Сьогодні Китайська Народна Республіка відзначає 70-річчя свого утворення. Безумовно, це визначна дата як для країни, та і для всього світу. Причина в тому, що Китай – друга за потужністю економіка, що значною мірою впливає на баланс сил у світі. Цей вплив збільшується з року в рік.

Незважаючи на невелику, в історичних масштабах дату – 70 років, Китай – одна з найдавніших країн світу. Це імперія, яка розпочала своє існування в той же час, коли будувалися всесвітньовідомі піраміди в Єгипті. Китайська держава пережила нелегкі часи: війни, революції, зміни династій. Але періоди занепаду завжди змінювалися відродженням та збільшенням впливу.

Останній такий занепад був в першій половині ХХ століття. За це час Китай, з лідера регіону, перетворився на колонію Японії, економічного аутсайдера з зубожілим населенням та повною відсутністю перспектив.

Ситуація розпочала змінюватися після приходу до влади Мао Дзедуна та створення Китайської народної Республіки, з панівною комуністичною ідеологією. Наступні 30 років стали періодом спроб, провалів, трагічних помилок та навіть курйозних рішень (згадаємо широковідому боротьбу з чотирма шкідниками: горобцями, мишами, комахами та комарами). Це були три десятиріччя випробувань: голоду, який забрав життя від 10 до 45 млн. китайців, політичних репресій та війн. Хоча всі ці події не принесли, і не могли принести, Китаю загального економічного благополуччя, вони були дуже важливими. Всі ці події сформували нову єдину, консолідовану державу, єдиний китайській народ, з особливим духом. Це стало фундаментом, на якому і виросло нове китайське економічне чудо.

Українцям рекомендовано бути щасливими! Це основний слоган та висновок цьогорічної конференції Ялтинської Європейської Стратегії (YES), що проходила 12-14 вересня у Києві.

Понад 400 провідних політиків, дипломатів, бізнесменів, громадських активістів та експертів з 26 країн світу намагалися відповісти на питання: в чому полягає щастя для націй та народів, та як його досягти у сучасному світі, зокрема Україні?

Чи була ця дискусія корисною? Безперечно, так. Бо будь-який обмін думками збагачує. Чи дала вона які-небудь відповіді та рецепти для реальної політики? Як на мене – ні.

Україна у цьому році вкотре за останні два десятиріччя здивувала світ! Відбулось те, чого ніхто не очікував – докорінне перезавантаження всієї системи влади та політичних відносин. Але чи змінилося щось глобально? Не думаю.

Перед державою Україна постають ті самі питання: безпека, економічні проблеми, корупція. До того ж, Україна – невід’ємна частина сучасного світу. Його проблеми також не змінилися за останні 20 років. Найбільшими викликами ХХІ сторіччя залишаються: безпекові ризики, екологічна криза, технологічні загрози, глобальна нерівність та зміна усталеного світового порядку. Всі вони також впливають на нашу державу, урізноманітнюючи і без того немаленький перелік наших внутрішніх проблем.

Щодня мі чуємо про те, що корупція – це зло, і з ним треба боротися. Так само ми чуємо і про те, що корупція наносить шкоду суспільству. Але мало хто намагався чітко обрахувати загальносвітові обсяги корупції та її глобальні наслідки.

За оцінками МВФ, щороку у світі даються хабарі на суму від 1,5 до 2 трильйонів доларів!!! Ухиляння від сплати податків коштує урядам понад 3 трильйони доларів на рік!

Виконуючий обов’язки директора МВФ Девід Ліптон у своїй статті «Shining a Light» стверджує, що більша частина коштів, захованих в офшорах – це доходи саме від корупції та злочинної діяльності. А зростання цифрової економіки та розвиток криптовалют тільки поглиблюють проблему. За його підрахунками, зараз в офшорах приховано близько 7 трильйонів доларів. Ця сума дорівнює 8% світового ВВП!

