28 червня 1996 року о 9 годині 18 хвилині, після 24 годин безперервної роботи Верховна Рада України прийняла сучасну Конституцію України. За це рішення проголосували 315 з 450 народних депутатів.

Цим голосуванням завершився майже трьохсотрічний шлях України до власної Конституції, який розпочався у 1710 році з Конституції, яку склав Пилип Орлик. «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» - так називався цей документ. Він представляв собою договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, і визначав права та обов’язки усіх членів Війська.

Наступним кроком у конституційному розвитку України стала Конституція Української Народної Республіки. Вона була прийнята Центральною Радою 29 квітня 1918 року. В тій Конституції наголошувалось, що вся влада в УНР походить від народу, а її верховним органом мають стати Всенародні збори. Конституція утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку. Доречі, через сто років, ця ідея знову обговорюється у вітчизняному політикумі.

Розвиток мережі Internet відкриває нові можливості як для людей, так і для компаній у всьому світі. Але не всі в рівній мірі отримують з цього користь. Багато в чому отримання прибутку залежить від готовності бізнесу приймати зміни та швидкості адаптації до них.

В середині 1990-х років, з розвитком технологій, виник термін «цифрова економіка». Він був покликаний пояснити систему економічних відносин, що виникли та були засновані на використанні цифрових інформаційно-комунікаційних технологій. І якщо, в той час цифрова економіка відносилася, скоріше до області фантастики то на теперішній час, завдяки своєму стрімкому розвитку, вона грає все більш помітну роль, створюючи нові галузі та кардинальним образом змінюючи вже існуючі.

Глобальний інститут Маккінзі в дослідженні, проведеному в травні 2011 р, визначив Internet - найважливішим елементом економічного прогресу. Саме він забезпечує значну частину зростання економіки. Вклад Internet у ВВП розвинених країн за 15-річний період 1995-2009 рр. сумарно склав 10%, причому за період 2011-2016років він виріс в два рази - до 21%. За даними Європейської комісії зараз на цифрову економіку в групі країни «Великої двадцятки» приходиться близько 8% ВВП, що дорівнюється 3,2 трлн. Євро.

У Міжнародний день захисту дітей (відзначається щороку 1 червня), в черговий раз задаю собі питання «Який стан захисту прав дітей в Україні? Чи захищені належним чином з боку держави діти, особливо ті, що потребують особливого захисту та піклування?»

Зазначені питання в тому розумінні, яке ми зараз маємо, вийшли на порядок денний у світі лише у ХХ столітті. Першим документом, який офіційно закріпив права дитини, була Загальна Женевська декларація, прийнята в 1924 році Лігою Націй. Декларація закріпила базові гуманні принципи:

У 1959 році ООН затвердила Декларацію прав дитини, яка розширила перелік прав дітей:

Цієї суботи, 26 травня, Київ прийме найголовніше європейське спортивне змагання – фінал Ліги чемпіонів УЄФА. За різними підрахунками на цю подію до Києва завітають від 50 до 70 тисяч фанатів. Готовність та бажання такої кількості людей їхати до Києва свідчить про відчуття єдності з Україною у простих європейських громадян, про довіру з їх боку.

На фінал пісенного «Євробачення», що проходив у Києві минулого року, також приїхало близько 60 тис. туристів з усіх країн Європи. Причому, незважаючи на сумнівний фінансовий результат конкурсу, виграш у іміджі був величезний. У сучасному світі добрий імідж часто означає додатковий прибуток.

Імідж країни – це не тільки політика державних органів та масштабні заходи. Добрий імідж країни – це сукупність зусиль всіх її громадян у всіх сферах діяльності. І однією та найбільш яскравою з яких є спорт.

У 90-ті та 2000-ні Україна дала світу цілу низку чудових, видатних спортсменів. Андрій Шевченко, Андрій Воронін, брати Кличко, «золота рибка» Яна Клочкова, Ліля Подкопаєва… Вже сьогодні їм на зміну прийшло більш ніж достойне молоде покоління спортсменів.

Питання націотворення – проблема, що виникла в Україні далеко не вчора, має доволі багату історію і дотепер є актуальною для нашої держави.

Тривале вкорінення «радянських цінностей» у розуми людей призвело до певної спантеличеності частини українців після здобуття Незалежності. Нова практика, цінності і мотивації з українським осердям ще не існували. Інша частина населення – ліберальна, навпаки вважала «перебудову» та початок переходу до демократизації країни своєю.

Проте у 1990-х роках розвиток ліберальних демократичних цінностей і побудова нації ускладнювалися економічними проблемами, викликаними наслідками руйнування економічних та виробничих зв’язків часів СРСР. Тільки з перемогою Революції Гідності в Україні, нарешті, було обрано по-справжньому патріотичний український парламент, в основу діяльності якого було покладено вирішення проблем колективної пам’яті.

Радянська, а сьогодні й російська пропаганда формують образ України, як країни утвореної певною мірою «випадково» внаслідок розпаду СРСР. Для протистояння подібним твердженням слід розуміти декілька ключових моментів української культури і національної ідентичності.

Принцип відповідальності перед майбутніми поколіннями передбачає усвідомлення наслідків своїх дій та їхнього впливу на життя людей надалі. Усі дії, які ми робимо, так чи інакше позначаться на наступних поколіннях наших співгромадян, а іноді – й жителів інших країн. Реформа Пенітенціарної системи України є однією з найголовніших у правоохоронній діяльності, це колосальний комплекс заходів направлений на мінімізацію криміногенної ситуації в країні, що особливо актуально у період збройної агресії.

На засіданні Комітету с питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, що відбулося 14 березня, розглянули та одноголосно схвалили до першого читання проект закону «Про Дисциплінарний статут пенітенціарної системи». Україна має серйозні міжнародні зобов’язання щодо приведення пенітенціарної системи до європейських стандартів. Законопроект про «Про Дисциплінарний статут пенітенціарної системи» – одна з важливих складових цієї реформи. Схвалений Комітетом законопроект і повинен встановити правила роботи персоналу. Він визначає сутність службової дисципліни, обов’язки осіб рядового і начальницького складу пенітенціарної системи стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права керівників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.