Про місто Кремінна на Луганщині, мабуть, ніхто б до пуття й не знав, якби сюди в жовтні 2015 року не прибув Президент України Петро Порошенко. Що ж привело в Кремінну главу держави? Був це плановий візит чи спонтанне рішення дорогою, залишиться таємницею головної канцелярії країни. Але результатом відвідин міста стало відродження Луганського ліцею-інтернату з посиленою фізичною підготовкою, основна база якого залишилася в обласному центрі — на тимчасово окупованій території
— Ми приїхали в Кремінну із самою печаткою. Я, заступник і ще кілька людей, — розповідає начальник ліцею полковник Валерій Ємбаков. — Треба було на державному рівні ухвалювати рішення, чи потрібен такий заклад на Луганщині, чи ні.
Офіцери отримали дозвіл на найвищому рівні, і ліцей під назвою «Луганський кадетський корпус» запрацював на базі дитячої школи-інтернату.
Перший набір становив усього 50 юнаків. Починати було важко, але ремонтні роботи не зупинялися, і тепер тут створено чудові умови для навчання. Зроблено капітальний ремонт спальних приміщень, місць загального користування, навчальних класів, на черзі — їдальня. До речі, усього за 66 грн на добу кожен ліцеїст повноцінно харчується. Свіжі овочі, фрукти, м’ясо й натуральний сік постійно на столі у вихованців. Так, навіть за такі гроші це можливо!
Про військовий ліцей на підконтрольній Україні території почало дізнаватися дедалі більше жителів регіону. На наступний рік планували набрати ще 50 юнаків, але охочих на день відчинених дверей прийшло близько сотні. Полковник Ємбаков каже, що спробують узяти всіх.
— Якщо хлопець виявляє бажання та батьки не проти, то ми зобов’язані посприяти всім, — каже начальник ліцею. — Бо хто знає, куди закине доля гарячого юнака в нашому депресивному регіоні?
В Луганському кадетському корпусі «Слава Україні» — уже давно замість привітання, а ще зранку ліцеїсти прокидаються не під гучне «Взвод, підйом!», а під Гімн України, лишень скачали з Інтернету його рок-версію. Хлопцям подобається. Словом, Україна має жити в серці та підсвідомості кожного.
Заступник начальника підполковник Юрій Луговий запевняє, що з дисципліною в ліцеї все гаразд. Ні про яку дідівщину не може бути й мови. По-перше, вилетять одразу, по-друге, тут усюди камери спостереження. У цьому віці молодих хлопців краще контролювати. Звільнення в місто — з батьками, тому що місцевих дуже мало, хоч усі вихованці — з Донбасу.
Камери спостереження, обмеження вільного виходу — чи не занадто жорстко? На це питання керівництво має відповідь: «Ми нікого силоміць не тримаємо, у будь-який час можна піти. Треба розуміти, що не так далеко звідси пролягає лінія фронту, а це діти, ми взялися за них відповідати…»
Полковник Ємбаков уже надав можливість цим дітям понюхати пороху. Аби знали, яку професію вони прагнуть здобути й для чого вже в такому юному віці вони одягли однострій.
— Я повіз ліцеїстів до «бандерівців», — почав цю історію Валерій Євгенович. — «Бандерівці» — бійці 24-ї бригади, львів’яни. Вони якраз стріляли на полігоні. Випала нагода показати юнакам, хто насправді ті страшні «бандерівці» та як справно вони вміють воювати. Кремезні бородаті чолов’яги спочатку трохи спантеличили хлопців, а коли настав час їхати назад, їх годі було відірвати від спілкування з ними. Захоплення, вогонь в очах…
Вихованцям ліцею наочно продемонстрували бойову роботу підсиленого відділення, вогонь з усіх засобів ураження: танків, гранатометів, стрілецької зброї.
— Ті аж роти пороззявляли, — розповідає полковник Ємбаков. — Що це було, питають. Кажу, одне відділення відпрацювало по «ворогові». А вони: а це скільки? Ну я їм розповів, що три відділення — взвод, три взводи — рота, дійшов до бригади. Словом, хлопці побачили, на що здатне одне відділення, і, напевно, їм важко уявити потенційні можливості цілої бригади. А скільки в нас бригад, звісно, не казав, скоро самі дізнаються. Та на все свій час.
2017 року в ліцей планують набрати до 120 хлопців. А перші випускники Луганського кадетського корпусу в Кремінній уже начищають бляхи на поясах. Готуються. Наприкінці травня — випуск! Президент обіцяв приїхати. До того часу мають устигнути добудувати стройовий плац і новий спортивний зал, бо ж ліцей — із посиленою фізичною підготовкою.
Серед випускників — Володимир Погребняк та Артем Пелюшенко. У сейфі начальника ліцею лежить годинник, який подарував два роки тому Президент. Володимир каже, що на випуск неодмінно його надягне.
Обидва випускники — під метр вісімдесят, спортивної статури, місцеві, хочуть вступити в Харківський національний університет Повітряних Сил. Переважна більшість юнаків налаштована саме на цей військовий ВНЗ. На це є дві причини: Харків близько, і спеціалізацію ліцею ще до окупації було спрямовано на підготовку саме захисників неба.
Керівництво ліцею навмисно каже юнакам, що у військові виші можуть потрапити не всі. Аби не розслаблялися в навчанні. Насправді місця для хлопців уже заброньовано, тільки б самі не передумали. Питання лише в тому, на яку спеціалізацію вони потраплять, адже на льотчиків вчать далеко не всіх охочих.