Мати курсанта факультету економіки та менеджменту Вадима Гетьманця Діна Володимирівна - член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, керівник гуртка «Народна лялька» та «Вузликове плетіння» Центру дитячої та юнацької творчості Долинської районної ради Кіровоградської області.
Звісно важко називати Діну Гетьманець аматором, адже все своє життя вона присвятила народному мистецтву України. Проте її діяльність тісно пов’язана з дітьми, які мріють з аматорів зрости до справжніх митців.
Ми поспілкувалися з талановитою мамою та дізналися звідки така тяга до мистецтва і чим зараз займається Діна Гетьманець.
- Доброго дня! Розкажіть будь-ласка як виникла ідея пов’язати життя з мистецтвом?
- Народилася і виросла я на Кіровоградщині, в краї, багатому на працьовитих людей, славні традиції та героїчне минуле. У дитинстві дуже любила слухати розповіді дідуся про скіфські та козацькі кургани, про археологічні розкопки в цьому краї. Так і захопилася народознавством та краєзнавством. Побачивши інтерес до мистецтва, бабуся почала навчати мене рукоділлю. Закінчивши школу, я вступила до Кіровоградського державного педагогічного інституту і здобула професію вчителя історії та народознавства. Так склалося, що вчителем я пропрацювала лише декілька років. І з 1993 року присвятила своє життя творчій цікавій роботі у позашкільних навчальних закладах. Зараз я працюю керівником гуртка декоративно-ужиткового напрямку в Центрі дитячої та юнацької творчості Долинської районної ради.
- Які особливості гуртка, яким Ви керуєте?
- Починаючи виготовлення виробу, потрібно враховувати дуже багато деталей: регіональні звичаї і традиції, колір, структуру та його призначення. Я працюю із величезним задоволенням, оскільки займаюся улюбленою справою. В нашому Центрі я навчаю дітей плести технікою вузликового плетіння та виготовляти народні ляльки. А взагалі я володію багатьма техніками – декоративне шиття, художнє плетіння, частково килимарство, вишивка, бісероплетіння та штучний декор. Моя праця, я переконана, дає бажані результати, тому що чимало моїх вихованців обрали професію вчителя, а дехто з них працює поряд зі мною керівниками гуртків у нашому закладі. Я вважаю себе щасливою людиною!
- Маючи такий хист до творчості, безперечно, Ви брали участь у різноманітних конкурсах. Розкажіть про свої досягнення.
- У 2011 році я була атестована Національною спілкою майстрів народного мистецтва України, а в 2017 стала членом цієї спілки. Маю педагогічне звання «керівник гуртка-методист», у 2016 році стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу педагогічної майстерності «Джерело творчості», нагороджена багатьма грамотами, дипломами та подяками різного рівня – від районних до міністерських. Починаючи з 2011 року щорічно беру участь у Всеукраїнській виставці «Кращий твір року», «Українська народна іграшка», «Український сувенір», «Агроекспо», Всеукраїнському туристичному фестивалі «У гості до українців», телевізійному проекті телеканалу «Україна» під назвою «Подарунки з українською душею». З початком навчання сина Вадима у Національній Академії Національної гвардії України, звісно ж, взяла участь у виставці самодіяльної художньої творчості, яка там проводилась у жовтні та листопаді цього року.
- Як ви віднеслись до вибору сина служити у Національній гвардії України?
- Я пишаюсь цим кроком Вадима. Розумієте, я щаслива, що моя дитина – патріот. Саме таким я його і виховували. Взагалі всіх дітей, з якими я займаюся я намагаюсь навчити бути патріотами, бо це дуже важливо для нашої країни і для майбутнього покоління. Крім того, ось уже протягом трьох років я разом зі своїми вихованцями виготовляю сувеніри-обереги для наших воїнів-захисників і передаю їх через волонтерів у зону проведення антитерористичної операції.
- Яке Ваше найулюбленіше заняття?
- Найбільше мені подобається виготовляти ляльки-мотанки. В неї я закохалася із самого дитинства. Коли подорослішала, почала все більше цікавитися мистецтвом її виготовлення. В наступні роки я приділила багато часу вивченню історії ляльки-мотанки, відвідувала майстер-класи, читала спеціальну літературу й у процесі дізнавалася про нові історичні подробиці, а з часом і сама почала виставляти свої вироби на виставках і проводити майстер-класи. Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині. Найпоширенішою іграшкою сільської дівчини була ганчіркова лялька. Лялечок цих берегли: зростає дівчинка, стає мамою і ляльку своїй доньці передає. За своїм призначенням ляльки діляться на три великі групи: ляльки-обереги, ігрові та обрядові. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не зурочити.
- У кожної творчої людини є певне життєве кредо. Яку настанову чи мотивацію ви несете по життю?
- Найголовніше моє життєве кредо складається з трьох дуже важливих слів: любити, розуміти, допомагати. Дуже хочу, щоб мої роботи подобались людям, мені цікаво знати думку інших. Саме тому я відвідую різноманітні виставки у Кропивницькому, Львові, Києві, Харкові, спілкуюсь із народними майстрами. А ще вважаю, що потрібно постійно навчатись, якщо на це є бажання. Крім усього цього, я – щаслива мама, бо маю хорошого люблячого сина. І сьогодні хочу сказати, що дуже пишаюся тим, що він навчається в Національній Академії Національної Гвардії України і незабаром стане професійним військовим. Я дуже люблю його і завжди підтримую у всіх його справах.
Прес-служба НА НГУ,
Анатолій Желаго, фото з домашнього архіву Діни Гетьманець