Війна триває. Вона продовжує забирати життя. У квітні, який минув, Україна втратила на передовій 14 своїх воїнів. Дехто з них вже мав онуків, а наймолодшому полеглому було всього 20 років…

Яна Червона на псевдо "Відьма" не дожила до свого 40-річчя два тижні. Щойно на Сході почалася війна, як жінка почала допомагати війську, як волонтер. У 2016-му Яна пішла служити до 54-ї ОМБр, а згодом – до 46-го окремого батальйону спецпризначення «Донбас-Україна», де виконувала обов’язки кулеметниці. Зигинула 2 квітня в Попаснянському районі під час обстрілу, ворожа міна потрапила у спостережний пункт. Удома на Яну чекали мати, чоловік та двоє маленьких дітей.

Разом із Яною Червоною того дня загинув Олександр Мілютін з позивним "Дєда". Йому було 50 років. Чоловік родом із Бахмута, що на Донеччині. 2017-го він юпідписав контракт та одразу поїхав на передову. У Олександра залишились сестра (також військовослужбовець) та дочка.

Гранатометчик 54-й бригады Роман Радивилов погиб во время массированного артиллерийского обстрела высоты Варяг на Светлодарской дуге в декабре 2016 года. «Гюрза» входил в состав первой штурмовой роты «Волки Подолянина», на фронт ушел с первого дня войны.

Занимался боксом и делал иконы

Роман Радивилов родился в Дергачах Харьковской области. Его мама вспоминает: мальчик рос послушным и воспитанным, увлекался боксом и вырезал из дерева иконы.

– У них в школе был кружок, их учили работать с деревом. Мы покупали ему инструмент – резаки, паяльники, – чтобы он мог работать. Иконы он потом дарил друзьям, заготовки до сих пор дома хранятся, – рассказывает Людмила Петровна.

С самого детства Роман был неравнодушен к военной теме. Еще когда ходил в детский сад, любил петь песню «Гуляет красотка – подводная лодка». Чуть позже начал представлять себя командиром: надевал шапку – сразу руку к условному козырьку вскидывал и говорил: «Я Роман Радивилов, командир…». После школы Роман выучился на водителя, в армию не взяли – не прошел медкомиссию.

У День Соборності України до столичної школи №275 імені Володимира Кравчука завітав начальник командно-штабного факультету Національної академії Національної гвардії України полковник В’ячеслав Овчаренко.

Лейтенант Володимир Кравчук загинув під час участі в Антитерористичній операції, йому було 21…

Володимир народився 23 серпня 1992 у місті Києві. Столична школа №275, у якій він навчався, носить його ім’я. Нещодавно там було відкрито музей і присвячений він лейтенанту Володимиру Кравчуку.

Молодий офіцер закінчив навчання в Академії в 2013 році. Згодом був відряджений до зони проведення АТО та обіймав посаду командира взводу спеціального призначення. 19 червня 2014 у Донецькій області, під час звільнення Ямполя куля снайпера влучила в офіцера, коли він знаходився на броньованьованій бойовій машині. За словами його бойових товаришів, він отримав вогнепальне поранення в голову та грудну клітину, несумісні з життям. 15 липня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі лейтенант Володимир Кравчук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Звання, посада, підрозділ: солдат, водій 1-го зенітного взводу зенітної батареї ОЗСП «Азов» військової частини 3057 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 19 грудня 1981 року, м. Одеса.

Дата і місце загибелі: 15 лютого 2015 року, с. Широкине, Волноваський район, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі села Широкине Волноваського району Донецької області.

Нагородження: Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«У нас є бажання, ідея і свобода, — казав Козак в одному з останніх своїх інтерв’ю, — а в них є лише зброя».

На війну В’ячеслав Юрійович приїхав у грудні 2014 року.

Звання, посада, підрозділ: солдат резерву, фармацевт відділення медичного постачання медичної роти Північного Київського територіального управління Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 22 квітня 1983 року, м. Козятин, Вінницька область.

Дата і місце загибелі: 9 лютого 2015 року, с. Логвинове, Бахмутський район, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув разом з екіпажем санітарного автомобіля А. Сулімою і М. Балюком та по- раненим молодшим сержантом О. Кравченко. Вони потрапили в засідку та підірвалися на фугасі поблизу села Логвинове Артемівського (нині Бахмутського) району Донецької області, після чого автомобіль розстріляли прямим наведенням.

Сергій Кацабін вважався безвісти зниклим. Його тимчасово поховали на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська (нині Дніпро) як невпізнаного героя.

Згідно з рішенням Козятинського міськрайонного суду від 21 грудня 2015 року датою загибелі Сергія визнано 9 лютого 2015 року.

Звання, посада, підрозділ: старший сержант, заступник командира 2-го взводу оперативного призначення, командир 1-го відділення 3-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького військової частини 3066 Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 9 березня 1968 року, м. Біла Церква. Київська область.

Дата і місце загибелі: 5 січня 2015 року, м. Бахмут, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув під час дорожньо-транспортної пригоди 5 січня 2015 року близько 19.00 під час здійснення ротації в зоні проведення антитерористичної операції на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Бахмут Донецької області.

Похований у м. Біла Церква Київської області на Алеї Слави кладовища «Сухий Яр».

Залишилася дружина, двоє дітей та онука.

Нагородження: Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).