На Яворівському полігоні, який нині має назву Міжнародний центр миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, ревуть мотори й чуються постріли. Як тільки той чи інший батальйон завершує навчанння й вирушає на передову, його місце заступає інший, який щойно прибув з фронту. Окрім українців, тут часто можна зустріти вояків з шевронами, на яких вишиті червоні кленові листки канадців та зоряно-смугасті прапори американців.
НАЙБІЛЬШИЙ У ЄВРОПІ
Керівник музею Міжнародного центру миротворчості та безпеки Степан Корнієнко стверджує, що Яворівський полігон один з найбільших у Європі. Його площа – понад 360 квадратних кілометрів – майже чверть території Яворівського району. Одночасно тут може проходити вишкіл чимале військо — 12 чи навіть 15 тисяч душ, уважай, ціла армія. Уявіть собі, на полігоні може відшліфовувати навички піхота, працювати міномети, ствольна артилерія й системи залпового вогню, кидати бомби авіація, «знищувати танки» гвинтокрили... І все це одночасно у центрі Європи. Не дарама ж тут кожні півроку пороходять міжнародні навчання.
Невеличкий полігон на Яворівщині діяв і за Польщі, хоча територія й не була безлюдною.
Он там на узліссі стояв будинок Белінсгаузенів, з роду яких вийшов відомий довколасвітній мореплавець,– показує у бік сосняка пан Корнієнко.
Коли в 1939 році, після падіння Польщі ці території відійшли СРСР, полігон вирішили розширити. Зробили це звичним чином: людей виселили, а хати й церкву Архістратига Михаїла перетворили на мішені. Потім німці тут облаштували свій артилерійський полігон «Вишенька». На нього у Берліні нацисти мали свої види: збиралися обладнати пускові установки для ракет «Фау», і лише швидке просування радянських військ завадило їм це зробити.
Людей з цих місць виселяли чотри рази. Найжорстокішим було останнє виселення, коли військові зброєю заганяли людей у вагони й відправляли на схід. За всі часи було обезлюднено більше сотні сіл, 120 тисяч їхніх мешканців вирвано з корінням заради того аби радянске військо мало де тренуватися в роки холодної війни, погрожуючи дійти до Ламаншу.
Новітня ж історія полігону починається вже в роки незалежної України. Спершу Президент України Леонід Кравчук взяв участь у міжнародних навчаннях. Однак зі скороченням і знищенням армії затухало й життя на полігоні й лише нинішня українсько-російська війна повернула його до життя. З 2014 року тут будуються казами, їдальні, навчальні центри. Лише минулого року в полігон вкладено 55 млн грн! Остання новація: відкриття Центру імітаційного моделювання бойових дій, де з допомогою комп’ютерної техніки, наданої американцями, моделюються й відпрацьовуються реальні ситуації на місцевості. Скажімо, механік-водій чи навідник, перш, ніж виїхати на полігон, попрацювавши з комп’ютером, вже знайомий з місцевістю, де він маневруватиме чи стрілятиме, знає як це робити.
У центр вкладено величезні кошти, але ще більші гроші економляться,– переконує Степан Корнієнко.
Уточню: будівництво надсучасного Центру обійшлося Україні 22 млн грн, вартість обладнання, яке поставили закордонні партнери — 1,5 млн дол.
«ЗОРЯНІ ВІЙНИ»
Утім те, що можна пробачити з вікон триповерхового центру моделювання бойових дій чи центру планування, без дозволу якого ніщо на полігоні, як кажуть, не освятиться, й «у полях» - це дві великі різниці. Тут затишні, умебльовані кабінети, з величезними моніторами на стінах, ноутбуками останніх моделей на столах, там — глевка глина, згарцьована гусеницями танків та БМП.
Цих хлопців, які усілися на броні стареньких БМП-1 й танків я зустрічав минулого літа на Луганщині. З тією ж технікою, автоматами, кулеметами та гранатометами радянського зразка,– тобто з чим воювали, з тим за рішенням Генштабу, вони й прибули на полігон. Єдине з нового, що впадало в око, — чорні металеві коробочки, пригвинчені до стволів АК-74, пристрої, прилаштовані на дулах бойових машин, круглі «дзеркальця» на шоломах і розвантажувальних жилетах бійців. Усю цю хитру техніку ротний з позивним «Сакрам» називає загадковим словом «Майлз».
