ТОП-темы:       ДТП в центре Харькова   
Герои АТО
1 2 3 4 5 6 7 89 10
14 июня 2017
4311
Старший сержант Козак: Боевик, отстреливший мою ногу, потом нашелся в соцсети

Старший сержант 95-й бригады Сергей Козак пошел воевать на Донбасс в марте 2014 года. Боец выводил разведчиков из окружения террористов, а когда в бою ему оторвало ногу, сложил ее в рюкзак и продолжил воевать. Тот, кто прострелил ему ногу, позже нашел военного в соцсетях.

Об этом рассказал сам боец, историю которого опубликовало Министерство обороны Украины.

"Нашу роту вывели из состава батальона и прикомандировали к АТО. Мы уже не должны стоять на блокпостах или выполнять обычные боевые задания. Наша задача была втихаря захватывать территории, чтобы наши войска установили там блокпост, также вытягивать людей из окружения и тому подобное", - рассказал боец.

По его словам, на одном из заданий он приказал открыть люки БТРов, и это спасло жизнь экипажу, когда боевики попали в машину.

"У нас задачи были такие, что только и жди засады. Хоть 20 июня объявили о перемирии, 22-го нас атаковали. Мы тогда вывозили технику с передовой, которую должны были починить, и тогда попали в засаду - в нашу машину выстрелили. Благодаря тому, что люки были открыты, снаряд не разорвался внутри, а просто пробил БТР насквозь", - отметил воин.

13 июня 2017
2437
Те, що сталося зі мною, - це десь між пеклом і дивом

Вадим Свириденко. Санінструктор 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, 43 роки.

Втратив стопи та кисті рук у Дебальцевському котлі взимку 2015 року. Бере участь у марафонських забігах та мріє про створення сучасних центрів реабілітації для бійців АТО.

«Я народився у Києві, виріс у звичайній родині. Мама була головною медсестрою, батько працював у видавництві. Ще з дитинства мені дуже подобалися рухливі ігри і спорт. Я обожнював грати у футбол, ходити в ліс, на річку, рибалити. Спорт – невід'ємна частина мого життя, яка дуже допомагає мені і зараз.

Після школи я вступив до медичного училища, вивчився на фельдшера. Далі відслужив строкову службу у прикордонних військах і вступив до Київського національного університету ім. В. Гетьмана, який тоді називали «Нархоз». Потім, зрештою, пішов батьковою стежкою – працював у видавничій сфері, зокрема, продавав рекламні площі у ЗМІ.

Санінструктор

Коли весною 2014 року на Донбасі розгорнулися військові дії, я одразу зрозумів, що мене мобілізують. Повістка надійшла мені влітку того ж року – її просто кинули у поштову скриньку. Це була третя хвиля мобілізації, коли вже стало зрозуміло, що це справжня війна, а не просто АТО. Добре пам’ятаю, як прийшов додому після роботи і батько сказав мені: «Ось повістка».

11 июня 2017
2898
Командира патрульного батальона Нацгвардии смогли похоронить лишь через два года после гибели

Дата та місце народження: 25 лютого 1980 р., м. Миколаїв.

Дата та місце загибелі: 24 серпня 2014 р., смт. Войковський, Донецька область.

Звання: Підполковник.

Посада: Командир батальйону.

Підрозділ: Миколаївський полк охорони громадського порядку, Південне ОТО НГУ.

Обставини загибелі: Близько 18.00 24 серпня 2014 р. колона підрозділу Національної гвардії України, рухаючись заданим маршрутом, потрапила у засідку бойовиків-сепаратистів. В'ячеслав Григорович дістав смертельних поранень, внаслідок інтенсивного обстрілу однополчани не змогли забрати його тіло з місця бою. Впізнаний за підсумками судової молекулярно-генетичної експертизи серед тіл, доставлених до моргу м. Запоріжжя.

Сімейний стан: Залишилися батьки, дружина, син та донька.

Місце поховання: м. Миколаїв.

