Задержание в Беларуси бойцов частной военной компании Вагнера, прибывших в страну то ли с целью поучаствовать в дестабилизации ситуации, то ли транзитом для дестабилизации ситуации где-нибудь еще, показало, как далеко зашла ситуация в адской игре, которую ведут между собой Александр Лукашенко и Владимир Путин. И ставка в этой "белорусской рулетке" даже не власть. Ставка в этой рулетке - сама Беларусь.

Лукашенко хочется быть в сильной позиции и не иметь никаких проблем с продлением собственных полномочий - только это позволит ему продолжать лавировать между Россией и Западом и не соглашаться с поглощением Беларуси. Именно поэтому он вытеснил из внутриполитической жизни всех, кто еще воспринимал Беларусь как самодостаточное государство, как страну под бело-красно-белым стягом, а не под той пародией на советский флаг, которую Лукашенко стал использовать после победы на выборах президента в 1994 году.

Можна уявити собі, яким був би гамір цього тижня, якби 2014 року Віктор Янукович всидів би на троні, а не опинився у Ростові.

А у нашому реальному житті про 70-річчя Януковича практично не згадували. Хіба що деякі медіа задалися питанням: а де він взагалі?

Біда цієї людини - і ця біда стала трагедією для його земляків і усіх співвітчизників - у тому, що він так і не зрозумів, що мистецтво політика полягає у взаємодії із власним суспільством, а не у опорі на зовнішні сили. Я добре запам'ятав діалог з ним на одній з телевізійних передач, коли Янукович вже проводив свою другу передвиборчу кампанію і намагався не відлякати тих, хто сприймав його виключно як кремлівську маріонетку. Він вийшов до мікрофона, прочитав українською мовою завчену промову про необхідність і важливість європейської інтеграції, а потім опустився в крісло поруч зі мною, підняв очі і вже російською запитав «ну ти ж розумна людина? Розумієш, що наше майбутнє - тільки разом з Росією!».

У заяві прес-секретаря російського президента Дмитра Пєскова про те, що Росія не втручається у білоруські вибори найбільш переконливою є теза щодо того, що Кремль взагалі ніколи не втручався й не втручатиметься у будь-які вибори. Еге ж. Ані в українські. Ані в американські. В жодні. І розслідування з приводу можливого втручання також проводити не будуть. Вони ж не Америка.

Еге ж, не Америка, факт. Їх тут нєт.

Оригинал

В одной из юморесок Михаила Задорнова, хорошо понимавшего психологию советской и постсоветской номенклатуры, главным героем был водитель троллейбуса, который каждое утро поджидал пассажирку, спешившую на остановку. Каждое утро водитель задумывался, успеет пассажирка или нет, ждал ее, и она всегда успевала. А один раз он решил не ждать, закрыл двери перед ее носом, и пассажирка не успела. Будущее зависело не от нее.

Россия - страна этого задорновского водителя, который делает все, что ему приходит в голову. Десятилетиями считалось, и сам Путин в этом не раз уверял сограждан, что российская Конституция - это священная корова, а сам президент, при всей авторитарной сути его режима, - легалист, который никогда не пойдет на нарушение Основного закона ради сохранения должности. А лучше уж придумает что-нибудь эдакое, как с Медведевым.

Владимир Путин, который с палубы ракетного крейсера "Дмитрий Устинов" наблюдает за совместными учениями Северного и Черноморского флотов в Чёрном море - это, конечно же, символ.

Символ в самом названии корабля. Маршал Дмитрий Устинов, член политбюро ЦК КПСС и министр обороны СССР, был одним из политиков, три десятилетия назад принимавших решения о вторжении советских войск в Афганистан. Именно тогда геронтократичнское советское руководство окончательно возвратилось на путь войны и агрессии, противопоставило свою дряхлую мерзкую империю цивилизованному миру.

Днями на зустрічі зі слухачами Української академії лідерства я знову розповів про те, як школярем намагався вивчити ідиш - рідну мову моїх бабусь і дідусів, яку я ще чув від них. Як чекав кожного номера журналу «Совєтіше геймланд», в якому тоді друкувався самовчитель ідиш, як переписував уроки до зошиту і так потроху, від місяця до місяця вивчився читати і писати. Ніяких підручників не було, вчителів теж, курсів теж, в школі ідиш не викладали. Не було взагалі нічого, але за це хоч не саджали й не переслідували, як за викладання і вивчення івриту.