У Росії на повний голос з екранів телевізорів, інших електронних та друкованих ЗМІ лунають заклики до втручання РФ у внутрішні справи України. Різні люди - політики, експерти, громадські діячі наводять різну мотивацію цього втручання (від попередження розпаду країни - до підтримки братнього народу), але аргументи переважно такого плану: ми не можемо віддати Україну «бандерівцям», «нацистам» - ми повинні захистити росіян, які не хочуть іти в Європу...
Якщо йдеться про російськомовне населення південно-східних регіонів України, то це українські громадяни - незалежно від того, якою мовою вони спілкуються. Що стосується мешканців Криму - то його населення теж доволі поліетнічне, там представлено багато етносів. Виникає підозра, що прихильники «захисту руських людей від помаранчевої чуми» мають на увазі власників подвійного громадянства, російські паспорти яким у великій кількості й доволі передбачливо роздавалися людям у Севастополі та деінде за повної безконтрольності українських спецслужб і наявності такого залізного фактора, як присутність російського флоту в регіоні, якому Янукович люб'язно надав можливість перебування тут ще 25 років. Одразу виникає аналогія з Абхазією - дуже схожий сценарій.
Прихильники російської присутності в Україні висувають також інший «убивчий» аргумент: мовляв, політики з Європи і США приїздять до Києва, зокрема на Майдан, і підтримують мітингарів. Тобто - втручаються. А чому ж ми мовчимо?
Взагалі, немає на російських теренах більш улюбленої забави, ніж пошук зовнішніх ворогів, винних не лише у їхніх власних, внутрішніх проблемах, але й у проблемах інших держав. Цю заразну хворобу разом з багатьма іншими, сучасна Росія успадкувала від Радянського Союзу.
У ніч на 27 січня в програмі «Воскресный вечер» на каналі «Россия 1» у Володимира Соловйова головний редактор газети «Завтра», знаний сталініст-державник Олександр Проханов, у притаманній йому агресивно-запальній манері розповідав про свою поїздку до України. Зокрема, поділився враженнями від відвідання окремих південно-східних областей, де «люди спокійно трудяться на заводах», та міста Києва, де на Майдані «діється якась вакханалія, анархія»...
Євромайдан товариш Проханов порівняв із розжареною магмою, бризки від якої розлітаються по всій Україні (як на мене - чудове порівняння). Про широку географію євромайданівських акцій московському гостеві, за його словами, розповіли представники спецслужб Росії, котрі, як можна зрозуміти, почуваються в Києві, як у себе вдома.
Питається: чому товариш Проханов не попросився до мікрофона і не повідав «непросвіченому» євромайданному люду, про те, як Росія турбується про українців та щиро бажає їм добра, і що добро це можна відчути лише в братерській сім'ї Митного союзу? А чому б і ні? - хай би народ послухав його аргументи і перейнявся цією «щирою батьківською турботою».
Що заважає відомому телеведучому і громадському діячеві Максиму Шевченку (прізвище яке!) - звернутися до українців на Євромайдані і висловити глибоке занепокоєння долею українських регіонів, населення яких, на його думку, поголовно не бажає йти у бік Європи, а його туди «українські нацисти та їхні західні покровителі» заганяють залізною рукою. Під час передачі з вуст пана Шевченка пролунала сакраментальна думка про російський кредит, наданий Україні (краще сказати - режиму Януковича, бо український народ не матиме з того ніякої користі) - «Ми їм дали гроші - отже маємо право втручатись»... Про це голосно мовчить навіть сам Путін - хоч призначення російських траншів зрозуміле багатьом і без нього. На думку Шевченка, активно займаючись сирійською проблемою, Росія профукує Україну у себе під боком...
На передачі у Соловйова були й інші одіозні персонажі - представники українських кіл, що «борються з бандерівщиною» за щастя українського народу: Олесь Бузина та Вадим Колесніченко. Вони бажані гості й у іншій програмі, яку веде українофоб Мамонтов на тій-таки другій кнопці. Ці ненависники всього українського теж відверто просторікували про зовнішнє втручання, причому - категорично були проти європейсько-американського, але обома руками - за російське.
Один із учасників передачі, що має відношення до російських військових кіл (з ним якось мав нагоду дискутувати на одному з каналів), без зайвих реверансів у бік толерантності, прямо заявив: «Мы не отдадим им Севастополь - это наш город». Кому «їм» - неважко здогадатись, як і про те, хто такі «ми». Може настати час, коли цю думку розділить той, хто «принимает решения», якщо вже давно не розділив.
Антиукраїнська істерія на центральних каналах вразила й радіоефір - 28 січня радіо «Русская служба новостей» у прямому ефірі провело голосування з такого питання: «Чи вважаєте ви, що Україна повинна розколотись?». 70 відсотків слухачів відповіли... «так». Це щодо братерських стосунків і побажань щастя українському народові.
Телеканал «Россия 1» вже третій телевізійний вечір поспіль присвячує темі України. І риторика учасників цього політичного шоу стає щораз агресивнішою, а заклики до розколу України і відвертого втручання Росії у внутрішні справи сусідньої держави стають усе відвертішими. Пропозиції ідуть пакетом - від підбурювання органів влади в областях України та Криму - до прямого втручання. Додають олії до вогню й українські емісари-українофоби - Олесь Бузина та Олег Царьов, які мов на роботу ходять на щоденні вечірні ефіри до Соловйова і, «рвучи на собі сорочку», закликають до адекватного втручання Росії в справи України. Мовляв, ви нічого не робите, а Захід у цей час не спить...
Доходить до смішного (хоч який тут сміх!). Один із представників Ради Федерації Росії в запалі свого виступу обмовився (таки мав рацію дідусь Фрейд, говорячи про важливу роль підсвідомості в житті людини): «До чого дійшло! У нас вже почали захоплювати адміністративні будинки... Тобто на Україні!». Вони ніяк не можуть усвідомити, а найголовніше - змиритися з думкою, що Україна вже не їхня...
Щоб не допустити втручання північного сусіда у внутрішні справи України і врятувати цілісність і суверенітет держави, національним елітам сьогодні необхідно проявити максимум свідомості й відповідальності, знайшовши суспільний консенсус між владою, опозицією та повсталим народом. Поки ще є час до завершення Олімпіади в Сочі...
Віктор Гіржов, журналіст, політолог