Вперше в історії Давосу, екологічне питання посіло головне місце в тематиці форуму. Але воно не нове. Новим став його масштаб і швидкість, з якою відбуваються зміни клімату на планеті. Ці зміни напряму впливають на економіку. Накопичення екологічних проблем та збільшення їх масштабу загрожують глобальній стабільності. Світ вимушений продовжувати обговорення та координування зусиль для узгодженої позиції між країнами, щодо боротьби зі змінами клімату. Це вже не тренд, а об’єктивна необхідність.

У 2020 році на зміну Кіотському протоколу, що обмежував викиди парникових газів в атмосферу, прийде Паризька кліматична угода. В цілому, її підтримали майже 200 країн. Окрім США – найбільшої економіки світу та одного з лідерів за викидами (2 місце). Президент США Дональд Трамп, який виступав у перший день Всесвітнього економічного форуму, у черговий раз, залишив питання участі своєї країни в угоді без відповіді.

Саме тому виникає питання: чи залишається в цій угоді сенс? Найбільш незручним є те, що це питання задають інші країни-лідери за викидами: Китай (1 місце), Індія (3 місце), Росія (4 місце).

Призупинення вогню, обмін полоненими у форматі «всіх на всіх» до кінця року, продовження процесу розведення військ, відкриття нових пунктів пропуску через лінію розмежування, продовження особливого статусу і… домовлятися далі. Це основні підсумки зустрічі, що відбулася вчора, в Парижі, в рамках «нормандського формату».

Як оцінювати ці результати?! Стриманий оптимізм – це влучний вислів, який їх описує. Незважаючи на перестороги критиків переговорів, «зради» та «здачі національних інтересів», все ж таки, не відбулося.

Політична частина домовленостей містить положення щодо необхідності та порядку імплементації Мінських угод та «формули Штайнмаєра». Дійсно, альтернативи, поки що, не існує і світове співтовариство сприймає їх, як дорожню карту мирного врегулювання. Попри певний тиск на нашу делегацію з боку світових лідерів, в пріоритеті залишаються питання безпеки України. Наприклад, вибори які повинні відбутися відповідно до домовленостей, можливі тільки після повного відновлення контролю України над власним кордоном. Щодо процесу розведення військ, то він можливий, лише за умови припинення вогню.

18 вересня 2019 року Верховна Рада України внесла в Закон України «Про ринок електричної енергії» невелику правку. Тоді на неї мало хто звернув увагу. Лише деякі експерти відзначили можливі негативні наслідки для України. Проте, не пройшло і двох тижнів, як користуючись змінами в законодавстві, після чотирьох років перерви, з Російської Федерації до України розпочався імпорт електроенергії.

За даними НЕК «Укренерго», 1 жовтня 2019 року було здійснено перше постачання електроенергії в режимі імпорту з РФ. Постачання було проведено рівним графіком потужністю 100 МВт. Середньодобовий показник імпорту електроенергії з РФ у жовтні склав 4,12 млн. кВт-год. А всього, протягом минулого місяця з країни-агресора було імпортовано 128 млн. кВт-год. Причому, обсяги мають стійку тенденцію до зростання. Наприклад, за перші дні листопада, середньодобовий обсяг збільшився втричі – до 12 млн. кВт-год.

При тому, що Україна здатна себе забезпечити електроенергією, рішення розпочати її імпорт з Росії виглядає, як мінімум, дивно. По-перше, фактично за рахунок українських споживачів підтримуються генеруючі потужності країни-агресора. А по-друге, в складну ситуацію потрапляють вітчизняні компанії з електрогенерації. Причина в тому, що російські генеруючі компанії мають меншу ціну собівартості електроенергії (не забуваємо про російський газ). Це ставить їх у виграшну позицію. За рахунок цього, відбувається витіснення з ринку української генерації. Це підтверджують і в НАЕК «Енергоатомі», і представники вугільної галузі.

