогодні Купала, а завтра Івана"

Регіональний фестиваль пісенно-обрядового фольклору з такою назвою пройшов на території літературно-меморіального музею імені Г. С. Сковороди в селі Сковородинівка Золочівського району. З’їхалися на нього не лише колективи з кількох районів Харківської області, але завітали й гості з Полтавщини.

Як і личить традиційному, етнографічному заходові його організатори намагалися  повернути дійству його  справжність. Ту, яка була притаманна сто чи більше років тому.  Це було помітно не лише по вінках з купальських трав, величезному багаттю, складеному на березі панського ставка, де біля дуба любив відпочивати філософ Григорій Сковород, а й по босоногих ведучих, одягненим в полотняні строї, мабуть витягнених ще з прабабусиних скринь.

- Ми намагалися відійти від радянських стандартів, коли взірець традиційного свята — це концерт колективів вдягнених в естрадні костюми, вручення грамот за щось,– пояснює провідний фахівець-етнограф Галина Лук’янець,– принципово зробили акцент на автентичності.

АТО і хрест

Після того як у серпні 2015 року священики Київського патріархату почали виїздити в зону бойових дій, східну єпархію зібрав єписком Харківський і Богодухівський владика Митрофан. «Отці,– каже,– бажано і від нас когось послати в зону АТО».

ЯК СТАЮТЬ КАПЕЛАНАМИ

«У харківській парафії священиків можна на пальцях перелічити,– згадує той день священик храму Івана Богослова отець Геннадій Рохманійко.  Сиджу й рахую.– Отець Віктор... Роки не дозволяють «воювати». У отця Віталія дружина вагітна, у Григорія — діти маленькі... Я ж і в армії служив... А ще мій син у подіях на Майдані брав участь. Тієї ночі, коли побили студентів, він до третьої ранку грав на гітарі. Міліція відійшла, студенти зібралися спати, закохані цілувалися, забувши про довколишній світ... Син подумав, що нічого ціквого вже не буде й поїхав до мами, котра якраз тоді працювала в Києві. А о четвертій сталося те побиття...  Згодом син вступив до  Михайлівської сотні, яка охороняла поранених і хворих. Коли ж Революція Гідності перемогла, то син з хлопцями охороняв у столиці посольства та інші важливі об’єкти. Потім, коли Путін анексував Крим, Михайлівська  сотня повним складом записалася в нацгвардію. Не сказавши вдома й слова, син також пішов у гвардію, однак його комісували. Через два тижні він знову записався до війська, навіть вишкіл пройшов, та його знову визнали непригодним для служби. Коли владика Митрофан говорив про служіння на війні, то я думав також і про сина, про те, що з нашої родини хтось має служити. Словом, зголосився. Рішення стати капеланом родина сприймала спокійно. Дружина колись сказала:«Найбільшу жертву Богу я віддала: тебе»...  Вона мала на увазі те, що мене ніколи не буває вдома...  

Для кого передзвони

Замість того, аби під час фестивалю «Слобожанські передзвони» влаштувати концерт удома, в затишному будинку культури, самодіяльні артисти Ізюмщини виїхали в зону АТО, аби порадувати музикою, піснею танком українських воїнів.

Цього року обласний фестиваль народного мистецтва "Слобожанські передзвони" серед обласних заходів з відзначення 25-ї річниці незалежності України. Почалися вони з проведення обласного конкурсу з виготовлення ляльки-мотанки «Слобожанський хоровод», мета якого – відродження слобожанських традицій. Другий етап - обласний огляд-конкурс аматорів народного мистецтва Харківської області «Слобожанські передзвони». У огляді, який почався у квітні й закінчується в останній декаді червня взяли участь дорослі, дитячі та юнацькі творчі аматорські колективи та окремі виконавці закладів культури, спеціалізованих початкових мистецько-навчальних закладів з 27 районів та 5 міст Харківської області. Ізюмському району випав жереб виступати майже у кінці списку фестивальної програми. Свій концерт під завісу фестивалю вони вирішили показати бійцям одного з підрозділів 81-ї десантно-штурмової бригади, які сьогодні воюють на донецькому напрямку. Запросили також на фестиваль гвардійців з батальйону імені Серігія Кульчицького, прикордонників, місцевих волонтерів, сиріт-переселенців, котрі мешкають по сусідству в таборі відпочинку. Тобто, за словами ведучої концерту Катерини Малютиної, вирішили не варитися у власному соку, а поділитися мистецтвом з тими, кому воно сьогодні набільше потрібне — із захисниками України.

