Стан українських доріг та безпека на дорогах традиційно привертають багато уваги українського суспільства. Актуальність питання безпечності доріг неодноразово піднімалась як в українському парламенті, так і на засіданнях Уряду, а правове забезпечення цього нещодавно зазнало істотних змін. Однак, не зважаючи на це, аварійність на дорогах залишається однією із найвищих в Європі. Питання профілактики ДТП, роботу патрульної поліції та найближчі законодавчі новели ми обговорювали з народним депутатом України, членом фракції політичної партії «Народний Фронт», членом Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Ігорем Котвіцьким.

Ігоре Олександровичу, чому на Вашу думку настільки вкрай напружена ситуація на українських дорогах?

Загальна протяжність державних автомобільних доріг України складає близько 170 тисяч кілометрів, ще понад 250 тисяч кілометрів – це дороги на території населених пунктів. Більше половини доріг з твердим покриттям перебувають у критичному стані. Для того, щоб навести лад з настільки розгалуженою мережею доріг, потрібна концентрація значного матеріального та людського ресурсів. Так, у 2016 році народилась ідея створення Дорожнього фонду, яку підтримали депутати фракції «Народного Фронту». Тепер на заходи з безпеки дорожнього руху, згідно закону, має бути передбачено не менше 5% вказаного фонду. Але безпека на дорогах перебуває не стільки в площині якісного дорожнього покриття чи у ефективній дорожній розмітці, а скільки у свідомості водіїв, здатності останніх дотримуватись визначених суспільством правил поведінки, а також безпечності самих транспортних засобів.

«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства». Саме так звучить перша стаття Загальної декларації прав людини. Рівно 70 років тому, 10 грудня 1948 року вона була затверджена на 183 пленарному засіданні ООН, що проходило в Парижі. Згодом, саме ця дата стала Міжнародним днем прав людини.

Текст декларації складається всього з 30 статей, але всі положення є фундаментальними та закріплюють основні свободи та права людини. Загальна декларація прав людини – обов’язковий до виконання документ для всіх країн-членів ООН. Він став основою, на якій розбудовувалася вся система прав людини в світі. Згодом, до Декларації додалася ціла низка міжнародних документів, що уточнили та конкретизували права людини.

Не слід розуміти «загальність» Декларації, як щось загальне для всіх народів, це було б помилкове твердження. Існують регіональні пакти про права людини, наприклад: Каїрська декларація про права людини в ісламі, Арабська хартія прав людини, Африканська хартія прав людини і народів, Американська конвенція про права людини або Пакт Сан-Хосе, які доповнюють Декларацію регіональними, етнічними і релігійними особливостями конкретних народів.

Рівно сто років тому – 27 листопада 1918 року в Україні було створено Академію наук. Ця невизначна, на перший погляд, подія тоді не привернула уваги. Але згодом, саме ця інституція, та люди, яких вона об’єднала, раз у раз грали визначну роль у розвитку не тільки вітчизняної науки, а й визначали тренди світової наукової думки.

Наприклад, саме українські вчені провели першу в Радянському Союзі штучну ядерну реакцію. До речі, відбулося це у 1932 році у Харківському фізико-технічному інституті. Згодом, саме науковці ХФТІ (тоді ще УФТІ) вперше отримали рідкий водень і рідкий гелій, побудували першу радіолокаційну установку. Інститут також є першопрохідцем радянської високовакуумної техніки, що розвилася в промислову вакуумну металургію.

І це лише один приклад! Перша в континентальній Європі електронна обчислювальна машина або комп’ютер була створена в Україні - в Інституті електротехніки АН УРСР під керівництвом академіка Сергія Олексійовича Лебедєва. Перший варіант компакт диска розроблений в Києві В’ячеславом Васильовичем Петровим, перше протезування мітрального клапана серця зроблено в Україні академіком Миколою Михайловичем Амосовим.

На сьогодні, за даними Держслужби статистики, в Україні навчається більш як 1,5 мільйона студентів, з яких майже 70 тисяч – з інших держав. Абсолютна більшість молоді обирає для навчання три міста: Київ, Харків та Львів, які міцно закріпили за собою звання студентських столиць України.

Майже кожна молода людина мріє стати багатою та знаменитою. Найвірніший спосіб прославитися – це зробити щось абсолютно нове, небачене. Для цього не обов’язково бути генієм, потрібно просто вірити в себе і свою справу та правильно використовувати час та ресурси.

Сьогодні важко, або зовсім неможливо, уявити світ без Facebook, Reddit або Dropbox. Ці невід’ємні складові сучасного життя, та ще величезну кількість речей поєднує одне – їх розробили студенти. Це були молоді люди, які побачили виклик і подолали його та зробили цей світ кращим і зручнішим.

Втішає, що українські студенти також не пасуть задніх у створенні стартапів. І хоча вони поки що не змінюють світ, як Facebook, але посідають помітне місце. Так, наприклад два київські студенти у 2009 році створили Grammarly – програму з розпізнавання помилок під час написання текстів. У 2017 році цей стартап залучив 110 млн. дол. інвестицій. Зараз штаб-квартира компанії знаходиться у Сан-Франциско у США. Інший стартап студентів Київського національного університету ім. Т.Шевченка дозволяє передбачати епілептичні напади. Цей проект був окремо відзначений на минулорічному University Startup World Cup – всесвітньому змаганні стартапів в Копенгагені.

Протягом наступних двох десятиліть у світі прогнозується випереджальний попит на електроенергію. Експерти вважають, що до 2040 року її споживання подвоїться, тоді як попит на первинну енергію: нафту, вугілля, газ та інші джерела - виросте приблизно на 30 відсотків. Такі тенденції відкривають нові можливості для збільшення потужності, в першу чергу, нетрадиційних джерел енергії, а також розвитку технологій її виробництва.

Для України така кон’юнктура на ринку може зіграти на користь. За умови використання потенційних можливостей, наша країна може перетворитися у помітного гравця якщо не на світовому, то на європейському енергетичному ринку.

По-перше, необхідно продовжувати розвивати та збільшувати власний нафто- газовидобуток. З одного боку, це потрібно для забезпечення та гарантування енергетичної стабільності та незалежності. З іншого – не зважаючи на поступове зменшення частки нафти та газу в енергетичному балансі, людство ще довго не зможе відмовитися від цього джерела енергії, і вуглеводні будуть користуватися стабільним попитом на світових ринках.

Вперше поняття «Креативна економіка» було використано журналом Business Week в 28 серпня 2000 року в статті в статті «Корпорації ХХІ сторіччя: креативна економіка». Саме тоді виникла ідея, що в економічних процесах та умовах нової економіки все більшого значення набувають ідеї, а основним засобом виробництва стають інтелектуальні ресурси.

Поступово життя підтверджувало цю тезу: виникли Google, Microsoft, Amazon, Apple та багато інших стартапів, що перетворилися на компанії вартістю у десятки, а то й сотні мільярдів доларів. Креативність ставала джерелом економічної цінності. Інтелектуальна власність впевнено приходить на зміну таким традиційним ресурсам, як земля, робоча сила та капітал.

Зараз, у сучасному суспільстві «креативність» як рушійна сила бізнесу пронизує майже всі галузі та сфери. Особливо яскраво її можна спостерігати у рекламі, архітектурі, художній та антикварний ринок, дизайні, моді, виробництві кіно- та відеопродукції, музиці, програмуванні, в том числі створенні розважальних та інтерактивних програм і комп’ютерних іграшок. У розвинутих країнах на так званий сегмент «креативної економіки», за оцінками різних експертів, припадає від 50 до 70% ВВП.