Баннер-обращение к Петру Порошенко со словами "Ти став президентом на крові хлопців 51 ОМБР. Щоб сховати свої злочини, твої генерали її знищили. Волинь такого не пробачає" промышленные альпинисты срезали с 16-этажки в центре Луцка. Он успел провисеть лишь несколько часов.
Баннер, более чем в 30 метров величиной, появился в центре города накануне визита президента, вечером 13 марта. Однако уже через несколько часов его мгновенно срезали, повредив само полотно, чтобы баннер нельзя было повесить снова, сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на Волынские новости.
"Случайные прохожие задержали одного из злоумышленников, которые работали в паре. Им оказался житель по имени Андрей.
Он путался в показаниях и не мог объяснить, зачем он это сделал. Сначала он утверждал, что сидел со знакомым во дворе, где около 2 ночи к ним подошли незнакомые и "заказали" такую работу. Затем утверждает, что увидел фото баннера на сайте и решил срезать его якобы из-за собственной гражданской позиции. Однако, по словам свидетелей, не на камеру он намекнул, что его заставили это сделать силовики", - пишет издание.
Андрей говорит, что занимался туризмом, поэтому имел необходимое для промышленного альпинизма снаряжение.
Альпиниста забрали в горотдел, где устанавливают его личность и ищут партнера.
Справочно - история 51 бригады:
Із 15 до 25 липня 2014 року підрозділ тодішньої 51-ї механізованої бригади ЗСУ (ППД – Володимир-Волинський) тримався під обстрілами на териконі поблизу Червонопартизанська на Луганщині, приблизно за 5 км від українсько-російського кордону. Бойової техніки не залишилося, води було недостатньо, терикон обвалювався.
Кажуть, того дня, 25 липня, вони побачили карту, на якій було зображено їхнє розташування та місця, де лягли міни від останнього обстрілу, що знищив більшість техніки. Зрозуміли: наступний обстріл може стати вироком.
Рівно три роки тому 46 бійців волинської бригади покинули позицію та, за офіційними даними, відійшли на територію РФ, перетнувши кордон у районі КП “Ізварине”. Потрапили в полон до росіян, а через декілька діб інформаційного та пропагандистського шуму повернулися до України.
Військова прокуратура звинуватила “відступників” 51 омбр за ч. 3 ст. 409 Кримінального кодексу – “ухилення від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення або іншим способом, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці” (санкція – позбавлення волі на 5-10 років).
22 бійці пристали на пропозицію прокуратури підписати угоду про визнання вини й отримали покарання 1-3 роки умовно. Решта 22 не погодилася з обвинуваченням і вже більше двох років домагаються справедливості у суді.
Один із воїнів, хто був тоді в гущі подій – мобілізований механік-водій, гранатометник 51-ї омбр Ігор Головій. Він розповів “Новинарні” своє бачення, що відбувалося 15-25 липня, чому й куди саме довелося відступити.
Головій згадує: “Територія, яка контролювалася ЗСУ, була шириною два кілометри вздовж кордону. З правої сторони – Росія, а з лівої, там де Свердловськ (нині Довжанськ, Луганська область, контролюється “ЛНР” – “Н”), – окупована сепаратистами.
Із 51-ї бригади нас було близько 50 чоловік, була команда зайняти терикон біля населеного пункту Хмельницький, це 10 км від Червонопартизанська (нова назва – Вознесенівка – “Н”).
Коли ми під’їхали до Хмельницького, там вже все було в оточені, нас запустили по переправі через річку. Єдина перевага позиції – це висота. Проте терикон осипався, там ні вкопатися, ні бліндаж зробити, та елементарне сховище було зробити нереально.
Міни летіли, а ми окопувались. Я закопався, і міна розірвалася на відстані 50-60 см від голови, мене контузило й накрило землею. Хлопці відкопували, Богу дякувати, що не задихнувся.
12 липня почалися обстріли з території Росії. Кожної ночі гатили “градами”, зранку летіли міни, і з п’ятої-шостої години вечора починали працювати мінометники. Міномети стріляли з боку сепаратистів, а “гради” – з Росії. Також російські літаки залітали, безпілотники їхні працювали цілодобово.
На той період це була війна артилерії, називалось – “артилерійські дуелі”. У нас були чотири САУ (самохідні артилерійські установки) та дві КШМ (командно-штабні машини). Ми відстрілювалися. Рознесли пару сепаратистських батарей, а щодо РФ, то нам навіть не дозволяли стволи направляти в ту сторону.
17-18 липня нам казали: “Тримайтеся, до вас іде 30-та бригада, пробиває коридор, щоб вивести вас із котла”. А 30-та дійшла до переправи і мусила відступати. Ми лишились самі.За деякий час ми зрозуміли, що вони не прийдуть.
Проскакувала інформація, що з південних околиць вивели всі війська. Ми бачили, як з Ізвариного відступали прикордонники, розуміли, що там наших тепер точно немає.
На 25 липня в нас лишилась тільки одна САУ, яка їздила, але стріляти вже не могла. Решта техніки була несправна – в однієї затвор “полетів”, моя була розтрощена, як решето, побиті баки і ствол. Одну САУ розірвало. Дві КШМ згоріли повністю.
