На першому фото ми відправляємо Тебе на фронт. На другому люди стоять перед Тобою на колінах, дякуючи за те, що Ти віддав найдорожче за нас, своє життя.
Через два тижні, 27 травня буде рівно рік, як немає Андрюхи. Комбат Мауглі, 72 бригада, 3 бат.
Вже рік, як сім’я не може отримати звання Героя України, яке особисто його Танюшці обіцяв Президент. Але все, як в нашій країні. Помирати за Батьківщину спеціальної дати не треба, а от щоб нагородити… на треба привід, національне свято, Парад…
Командування 72 бригади, замкомбрига Федорович та комбриг Соколов, ще 10 місяців тому подали всі документи. Вони пройшли Міністерство оборони, і вже пів року лежать мертвим грузом в Генеральному штабі. Кажуть приводу чекають, щоб в Адміністрацію Президента на підпис «скопом» передати
Від Танюши слухавку вже ніхто не бере, а мама і сестра мовчки чекають, коли іх найріднішому, якому випадково посмертно вислали не ті документи, а ті які мали піти ще за життя, подякують. Коли його відзначать
Кожен ранок, коли я прихожу на роботу я бачу його шеврон, «віджатий» колись під час прання форми та його ластівку, яка б мала охороняти його, але він віддав іі мені. Він дуже любив цих ластівок
На фото ми влітку 2014, коли він написав заяву і пішов добровольцем на фронт. За 2 дні з моменту написання заяви він вже стояв на пероні. Усміхнений і заспокоював мене, що все буде добре. Я тільки через пів року після смерті змогла показати це фото Танюшиним дітям, для яких він вже став рідним
Не знаю, який там ще привід чекають в Генштабі, АП, чи ще десь там ще в Космосі – але сім’я вже рік чекає. Кожен раз мама питає, чому сину затягують з нагородою і визнанням, чому іншим хлопцям з його бригади дали, а Андрюхе ні.