политика

Віталій Портников: Ризька картотека: РПЦ і КДБ. Це актуально і для України

22 декабря 2018
11:49
1326
Поделиться:

Одним із найбільш сенсаційних відкриттів, яке було зроблено читачами опублікованої на сайті Національного архіву Латвії картотеки КДБ Латвійської РСР, стала реєстраційна картка агента «Читатєля» – митрополита Ризького і всієї Латвії Олександра (Кудряшова).

Однак це відкриття – секрет Полішинеля. Російська православна церква, фактично знищена більшовиками після Жовтневого перевороту, була відновлена за особистим рішенням Йосипа Сталіна під час Другої світової війни – і під щільною опікою спеціальних служб. Інтерес КДБ СРСР до церкви пояснювався тією простою обставиною, що її громади були територією, на яку не поширювалася комуністична ідеологія. Не проводилися партзбори, не було парткомів і особливих відділів – тобто не було нічого, що існувало на кожному радянському підприємстві і навіть в житловому кооперативі. І навіть у творчому союзі – адже свої парткоми і свої начальники з КДБ були і у письменників, і у художників, і у композиторів, і в журналістів. А у церкві нічого цього за визначенням бути не могло.

Важко було зрозуміти, де закінчується РПЦ і починається КДБ

Тому релігійні громади – і особливо найбільша з них, православна церква, завжди були в центрі «розробки». Вони інфікувалися агентами, вербувалися священики і парафіяни – так що важко було зрозуміти, де закінчується РПЦ і починається КДБ.

Потім те ж саме буде відбуватися з народними рухами за незалежність колишніх союзних республік – у картотеці КДБ Латвійської РСР читача чекає чимало відкриттів і на цю тему. І я впевнений, що якби нам відкрили картотеку КДБ УРСР, то читач теж дізнався б чимало цікавого і про українських ієрархів РПЦ, і про багатьох активістів Народного руху, і про письменників, художників, композиторів із бездоганними репутаціями.

Тому що таким – і ніяким іншим – було радянське суспільство. Коли люди живуть у великому концтаборі, вони виживають у ньому по-різному. Головний обвинувачений – це завжди система, яка робила все можливе, щоб перетворювати людей на «стукачів». Однак потрібно пам’ятати і про інше – точно так, як сотні тисяч людей приходили до Народних фронтів балтійських країн або Руху тому, що підтримували незалежність своїх країн, раніше сотні тисяч людей йшли до церкви, тому що хотіли прийти до віри, а не до агента-священика. І ці люди не могли не розуміти, що церква в атеїстичній країні існує не просто так. Але для них найважливішим моментом був саме момент існування цієї церкви, а не те, що її ієрархи співпрацювали з владою.

Може, вони сприймали КДБ так, як сприймає Путін

Моральну оцінку самого факту співпраці з КДБ повинні давати сама людина, церква і суспільство. Однак найважливішим є і те, що сталося після 1991 року, коли КДБ зникло, коли його агенти виявилися відокремленими від Росії державними кордонами. Чому ці люди продовжили діяти так, ніби нічого не змінилося? Чому вони не скористалися шансом спокутувати свою співпрацю з радянськими спецслужбами роботою по очищенню від минулого своєї Батьківщини? Чому залишилися агентами в рясах і політичними найманцями Москви? Може, співпраця з КДБ зовсім не була нав’язана їм?

Може, вони сприймали КДБ так, як його сприймає Володимир Путін – як зберігача імперії? Може, це відповідало їхнім справжнім переконанням і не мало ніякого стосунку ані до віри в Бога, ані до декларованих політичних поглядів?

Це питання, яке для України є не менш актуальним, ніж для Латвії – особливо після Об’єднавчого собору нової Православної церкви.

Оригінал


Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter




21 ноября 2019
больше новостей
новости партнеров
delta = Array ( [1] => 0.00096893310546875 [2] => 0.11269092559814 )