Указом Президента України № 330/2016 від 11 серпня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

9 июня 2017
3505
Они стояли до конца - николаевские гвардейцы

Близько 10-ї години ранку 23 серпня 2014 р. у районі населеного пункту Лисиче, що під Амвросіївкою Донецької області, підрозділ НГУ, до складу якого переважно входили мобілізовані жителі Миколаївщини, виявив колону терористів – три КамАЗи і два бронетранспортери, що рухалися з боку українсько-російського кордону.

Попри значну чисельну перевагу бойовиків, гвардійці прийняли бій і повністю знищили ворожу колону.

На жаль, у тому бою полягли три українські патріоти, яких у миколаївській частині НГУ згадують, як людей честі й виняткової мужності.

38-річний майор Олександр Васильович Смоляр проходив військову службу з 1997 року. Він одним із перших у військовому колективі зголосився їхати в район АТО й у складі «мобілізаційного» батальйону брав участь у виконанні бойових завдань з визволення від бойовиків «ДНР» населених пунктів Донеччини.

Того страш ного дня, діставши тяжке поранення, офіцер встиг віддати підлеглим останній наказ: «Не здаватись, стояти до кінця!».

8 июня 2017
2913
Я не герой - я мужчина! Сергей Стадник погиб в АТО под Иловайском

Сергій Анатолійович Стадник був одним зі «старожилів» частини, у лавах якої він прослужив 16 років, розпочавши цей шлях солдатом строкової служби.

2002 року закінчив школу прапорщиків золочівського Навчального центру внутрішніх військ МВС, обійняв посаду старшини роти й був для підлеглих справжнім «солдатським батьком» – колеги згадують його, як по- рядну, надзвичайно добру й щиру людину, віддану інтересам служби.

Підрозділ був для нього другою родиною.

13 серпня 2014 року бойовики-сепаратисти обстріляли з мінометів блокпост Нацгвардії поблизу села Успенки, що на Донеччині. Одна з мін влучила в укриття, в якому перебував старший прапорщик Стадник, і єдине, що він встиг інстинктивно зробити, – це закрити своїм тілом трьох підлеглих, які дістали поранення, але вижили.

А їхній 33- річний «батя» загинув…

За три дні біля будинку Сергія Анатолійовича в Таврійському мікрорайоні Херсона зібралися по над тисячу людей – рідні та близькі, однополчани й знайомі, керівники області та міста, але більшість було простих містян, які прийшли віддати останню шану відважному землякові, захиснику Батьківщини й висловити співчуття його родині – дружині й маленькій донечці.

7 июня 2017
2754
"Доброволець Божої Чоти"

Серед тих, хто творить героїчну історію сучасної України — зараз уже легендарні кіборги — бійці Української добровольчої армії (УДА), а в той час — Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», котрі 242 дні тримали оборону Донецького летовища від навали російських окупантів.

Про захист Донецького аеропорту ім. С. Прокофьєва (ДАП) і загалом про зародження цього патріотичного руху добровольців зняли унікальний фільм «Добровольці Божої Чоти», показ якого з великим успіхом відбувся в Україні і в багатьох країнах світу, в т. ч. в Канаді та США. Восени 2015 року Андрій Нагірний (позивний «Фазан»), один із героїв цього фільму, брав участь у показах стрічки в Північній Америці.

З цієї війни у нього — більше десятка нагород, серед них й орден «За мужність», вручений особисто Президентом України Петром Порошенком. Та найбільшою нагородою друг «Фазан» вважає орден «Народний Герой України». Його отримав у квітні 2016-го. Це — найпочесніша недержавна нагорода українського народу, якою нагороджують патріотів-добровольців. Пам’ятним для воїна є те, що вручення відбулося біля знаменитого Дуба Нестора Махна в Дніпропетровській області, поблизу бази 5-го окремого батальйону УДА. Саме з цієї бази почалася історія одного з найбільших і найпотужніших добровольчих військових формувань. Кілька років тому цей старезний 700-річний дуб спалили вандали, і з того, що від нього залишилось, тут створили своєрідний пам’ятник.

1 2 3 4 5 6 7 89 10

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( )