ТОП-темы:       ДТП в центре Харькова   
Герои АТО
1 2 3 4 56 7 8 9 10
9 июля 2017
2246
Андрей Живущий. Человек своей философии

Андрей Живущий – творческий псевдоним художника и актера, ушедшего на войну и ставшего разведчиком 93-й отдельной механизированной бригады ВСУ. Фронтовой позывной – Дикий Прапор. В марте 2015 года, призванный по мобилизации, Андрей отправился в зону боевых действий.

«Я учился в военном институте КВИРТУ. Специальность – радиоэлектронная разведка. Когда в 1999-м вуз начали расформировывать, ушёл с последнего курса – не хотел служить в такой армии. Работал охранником, телохранителем, бухгалтером… Через 20 лет вернулся. Четвёртая волна мобилизации – весной 2015-го».

12 июня 2015 года в посёлке Опытное около Донецкого аэропорта машина с украинскими бойцами подорвалась на фугасе. Трое погибли, остальные пятеро, в том числе и Андрей, получили ранения.

«Ударной волной меня отбросило, мужики тоже разлетелись кто куда. Я очнулся, когда один из товарищей стал бить меня по щекам. Помню, всё тело дико болело, и от этой боли я не мог даже пошевелиться», – рассказывал боец.

7 июля 2017
2938
Сергій Табала: Я готовий загинути за Україну й жалкую про те, що можу зробити це тільки один раз

Сум’янин Сергій Табала палкий патріот України пішов у вічність вісімнадцятирічним юнаком: героїчно загинув у донецькому аеропорту. Він був наймолодшим серед легендарних «кіборгів»...

Сергій Табала — уособлення молодого українського покоління, яке народилося в незалежній країні, не бажає жити з тавром «молодшого брата» й прагне знати правдиву історію своєї Батьківщини. Тому слова Сергія: «Якщо не ми, то хто? Якщо не зараз, то коли? Я готовий загинути за мою Україну й жалкую лише про те, що можу зробити це тільки один раз!» — звучать як гасло найвищого вияву мужності, героїзму й жертовності юних патріотів, які дуже швидко подорослішали, пройшовши через горнило революції та війни

Сергій народився й виріс на Сумщині. Змалку він дуже цікавився історією рідного краю, родини, пишався, що його предки були хоробрими воїнами — козаками. І позивний «Сєвер» він, мабуть, вибрав собі через назву гордого войовничого давньоруського племені сіверян, яке проживало колись на теренах нинішньої Сумщини.

6 июля 2017
2706
"Когда вырасту, стану солдатом, как мама"

Екатерине Носковой, служившей связистом в 17-м батальоне 57-й бригады, присвоено звание «Народный герой Украины» посмертно. Орден за погибшую маму был вручен ее пятилетнему сыну Тимофею.

Катя погибла 16 августа 2015-го года под оккупированной Горловкой. Ее сыну тогда было три года. По совету психологов бабушка, Катина мама, сказала малышу, что его мама теперь на звездочке. Очень часто теперь, выходя на порог дома в Знамянке, мальчик поднимает голову в небо и говорит: «Я вижу маму!» Совсем недавно он сам понял, что мама умерла. На кладбище, на могиле Кати, ребенок произносит: «Когда я вырасту, тоже стану солдатом». Нина Ивановна, бабушка, на это отвечает: «Сыночек, война уже тогда закончится, не надо будет тебе воевать». «Я все равно буду солдатом», – уверен Тимофей.

 

– Сначала призвали в армию отца Тимы, Катиного мужа Любомира, – говорит Нина Ивановна. – Он ушел 1 февраля 2015-го года, а 18-го – и дочь. Катя так объяснила мне свое решение идти воевать: «Я не могу сидеть и ждать, пока постучат в наше окно и заставят меня борщ врагам варить». А после визита в военкомат пришла вся взъерошенная: «Мама! Я там видела тридцатилетнего мужика, который держал маму за руку и повторял: «Я не хочу идти на войну»! И он же такой не один. На кого тогда надеяться?» Дочка просила меня: «Ты должна поддержать мой выбор». А как же Тимоша? Он же маленький? – спрашивала ее я. «Он вырастет и поймет меня!» – отвечала Катя. Разве я могла ее удержать?

