Днями на зустрічі зі слухачами Української академії лідерства я знову розповів про те, як школярем намагався вивчити ідиш - рідну мову моїх бабусь і дідусів, яку я ще чув від них. Як чекав кожного номера журналу «Совєтіше геймланд», в якому тоді друкувався самовчитель ідиш, як переписував уроки до зошиту і так потроху, від місяця до місяця вивчився читати і писати. Ніяких підручників не було, вчителів теж, курсів теж, в школі ідиш не викладали. Не було взагалі нічого, але за це хоч не саджали й не переслідували, як за викладання і вивчення івриту.

Амярек. Армин. Антей. Генто. Гира. Декс. Дельта. Джуки. Доми. Ява.

Три года назад, я сидя в мягком кресле офиса, курил сигару и читал утренние новости, вместе со всеми расстраивался и переживал за войну на Донбасе, бардак в стране и прочих стрессорных для каждого человека событиях.

Журналисты портала "Главное", спасибо за идею, рассказывали в новостях историю о том, что кинологическое подразделение Национальной гвардии Украины, базирующееся в Харькове и курирующее кроме Харьковской, еще Донецкую, Луганскую и Сумскую области, имеет аж десять «ученых» боевых собак. На все области. На все задачи - разминирование, сопровождение, взрывчатку и так далее.

О мужественном поступке лицеиста из Кривого Рога в «Главном» уже был материал Юный герой небоевых действий. Теперь последовало продолжение. Причем позитивное.

Святой Николай таки существует! В этом лично смогли убедиться участники тренинга "Качественная коммуникация, как залог социальной адаптации ветеранов". В зале Днепропетровской ОГА, где именно и происходило мероприятие, приветствовали юного героя не боевых действий - 16-летнего лицеиста Криворожского военно-спортивного лицея Александра Гаркушу. Ему были вручены именные часы от главы областного Совета Святослава Олийныка и памятный знак «За верность национальной идее». Присутствующие тепло поздравили и отца Саши - Петра Гаркушу, участника боевых действий, известного многим под позывным "Скажений возик".

Ось він нарешті і настав - День Святого Миколая. І сотні тисяч маленьких українців, ледве прокліпавши маленькі оченятка, одразу занурять рученята під подушки, очікуючи на диво…

Надзвичайно люблю це свято, воно дарує відчуття казковості. У такі дні ми – дорослі – знову стаємо трохи дітьми і починаємо вірити в дива, загадувати найзаповітніші бажання і щиро вірити, що вони обов’язково справдяться.

Мрію і я. Мрію, що війна в Україні нарешті скінчиться і запанують мир та спокій, що наша країна зможе швидко розвиватися, що кожен громадянин буде упевнений і спокійний за своїх рідних, що ми усі разом подолаємо усі незгоди та проблеми…

На мачте Лиги чемпионов "Шахтера" с итальянской "Аталантой" украинские болельщики развернули на центральной трибуне огромный баннер "L Italia, libera Vitaliy! #FreeMarkiv" - "Италия, освободи Виталия Маркива!"

Взяла участь у роботі ІІІ Українського жіночого конгресу. Дуже велика кількість поважних учасників, цікавих виступів надихнула і мене на певні думки, якими хочу поділитися.

Як на мене, гендерна рівність – це один із наших євроінтеграційних дороговказів. І ми маємо його неухильно додержуватися.

Для мене, як представниці Центральної виборчої комісії, особливу зацікавленість викликає такий важливий аспект, як участь жінок у процесах державотворення.

Розставлю акценти: я – жінка, але, переконана – жіноча стать не повинна бути ані перешкодою, ані привілеєм для визначення критеріїв, за якими та або інша особа буде обрана на високу посаду. Визначальними чинниками мають слугувати компетентність, доброчесність, відданість справі та щирі наміри працювати в ім’я України.