политика

Виталий Портников: Эффект Чийгоза и Умерова

30 октября 2017
18:31
1019
Поделиться:

Звільнення з російських катівень заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова можна цілком порівняти з іншою перемогою, яку здобула Україна – звільненням Надії Савченко. Порівняння це тим більш доречно, що в кожному з цих випадків були застосовані ефективні важелі міжнародного впливу.

Партія «Батьківщина» включила Надію Савченко до свого виборчого списку. Зараз Юлію Тимошенко і її соратників часто критикують за це рішення. Але, в кінцевому рахунку, важливо не те, яку політичну позицію зайняла колишня льотчиця після звільнення. Головне те, що депутатство Надії Савченко і символічне включення її до української делегації в ПАРЄ дало додатковий важіль для виведення справи заручниці Путіна на міжнародний рівень. Про Савченко говорили політики і громадські діячі, про неї згадували в ПАРЄ, в результаті її перебування в ув’язненні стало для Кремля «токсичним».

Із Умеровим і Чийгозом вийшло інакше. У Києві змогли використати зацікавленість президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана в участі у звільненні кримськотатарських заручників. Ердоган – сильний і самостійний політичний гравець, вчинки якого визначаються холодним розрахунком, розумінням міжнародного ефекту від своїх дій і внутрішньополітичних дивідендів. Саме тому політик, який чи то дружить, чи то свариться із Путіним, у ситуації з Чийгозом і Умеровим виявився союзником України.

Звільнення кожного заручника російського режиму – важка робота, яка вимагає нестандартних підходів і значних зусиль. І навіть одна звільнена людина – це успіх, збережене життя і здоров’я, щастя родичів і престиж країни. Тому найнебезпечнішим є використання проблеми заручників для отримання миттєвої політичної вигоди.

Зараз мало хто пам’ятає, що блокада Донбасу, знаменитий протест проти «торгівлі на крові» організовувався насамперед для того, щоб звільнити з в’язниць угруповань «ДНР» і «ЛНР» українських заручників. Коли організаторам протесту говорили, що режими Захарченка та Плотницького залежать не від торгівлі з Україною, а від прямої підтримки з Москви, ці прості логічні пояснення сприймалися як «зрада». Минув час. Вугілля Донбасу поставляється в Росію, продається російськими підприємствами до Польщі та інших країни Європи, а звідти знову потрапляє в Україну – можливо, «тіньові» прихильники блокади Донбасу були зацікавлені в такій витонченій схемі. Про полонених ніхто більше не згадує, так звані «правителі» Донбасу і не подумали виконувати вимоги організаторів блокади. Про полонених продовжують розмовляти в Мінській групі. Надій на успіх не так вже й багато, але можливості застосування нестандартних кроків все ще є.

Українцям важливо зрозуміти, що вони більше не живуть у чорно-білому світі, в якому спрацьовує будь-яке просте рішення. Простих рішень більше немає – ані для країни, ані для конкретної людини. Тим більше людини, яка захоплена в полон ворогом і стала заручником. Людське життя – не привід для пропагандистських ігор, які так люблять і українські політики, і українські виборці. Врятувати людину з в’язниць Кремля може тільки правильне розуміння справжніх, а не вигаданих «слабких місць» противника, наявність союзників, політичної волі і суспільної солідарності.

Оригинал


Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter



19 сентября 2019
больше новостей
новости партнеров
delta = Array ( [1] => 0.00096702575683594 [2] => 0.17948818206787 )