5 июля 2017
2992
За полеглим гвардійцем у Карпатах тужили трембіти…

13 травня 2014 року в останню путь провели військовослужбовця дислокованого у Львові Римнікського полку Національної гвардії України 21-річного старшого солдата Богдана Васильовича Шлемкевича, який загинув 9 травня від рук сепаратистів під час проведення антитерористичної операції в місті Маріуполі Донецької області.

Богдан народився й виріс у Карпатах, у мальовничому селі Білоберізці Верховинського району Івано-Франківщини.

Там закінчив школу, навчався у Волинській православній богословській академії, отримав диплом бакалавра, мріяв стати священиком, як і його старший брат.

Замість вступу до магістратури вирішив виконати військовий обов’язок і був призваний на строкову службу до лав внутрішніх військ МВС. Служив у кінологічному підрозділі, сумлінно виконував обов’язки з дресування службових собак і завдання з охорони громадського порядку…

Термін його служби спливав у квітні, але, через загострення обстановки на східних теренах України й оголошення часткової мобілізації, Богдана разом з однополчанами направили до Донецька, а звідти – до Маріуполя.

4 июля 2017
2399
Гвардієць, що загинув під Слов'янськом

7 травня 2014 року військовослужбовці полку спеціального призначення Національної гвардії України «Ягуар» провели в останню путь свого однополчанина – 34-річного інструктора-гранатометника прапорщика Віктора Григоровича Долінського, який був смертельно поранений двома днями раніше, під час участі в антитерористичній операції в районі міста Слов’янська на Донеччині.

З ранку в одному з православ них храмів міста Калинівки, де дислокована частина, пройшов заупокійний молебень, після якого відбулася громадська панахида. Віддати шану прапорщику Долінському прийшли перший заступник голови Вінницької обласної державної адміністрації Олександр В’юник, заступник начальника управління Західного оперативно-територіального об’єднання НГУ з виховної роботи полковник Олег Білий, військовослужбовці й ветерани «Ягуара», рідні та близькі покійного, звичайні городяни – загалом близько тисячі небайдужих людей.

За словами виконувача обов’язків командира роти, у якій служив Віктор Григорович, капітана Томаса Ругенюса, 5 травня бронетранспортер, на якому їхали спецназівці, був обстріляний сепаратистами: «Бойовики поцілили в машину з протитанкового гранатомета. Від вибуху Віктор загинув на місці, його товариш був поранений…».

2 июля 2017
2691
Пробач, Женя

Навіть найдосвідченіші і найблагородніші гинуть, війна не жаліє нікого. Вчора вночі (15 червня 2017) відлетіла у вирій душа ще одного нашого гарного друга, чудового Воїна, справжнього офіцера - командира саперної роти Євгена Сарнавського, нашого "Юджина". 14 років він займається розмінуванням, тисячі життів врятував, дуже багато допоміг цивільним поблизу Волновахи, в Гранітному, зараз в Авдіївці і довколишніх прифронтових селах...

8 червня Женя отримав тяжкі вибухові поранення під час розмінування поблизу села Новоселівка. Були розтрощені ноги, пошкоджені внутрішні органи черевної порожнини, легені... Два тижні він пробув у комі. Ми всі молилися за нього, медики робили все, що лиш могли! Не втримали... Близько 22.00 вчора, не приходячи до свідомості, він перейшов у Небесний Батальон. Самотніми лишилися старенька мати і вагітна дружина. Син чи донька, народившись, вже ніколи не побачать тата...

Пробач, друже... Серце крається від болю... Світла пам'ять тобі, побратиме...

1 2 3 4 56 7 8 9 10

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( )