Полуниці на бруствері

У суботу Ізюм веселитиметься, відзначаючи День міста, де центральною подією стане «День полуниці». Збірна ж волонтерська група, до якої увійшли представники Харкова, Балаклійщини та Ізюмщини не чекала поки свято настане, а вирішила прискорити його, влаштувавши День полуниці в Авдіївці та її околицях,– в окопах, траншеях та бліндажах.

УСІ СВОЇ

Звісно лише з полуницями волонтери до вояків не їздять. Фермер з Балаклії Наталія Воробей, син якої повернувся з фронту після поранення, вкинула в кузов кілька мішків яблук. Савинські жіночки на чолі з панею Валентиною Мазурчак у себе по хатах цілу добу перед поїздкою варили вареники, кришили ковбасу, огірки, яйця для окрошки, варили плов, патрали й смажили птицю, пекли пиріжки, млинці, налисники, й отакенні, метр на метр, піци... Коли бусик Миколи Коновалова заповнили під дах п’ятилітровими бутилям й картонними коробками зі смачною всякою всячиною, рушили в бік Донецька.

Свято почали з підрозділу НГ, де служить мешканець Савинців  Віталій Кур’єров. Цього чоловіка поважали в селищі у мирний час, а тепер-от і за те, що захищає Україну. Працював пан Кур’єров і трактористом, і зоотехніком одного з  успішних господарств Балаклійщини, а коли переїхав до Савинець, то влаштувався на роботу в одну з аграрних структур «Мегабанку». Повістка з військкомату прийшла йому якраз тоді, коли ще не закінчився випробувальний термін на новій роботі, однак Кур’єров не став шукати причини, аби залишитися вдома, а пішов на війну. Вже мав би демобілізуватися, але... На цій війні його й відвідали земляки з полуницями та смаколиками.

Війна війною, а вода водою

Першу партію літніх мобільних душових кабінок для підрозділів, які несуть службу в АТО, доставив на  передову харківський волонтер Андрій Ревенко. Воїни високо оцінили розробку підприємства, яке очолює Андрій, адже в умовах війни ці кабінки не лише єдина можливість дотримання гігієни в складних умовах, а й порятунок від спеки, що насувається.

«Скелет» конструкції — конус зварений з металевих «уголків». Однак така форма кабінки обрана не для красоти, а для зручності транспортування, адже якщо вмастити конус у конус, то на невеличкому автомобільному причепі може вміститися п’ять, а то й більше душових кабінок. Окрім того, конструкція дуже стійка, що важливо, адже на неї встановлюється двохсотлітровий резервуар для води. З цим вантажем кабінка повинна добре стояти на своїй «підошві» й не перевернутися, що важливо для польових умов експлуатації.

Не виключено, що ці душові на опорних пунктах першої лінії оборони встановлюватимуть навіть в окопах. В усякому разі, пропозиції на цю тему від воїнів надходили. Подбали конструктори й про зручності: кабінку обтягує шторка-камуфляж, що кріпиться за лічені хвилини, не забули про дерев’яну підлогу, на якій стоятиме воїн під час прийняття душу, компактну вішалку, на котру можна повісити не тільки одяг, а й бронежилет. Бочки з водою має вистачити аби помитися особовому складу відділення  ЗСУ. Потім резервуар потрібно знову  наповнити.

Гранітне, війна та випускний бал

З навчальним приладдям для шкільних кабінетів навзамін потрощеного під час артилерійських обстрілів та концертною програмою завітали у Гранітне волонтери. Це був своєрідний подарунок напередодні останнього дзвоника та випускного  вечора батькам, учителям та учням села, котре обпалила війна.

КАРАНЬ

Село Гранітне, засноване греками-переселенцями з Криму колись давно називали Карань.  Кажуть, що те переселення  у засушливі степи Приазов’я за наказом імператриці Катерини ІІ, було більш схоже на депортацію. Просто слова тоді такого ще не придумали... Тепер от нащадки колишніх переселенців знову втікають від війни. З чотирьох тисяч мешканців, у Гранітному залишилося дві тисячі душ, яким або втікати нікуди, або вони прив’язані душею до цієї землі так, що не відірвеш.

Аби потрапити до них у село, потрібно проїхати мимо полуторки на постаменті. Понад сімдесят років  тому, під час тієї, другої світової війни, ця машина, уникаючи обстрілів, привозила у село хліб. Тепер вона знову у зоні враження російської артилерії вже під час цієї, не менш жорстокої бійні.

1 2 3 4 5 6 78 9 10
Подтверждено:  
2 635 170 
+11 288
Болеет:  
248 540 
+7 528
Выздоровело:  
2 325 997 
+3 541
Умерло:  
60 633 
+219
Привито:  
7 922 415 
+82 200

Сегодня
16 октября 2021
больше новостей
delta = Array ( )