Це гроші, які фактично вкрадені у людей. Девід Ліптон стверджує: якщо зменшити корупцію хоча б на третину – світ повертатиме в економіку щонайменше 1 трильйон доларів щороку.

80 років тому, Україна вступила у найстрашнішу війну людства. 1 вересня 1939 року ще незалежної України не існувало, а її території та люди були розпорошені по різних країнах.

Тоді обставини склалися так, що через імперські амбіції двох держав, українці опинилися не тільки по різні боки кордонів, а й по різні боки лінії фронту. У кожного була своя правда і свої мотиви, за які вони лили кров. Свою та чужу. Але у всіх була спільна мрія про власну Українську Державу.

Для того, аби ця мрія стала реальністю, знадобилося 52 роки та мільйони життів. А ще через два десятиліття після здобуття Незалежності, українці знову проливають кров. І найтрагічніше те, що, як і 80 років тому, вони знову по різні боки барикад.

Офіційно Друга Світова війна завершилася через 6 років після її початку. Але, фактично, на Україні бойові дії завершилися тільки у середині 50-х років, коли остаточно були придушені осередки боротьби за Незалежну Україну. А у думках та діях деяких учасників, боротьба продовжувалася аж до 1991 року.

В Національному музеї історії України у Другій світовій війні, що знаходиться у Києві, прямо в центральному залі є експозиція, присвячена АТО. І її центральним елементом є стіна, від полу до стелі завішана українськими прапорами. Вони пошматовані, порвані, забруднені… Але то дірки від куль та осколків, і не бруд, а плями крові. За кожним прапором – ціла історія. Той був у ДАПі, той виходів з Іловайська, той горів під Дебальцевим, той майорів у Луганському аеропорті, а той – на Савур-Могилі… Людські долі та життя, героїзм та самопожертву, дружбу та зраду, любов та ненависть – все бачили ці жовто-блакитні полотнища.

Мабуть, кожен народ, рано чи пізно, зі зброєю у руках повинен вибороти свою свободу. Так народжуються нації та сильні держави. І, мабуть, тільки тоді прапор стає національним та шанованим, коли під ним йшли у бій та віддавали свої житті за майбутнє. Саме так сталося у нас, в Україні.

Державна символіка України формувалася не одне сторіччя. В її основі лежать давні традиції, культура та історія нашої Держави. І синьо-жовті кольори були настільки усвідомлені, як національні, що першим парламентом України – Центральною Радою ще у 1917 році, без жодного сумніву, було закріплено жовто-синій прапор, як державний символ. Потім ми його втратили на довгі десятиліття.

Як на мене, в житті політика найголовніше залишитися чесним перед собою та своїми виборцями. Щоб після того, як сплине термін повноважень, чи прийде час звільняти владне крісло, ти міг сказати: всі мої дії були спрямовані на вирішення проблем людей і я робив все що міг.

Останні п’ять років стали для України навіть не складними. Найкраще слово – доленосними. Революція, війна, економічна криза і ще величезна купа проблем, які в прямому сенсі комусь потрібно було розгрібати. Так склалося, що цей обов’язок і ця честь дісталася мені і моїм однопартійцям по «Народному Фронту». В Кабміні, Парламенті, в місцевих радах та у місцевих адміністраціях у надскладних умовах і у найскладніші часи ми утримували ситуацію. Чого нам це коштувало: яких зусиль, яких нервів, яких років життя – знаємо лише ми та наші близькі.

Ми свідомо розробляли та ухвалювали вкрай болючі рішення, вбиваючи свій політичний рейтинг. Не боялися йти на конфлікти, відстоюючи державницькі та проукраїнські позиції. Ми не думали про наступні вибори – ми обрали турботу про долю наступного покоління. Ми знали – у нас є лише одна каденція, тільки 5 років, щоб змінити країну, дати поштовх її розвитку. Чи вдалося нам це?! Думаю – вдалося!