Герои АТО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
13 декабря 2017
893
Ітан Тіллінг, Збройні Сили України

Б'юся об заклад, нізащо не вгадаєте з першого погляду, звідки цей розовощокий усміхнений юнак. Не буду тримати інтригу. Він із дуже-дуже спекотних країв. З Австралії. Його зовуть Ітан Тіллінг, і він служить у Збройних Силах України. У самій гарячій на сьогодні точці фронту - біля окупованого Дебальцевого.

Від початку 16-го, з тих пір, коли іноземцям дозволили служити в Збройних Силах, не так вже й багато людей з іноземними паспортами пішли воювати за Україну та українців. Таких, як Ітан, одиниці. Можливо, десятки. В будь-якому разі, навряд чи їх назбирається на цілий Іноземний Легіон. Втім, всі вони колишні військові. Ітан, наприклад, встиг послужити в австралійській артилерії. "Чесно кажучи", - зізнався він мені, - "я не думав, що на Донбасі її застосовують так активно".

Ми познайомились з ним в окопах на передовій, в той день, коли на стіл Трампові потрапив проект військового бюджету Америки. Цей бюджет передбачав 350 мільйонів доларів на військові потреби України. Радіолокаційні системи, артилерийські, протитанкові. Австралієць Тіллінг, дізнавшись про це, посміхнувся своєю фірмовою посмішкою, отак, як на фото, і сказав: "Знаєте, я розумію, що зброя це добре. Але я знаю, що, коли виникає загроза, Америка, Британія, Австралія, решта країн НАТО, посилають свої військові контингенти і вирішують проблему. І все, кінець війні. Тож я не не розумію, чому вони так не роблять в Україні".

7 ноября 2017
3944
История "Третьего" из батальона "Донбасс"

Он был офицером и командиром. Но командиром от Бога. Он никогда не был трусом, не прятался за спинами бойцов, гонял своих ребят, чтобы те постоянно ходили в броне, всегда обращался ко всем с уважением, а не пренебрежительно или презрительно.

Начну просто. Его больше нет.

Он погиб в первый день последнего месяца осени и вместе с ним погибла целая эпоха. Не стало не просто сильного духом и талантливого офицера – не стало крыльев батальона, которые срезало осколками той мины. Не стало замечательного командира, под руководством которого у ребят горели глаза. Не стало сына, мужа и папы, которого ждали дома родные. Не стало частички каждого из тех, кто еще не закутался в мягкое одеяло апатии.

Вам, неравнодушным. Маленький рассказ о большом человеке.

Сергей Васильевич Сиротенко (позывной "Третий") родился 24 декабря 1977 года в селе Ольховец Звенигородского района Черкасской области. Жил в Черкассах.

В 1995 году окончил 11 классов сельской школы, после чего поступил на отдельный факультет внутренних войск МВД при Национальной Академии пограничных войск в городе Хмельницкий. После его окончания в 1999 году выехал из села в Павлоград, где какое-то время проходил службу командиром взвода в частях Северного территориального командования ВВ МВД Украины.

1 ноября 2017
5100
"Гюрза". Один з найкращих командирів розвідгруп

«Гюрза». Георгій Саралідзе. Один з найкращих командирів розвідгруп.

Військовий фотокор Сашко Клименко впіймав його у той момент, коли він з’ясовував деталі чергової операції. Гюрза все ретельно прораховував. Принаймні, намагався.

Саме тому люди хотіли йти з ним у розвідку. І навіть без зброї (що, наскільки мені відомо, зберіглося на відео).

Вони були абсолютно різними, люди Гюрзи. За віком, досвідом, темпераментом. І, водночас, схожими один на одного. Як рідні брати, яких доля примхливо розкидала світом, а потім зібрала разом.

До речі, мій товариш Руслан Ганущак, знявши фільм, одним з героїв якого був Гюрза, знайшов ідеальну назву для своєї стрічки, «Брат за брата». Краще й не скажеш.

«Нас не можна розділяти, розвідники це завжди група. Ми відчуваємо один одного, тому в нас все виходить. А дехто цього не розуміє», - так казав мені Гюрза, коли багатозіркові командири спробували розібрати бійців по різних підрозділах. Хлопці готові були просити підтримки у преси, аби залишитися разом на передовій. Тоді вона не знадобилася.