Так називається система, яка дозволяє імітувати пряме збройне зіткнення із використанням замість куль безпечних для зору лазерних променів. Коли вояк заганяє холостий патрон в патронник й здійснює постріл, активізується лазерний пристрій, який випускає промінь у бік умовного противника. Вцілив той промінь у бійця чи ні фіксують датчики начеплені на воїнові. Система аналізує інформацію й подає відповідний звуковий сигнал поранений чоловік чи вбитий, виводить її на монітор. Опісля командир має детальну інформацію для аналізу: як рухався боєць полем бою, які помилки зробив, що потрапив «під кулі». До речі, фіксуються навіть промені, які пролітають мимо.
Ротний «Сакрам» командує не лише своїми хлопцями, а й відділеннями канадців, які розподілені по взводах української роти й виконують накази командира-українця. І ті, й інші працють двійками-трійками, відшліфовуючи сумісність за стандартами НАТО. Це злагодження українських та канадських пірозділів може знадобитися в майбутньому. Їм є чому повчитися одне в одному: одні ось вже кілька років воюють на східному фронті проти російських окупаційних військ, інші мають досвід війни в Афганістані та Іраку.
Ці канадці дуже жорсткі,– розповідає «Сакрам».– Нещодавно ми відпрацьовували дії на блокпостах. Ми також намагаємося працювати кучно, бути уважними... Але вони в нашому авто перевернули все, заглянули під кожне сидіння... Мене ж, якому випало грати роль жертви, поставили на коліна, а потім поклали пузом у болото...
Батальйони, які заходять на полігон навчаються 55 днів. Спочатку вишкіл індивідуальний, кожного бійця. Скажімо стрільба не просто стоячи, з коліна та лежачи, а з навантаженням, з бігом. Потім колективні навчання: відділення, рота, батальйон. З українськими підрозділами працюють наші інструктори, які до того вчалися в інструкторів армій НАТО. Канадці чи американці зараз лише спостерігають та допомагають.
ВІЙНА ВІЙНОЮ
Відома приказка: «Війна війною, а обід за розкладом». Звісно, того дня й канадці, й українці сіли обідати на полігоні, «у полях», в один і той же час, але кожен зі своїм. Якщо нашим в обід привезли варене, то партнери по навчаннях обідали сухпайками.
–У них свої командири, вони так розпорядилися, в ми вважаємо по іншому: якщо є можливість приготувати їжу, то чому б цим не скористатися,– каже командир БМП й відділення з позивним Піля.
Ви бачили, які в них класні сухпайки,– додає інший боєць,– то чому їм ними не обідати.
Щоправда, він погоджується, що і в нас останнім часом пайки стали кращі, навіть борщ і курячий з гороховим супи там передбачано. Налив води — і маєш гаряче.
Коли підрозділи знаходяться в казармах, то і канадці, й наші харчуються в їдальні для контрактників — кожден у своїй. Того дня і мені довелося скоштувати обід нашого воїна. На цей раз в меню значилися: пісний капусняк, пшоняна каша з гуляшем, два салати (буряк з чорносливом і вінігрет з майонезом), кришена цибуля, плоди ківі та гарячий узвар із сухофруктів. Калорій достатньо, приготовлено смачно, з любов’ю на сучасному, майже макдональдівському обладнанні. Окремо стояли кетчуп, гірчиця та інші соуси, спеції.
Однак, як розповів мені один з офіцерів, меню українського й канадського воїна дуже різняться. Там і гарнірів більше, і стейки, і риба на пару чи печена... А ще фрукти, соки, кава чай, вода. Багато видів соусів. На десерт вершки, морозиво. Тут є своє пояснення: уряд Канади виділяє на харчування свого воїна 425 грн, наш — 80 грн на день.
Сьогодні в українській армії запроваджується нова система харчування війська. Каталогом продуктів харчування затвердженим Міністром оборони України квітні 2017 року, визначено 355 найменувань. Наприклад, овочі — 67, крупи— 28, спеції та соуси — 27, м’ясо та м’ясні вироб — 65, мед, джем, шоколад — 20, напої — 32, фрукти, ягоди, горіхи — 30 тощо.
Тиловики стверджують, що ми поступово, але впевнено наближаємося не лише в бойовій підгготовці, але й у харчуванні до стандартів НАТО. Можливо колись і наблизимося, якщо рухаттимемося в потрібному наппрямку.
Леонід ЛОГВИНЕНКО