Розумієте, що якщо ви постійно бідкаєтесь, що от зникає мова, зникає мова, то таким бідканням ви викликаєте жаль, а не натхнення чи захоплення мовою.
Я от не знаю в своєму оточенні людей, які б під час спілкування зі мною не переходили б на мову. І це не тому, що я їм про потребу переходу говорю. Багато з моїх друзів через мене українізувались повністю. От зараз їду на зустріч з другом, з яким познайомились ще в університеті, який одного разу так мені сказав: "Слухай, біля тебе аж хочеться розмовляти українською".
Про мого ж учня в ліцеї, який і дома перейшов виключно на українську, чим перелякав своїх батьків, я вже розказував. Два тижні назад пише мені мій побратим по АТО таке: "А ти звернув увагу, братику, що я перейшов на українську? І всіх в підрозділі заохочую!".
Розумієте, мова має духом бути наповнена. Харизмою, вірою, радістю, красою. І сам ти повинен бути надихаючим прикладом. Бійцем, а не плаксою. Бо саме такими були наші предки, творці цієї мови. Ні, примушувати законом посадовців, таксистів і т.п. треба. Тільки це мову не прищепить і не розмножить. Тут вона в тобі засяяти потягальною силою має!
Олег Дуб
Учасник АТО, історик