29 августа 2017
6542
Позывной "Йоу". Морпех, спасающий жизни побратимам

Понад 50 поранених виніс із поля бою фельдшер із позивним «Йоу». Багато з них і сьогодні лікуються у госпіталях, чимало вже повернулися до строю.

У мирному житті Олександр Білик працював за фахом – спочатку фельдшером на машині швидкої медичної допомоги, згодом – медбратом у Миколаївському обласному госпіталі ветеранів війни. У травні 2014 року був призваний за мобілізацією до лав Збройних Сил України та потрапив служити до еліти армії – Високомобільних десантних військ. У складі 79-ї окремої аеромобільної бригади воював та рятував поранених під Авдіївкою, у Пісках, Тоненькому та безпосередньо у ДАПі. Після демобілізації він пішов служити за контрактом до морської піхоти. Так – з однієї еліти, ВДВ, фельдшер потрапив до іншої – морпіхів.

Другий рік війни для Олександра промайнув на приморському напрямку. Лебединське, Водяне, Широкине та інші донедавна курортні приазовські села – таким був бойовий шлях морпіхів, а з ними – і фельдшера «Йоу». Рівно рік – із травня чотирнадцятого до травня п’ятнадцятого – він був десантником, і рівно рік – із травня шістнадцятого до кінця травня сімнадцятого – воював у морській піхоті. Нещодавно підрозділ вивели з району проведення АТО до пункту постійної дислокації. Олександр повернувся до рідного міста й нарешті побачив кохану дружину Наталю й трьох дітей – дванадцятирічного Влада, дворічну Кіру та семимісячну Олександру. Обійняв усіх та полегшено зітхнув: якийсь час він житиме разом із сім’єю.

20 августа 2017
8063
Комбриг Шептала. Тот, кто вывел украинских бойцов из дебальцевского "мешка"

Командиру 128-й мукачевской горно-пехотной бригады полковнику Сергею Шаптале, который руководил выводом бригады из Дебальцево зимой 2015 года, было присвоено звание Героя Украины. Соответствующий указ №93 от 18 февраля 2015 года опубликовали на официальном сайте Президента Украины.

«За личное мужество, героизм и высокий профессионализм, проявленные при защите государственного суверенитета и территориальной целостности Украины, самоотверженное служение украинскому народу постановляю: присвоить звание Герой Украины с вручением ордена "Золотая Звезда" Шаптале Сергею Александровичу – полковнику»,– говорится в тексте указа.

128 бригада из Мукачево продолжительное время держала оборону под Дебальцево.

В самый критический момент, после того, как командование сектора «С» покинуло свои боевые позиции, обязанности руководством Дебальцевской группировкой войск принял на себя командир 128-й горно-пехотной бригады Сергей Шаптала.

18 августа 2017
5735
Прапорщик Труш. О его ранении мать узнала последней

На счету прапорщика Олега Труша - командира взвода управления 5 гаубичной самоходно-артиллерийской батареи 2 гаубичного самоходно-артиллерийского дивизиона бригадной артиллерийской группы и отдельной Гвардейской танковой бригады - один БМ-21 «Град», уничтоженный в зоне АТО, два танка и БТР-80. А еще значительное количество живой силы и огневых средств противника. Во время одного из боев Олег был серьезно ранен: он получил пятьдесят процентов ожогов тела, большинство из которых - глубокие. Прапорщик перенес шесть пересадок кожи. Сегодня он снова в строю, награжден орденом «За мужество» III степени, Знаком отличия Президента Украины «Защитник Отечества» и отличием Министра обороны Украины «За воинскую доблесть».

Олег Труш родился в Борзне на Черниговщине. Его мама Галина Ивановна живет сейчас в Высоком Борзнянского района.

В армию Олег попал случайно.

- После окончания в 2008 году Путивльского педагогического колледжа имени Руднева пришел в военкомат проходить призывную комиссию, - вспоминает командир. - А там предложили подписать контракт. Согласился и попал в 2-й дивизион на должность старшего наводчика САУ «Акация». Со временем научился работать в должности командира орудия.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

15 декабря 2017
больше новостей
Загрузка...
delta = Array ( )