Х Международный фестиваль документального кино Docudays UA совместно с книжным магазином "Е" проводят 28 ноября в Харькове показ кинолент из цикла «Прощай кино».
Как отмечают организаторы, программа "Прощай кино " - это не рефлексия по некогда самодостаточной киноиндустрии, а своеобразные слова благодарности тем, кто задокументировал все "прелести" СССР, и тем, кто закладывает традиции нового современного украинского кино.
В кинопрограмме объединены несколько фильмов периода "гласности и перестройки" и фильмы, которые были созданы в 2012 году.
Программа:
"Прощавай, кіно!" (реж. Ізраїль Гольдштейн, 1995 рік)
Ще недавно режисери документального кіно займалися фільмуванням масових акцій протесту на вулицях українських міст, а тепер самі змушені організовувати демонстрації, щоб отримати змогу знімати фільми. Протягом перших років української незалежності виробництво кінохроніки та документальних фільмів скоротилося до мінімуму. Брак фінансування та будь-якої державної підтримки змусили ветерана української документалістики Ізраїля Гольдштейна стверджувати: «Влада не дає нам знімати, бо боїться, що за кількадесят років глядачі наших фільмів могли б запитати: а хто тоді був начальником, що довів людей до такого?» Сьогодні «начальники» добре відомі, але кінематографічних свідчень про наслідки їхньої роботи майже не залишилось. Фільм «Прощавай, кіно!» демонструє, чому так сталося: режисери пішли працювати сторожами, студії було замкнено, фінансування зйомок припинено. Цей фільм – один із найбільш радикальних у жанрі «кіно про кіно»: це кіно про те, як кіно перестало існувати.
Виробництво: Українська студія хронікально-документальних фільмів / Ukrainian News and Documentary Film Studio
"Дах" (реж. Cергій Буковський, 1990 рік)
Фільм, знятий у притулку для людей з обмеженими можливостями, що розташований у волинському монастирі, – один із найжорсткіших документів занепаду радянської соціальної сфери наприкінці «перебудови». «Дах» Сергія Буковського балансує між двома оповідями про життя цього притулку для людей, виключених із «нормального» радянського життя: опікунки, що пишається своїми щоденними «добрими ділами», та підопічної закладу, яка демонструє знімальній групі нелюдські умови життя місцевих мешканців. Завдяки винятковій точності спостережень та цілковитому зануренню кінокамери в життя притулку Буковському вдалося перетворити свій фільм на узагальнений образ руйнування соціальної держави, котре лише посилилося після занепаду СРСР.
Виробництво: Українська студія хронікально-документальних фільмів / Ukrainian News and Documentary Film Studio
"З даху" (автор сценарію і режисер: Тетяна Харченко, 2012 рік)
«З даху», з вітру, з польоту голубів, попід важкими дротами й іржавими телеантеннами. Ця короткомтражка – 10 хвилинна замальовка – з даху київської висотки. Киянин Павло Зуб′юк дивиться на своє місто звідси. Тут він читає друзям вірші і п′є вечірню каву. «З даху» видно Олімпійський стадіон, фанатів «Євро», патрульні гелікоптери, міліцію і дворових котів. Звідси видно інакший Київ. Звідси і саме «Євро» чується і бачиться інакше.
"Крок до свята" (автор і режисер: Поліна Кельм, 2012 рік)
В самому центрі Києва, в самому старому театрі Києва, театрі оперети, працює останній, сорок третій сезон, костюмерша - Діна Степанівна. Вона багато бачила на своєму віку, ще більше бачив театр. А позаду театру спокійно стояв стадіон. Та ось настав час, і стадіон прокинувся. В країну прийшло велике свято – свято футболу. Що робити театру, Діні Степановні, аби вижити в буремному спортивному житті сьогодення... Залишається одне – почати грати в футбол!
"Металобрухт" (автор і режисер: Дмитро Глухенький, 2012 рік)
Там, де закінчується географія і здоровий глузд, є місце для нього. Це історія про людину, в якої є все. Це зовсім не те, що звикли уявляти собі продукти сучасної системи цінностей. Їснуючи на межі мороку алкоголізму і просвітлення, Фенік таки знайшов свою нішу. Хвилює лиш те, що скоро закінчиться металобрухт.
Место проведения: Харьков, ул.Сумская, 3. Начало в 18:00