Більше тижня тому, топ новиною України був скандал навколо, нібито, отримання 11 народними депутатами від фракції «Слуга народу» хабаря за голосування проти законопроекту «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ліквідації корупційної схеми у сфері реєстрації інформації зі звітів про оцінку об'єктів нерухомості» (реєстр.№2047). За декілька днів активного хайпу ми побачили яскраве «політичне шоу». Інакше цей процес назвати неможна. Замість того, аби відсторонити підозрюваних від роботи, розпочати предметне слідство, опитати свідків, зібрати доказову базу та передати справу до суду для ухвалення рішення, лунали беззмістовні політичні заяви, а політики в прямому ефірі проходили дослідження на поліграфі.

Доречі, про поліграф. Раптом ви не знали – результати поліграфу в суді використати не можна. Це не більше, ніж допоміжний інструмент. До того ж, похибка поліграфу може бути суттєва, тим більше в прямому ефірі – який сам по собі є стресом для організму.

Перед Президентом та Урядом стоять два основних завдання від вирішення яких залежить не тільки їх політичне майбутнє, а й, без перебільшення, майбутнє нашої держави. Це питання «про мир» та «про землю». Обидва неоднозначні та викликають палкі суперечки. Якщо перше лежить в політичній площині і обговорення набувають емоційного забарвлення та оціночних суджень, то друге – «про землю», все ж таки, може розглядатися з раціональних позицій економічної доцільності та наслідків. Тому в цій статті зосереджуся саме на другому питанні.

Для початку трохи історії. З 2001 року в Україні діє мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення. Щороку він продовжується Верховної Радою України ще на один рік. Але новий Уряд заявив про намір провести земельну реформу та відкрити ринок землі. За планом, продаж землі повинен стартувати з 1 жовтня 2020 року. Предметом купівлі-продажу стануть більше 40 млн. га сільськогосподарських земель (72% площі України). Причому, спочатку мова йшла про впровадження доволі ліберальної моделі земельного ринку. Землю могли б купувати не тільки громадяни України, а й українські компанії, в тому числі кінцевими власниками яких є іноземці, особи без громадянства або іноземні компанії. Обмеження були мінімальними і стосувалися дозволених для придбання площ земельних ділянок, розмір яких міг сягати 200 тис. га (для порівняння – це трохи менше, ніж площа Люксембургу, Мальти або половина Андорри). Відповідний урядовий законопроект №2178 був зареєстрований у Верховній Раді України 25 вересня цього року.

Сьогодні Китайська Народна Республіка відзначає 70-річчя свого утворення. Безумовно, це визначна дата як для країни, та і для всього світу. Причина в тому, що Китай – друга за потужністю економіка, що значною мірою впливає на баланс сил у світі. Цей вплив збільшується з року в рік.

Незважаючи на невелику, в історичних масштабах дату – 70 років, Китай – одна з найдавніших країн світу. Це імперія, яка розпочала своє існування в той же час, коли будувалися всесвітньовідомі піраміди в Єгипті. Китайська держава пережила нелегкі часи: війни, революції, зміни династій. Але періоди занепаду завжди змінювалися відродженням та збільшенням впливу.

Останній такий занепад був в першій половині ХХ століття. За це час Китай, з лідера регіону, перетворився на колонію Японії, економічного аутсайдера з зубожілим населенням та повною відсутністю перспектив.

Ситуація розпочала змінюватися після приходу до влади Мао Дзедуна та створення Китайської народної Республіки, з панівною комуністичною ідеологією. Наступні 30 років стали періодом спроб, провалів, трагічних помилок та навіть курйозних рішень (згадаємо широковідому боротьбу з чотирма шкідниками: горобцями, мишами, комахами та комарами). Це були три десятиріччя випробувань: голоду, який забрав життя від 10 до 45 млн. китайців, політичних репресій та війн. Хоча всі ці події не принесли, і не могли принести, Китаю загального економічного благополуччя, вони були дуже важливими. Всі ці події сформували нову єдину, консолідовану державу, єдиний китайській народ, з особливим духом. Це стало фундаментом, на якому і виросло нове китайське економічне чудо.