Навіщо синод УПЦ (Московського патріархату) звернувся до Константинопольського патріарха Варфоломія із закликом «визнати помилку» у визнанні автокефалії Православної церкви України (ПЦУ) і відкликати томос?

Адже синод УПЦ, як і синод РПЦ, звідки, як правило і виходять зовнішньополітичні ініціативи Української православної церкви (Московського патріархату), може користуватися послугами досвідчених церковних юристів. Та й без цих юристів будь-який церковник прекрасно знає, що насправді томос про автокефалію не може бути відкликаний – тому що це створило б прецедент, який зруйнував би основи світового православ’я і поставив би під сумнів статус практично всіх нових автокефальних церков, у тому числі і самої Російської православної церкви.

Всі знають, що виступати в Росії аморально, що переконувати цілий світ і самих росіян, що вони можуть вбивати і калічити, а ми утремося і будемо далі бабло заколочувати аморально, що посилання на державу, яка "продовжує торгувати, а нам чому не можна" це - брехня хоча б вже тому, що навіть якщо ти - громадянин аморальної держави, це ніяк не виправдовує твоєї особистої ницості. Але всім абсолютно все одно. Всім - по барабану.

І не тільки через гроші, хоча гроші, звичайно, головне. А ще й через байдужість до власної держави, через це вічне "Україна окремо, а я окремо". Адже те, що естрадні виконавці хочуть представити Україну - це теж брехня. Вони просто хочуть використати Україну для виступу на престижному фестивалі і це важливо їм рівно настільки, наскільки допомагає кар'єрі і прибуткам. Крапка. А в минулому році український виконавець представляв Білорусь. А в наступному - якщо так вирішать в Кремлі - якийсь українець представить Росію. Какая разница?

Комік Володимир Зеленський, що вирішив балотуватися у президенти України, пропонує чисельним прихильникам разом із ним вирішити, хто буде прем`єр-міністром України, головою СБУ, генеральним прокурором України, міністрами оборони і закордонних справ.

Я хочу розсмішити коміка. Українська Конституція передбачає, що голова уряду пропонується парламентською більшістю. Його призначення залежить не від бажань прихильників Зеленського, а від того, які партії створять між собою парламентську коаліцію. Для того, щоб вплинути на призначення прем’єра, потрібно перемогти не тільки на президентських, але й на парламентських виборах.

Только после того, как французские антисемиты надели «желтые жилеты» и оскорбили известного философа, о возрастании антисемитизма во Франции заговорили во всем мире, а ведущие политики страны вышли на многотысячные митинги. Но на самом деле никакой новости в том, что происходит - и во Франции, и в Европе в целом нет. Ксенофобия, нетерпимость - историческая болезнь континента, настоящая чума, которая на протяжении веков замедляла или останавливала его развитие.

Антисемитизм проявляется позже и порицается только потому, что Европа ещё не забыла про Холокост, что большая часть европейских народов ответственна за участие своих представителей в массовом истреблении соседей. Что быть антисемитом просто стыдно - пока что, это скоро пройдёт, со смертью последнего ребёнка Второй Мировой войны. Но наивно думать, что человек, который ненавидит мигрантов - или ромов, или геев - относится к евреям с уважением. Ксенофобия, нетерпимость - это болезнь, которая не позволяет нездоровому человеку делать исключения. Если человек ненавидит - он ненавидит.

Решение Окружного административного суда об отстранении Ульяны Супрун от обязанностей руководителя Минздрава - это одно из ярких проявлений того, какими методами будет проводиться предвыборная борьба. И накануне президентских, и накануне парламентских выборов. Ведь мы прекрасно понимаем, что дело не в Супрун, а в подмене политической борьбы инструментами влияния. У кого-то есть влияние на судебные инстанции, у кого-то - на телевизор, у кого-то - на определенные общественные организации. В борьбе за власть все средства хороши! Или все-таки не все?

Протесты в Сербии против президента Александара Вучича вновь напоминают, что главная проблема - это не фигура самого правителя, а состояние общества. В соседних бывших югославских республиках за эти годы сменилось уже несколько лидеров и стилей правления, а в Сербии недолгий период после свержения диктатуры Слободана Милошевича выглядит как «передышка» перед воцарением Вучича, точно также как в России 90-е выглядят «передышкой» перед сумерками нового постсоветского авторитаризма.