З нами був офіцер із Кіровоградщини і три КамАЗи, вони доставляли боєприпаси. Піхота, яка їх супроводжувала, пропала, їм не було куди рухатись, і вони ці десять днів були з нами.
Якби ще один артудар, всі лягли б разом з териконом, бо він осипався.
Вирішили відступати в бік Червонопартизанська, до 72-ї бригади. Виїхали, але туди не доїхали. З обох боків були гранатометники. Через три кілометри машину зупинив чоловік у камуфляжі з білим прапором.
Нас відправили у Свердловськ, там був штаб сепаратистів. Серед них було мало місцевих, зате були осетини, один представився кадровим офіцером РФ – майором, вони не ховалися.
Нас тримали на вулиці, допитували, перевіряли документи. Там ми були два дні, потім була команда відправити нас у Росію. Сказали – “грузимося в автобус, ми вас веземо”, не пояснюючи, куди везуть і навіщо”.
Головій зазначає: в Росію вони потрапили через пропускний пункт “Ізварине”, який контролювали бойовики, але не самі – їх завезли бойовики “ЛНР”.
Волинянин розповідає далі: “Нас прийняли люди в масках, загнали в бункер і почали допитувати.
Допитували багато структур: прикордонна застава, ГРУ, слідчий комітет, розвідники і люди в чорному без розпізнавальних знаків.
Спершу пропонували просити політичний притулок, ми, звісно, відмовились. Далі на допиті люди без розпізнавальних знаків казали: “Якщо підеш в “народну міліцію ЛНР”, то збережемо життя, якщо ні – ніхто тебе не знайде. Будеш пропалий безвісти”. Я відповів: “Безвісти – так безвісти”.
Звідкись приїхала російська преса. Було дуже багато телеканалів. Думаю, це нас врятувало. Ми засвітилися в новинах, тому вони мусили нас кудись передати. Був варіант відправити в російське СІЗО і судити за “геноцид українського народу”. Проте з території України були люди, які домовлялися, щоб нас в Україну передали, я не буду їх називати.
Після доби на території Росії нас повантажили у дві військові машини і повезли на пункт пропуску “Матвіїв Курган”. Там по факту передачі іноземних громадян передали українським прикордонникам.
Завезли в Запоріжжя, у військову прокуратуру. Більшість із нас були в плачевному стані через зневоднення, деякі непритомніли від голоду, половина хлопців потребувала медичної допомоги.
Нас погодували, посадили в казарму. З вечора приїхали слідчі військової прокуратури, ВСП (військова служба правопорядку), і ми почали давати пояснення. Мене допитували до 12-ї години ночі.
Серед хлопців були поранені, в мене була контузія і нога побита, в одного була дуже сильна контузія, ледве не розірвало все, в іншого – черепно-мозкова травма була, осколкових поранень багато.
Наступного дня ми отримували підозри і пішли по справі як обвинувачені”, – розповідає Ігор Головій, який після розриву міни на териконі отримав статус інваліда війни.
Суд триває у Володимир-Волинському, в місці дислокації бригади, із кінця травня 2015 року. 17 серпня 2016 року прокуратура Запорізького гарнізону змінила обвинувачення – замість частини 3 статті 409 ККУ бійцям інкримінують другу частину тієї ж статті, у якій немає такої обставини, як “бойова обстановка”. Лише “відмова від несення обов’язків військової служби”. Відтоді максимально можливе покарання вже не 10, а 5 років позбавлення волі.
Оскільки бійці вже не є військовослужбовцями, справу можна закрити, якщо подати клопотання за статтею 48 про зміну обставин, але для цього обвинуваченим потрібно визнати вину.
Половина учасників тих подій не погоджуються на такі умови і продовжують боротися за виправдальний вирок.
Адвокат Василь Нагорний розповів “Новинарні“: “Ми переглянули всі матеріали провадження, які прислали прокурори, всі докази. Це 26 томів, із них майже 24 томи – це характеризуючі дані на хлопців. Самих матеріалів справи немає, ми вимагаємо документи, а у відповідь кажуть – “ми не можемо надати, бо вони під грифом «секретно»”. Більше того, у відповідь на запит суду по одному із бійців у структурі Міноборони сказали, що такого бійця взагалі немає!”
Нині розформована 51-ша окрема механізована бригада дислокувалася у Володимир-Волинському Волинської області.
Історія з терикону під Свердловськом – лише одна сторінка участі 51 омбр в АТО.
Загалом в антитерористичній операції взяли участь понад 2 тисячі вояків цієї бригади, здебільшого мобілізованих.
5 травня 2014 року 1-ша та 3-тя батальйонно-тактичні групи 51 омбр вирушили до Донецької області.
Першим завданням для бійців стало створення мережі блокпостів між Кураховим до Волновахи. Місцеве населення ставилося до воїнів вороже – до Волновахи колону 51-ї бригади не пустили.
Вранці 22 травня 2014 року поблизу Волновахи бойовики “ДНР” на інкасаторських машинах приїхали на узбіччя польової дороги, де в таборі спали військові 51 омбр, і розстріляли волинських військових з гранатометів, кулеметів. 17 військовослужбовців загинуло, 18 поранено. Це була перша настільки масова втрата ЗСУ на Донбасі.
Із добровольців 3 бтгр було створено батальйон “Колос”, який повернувся до Донецької області, а згодом передислокувався до Луганської.
17 червня поблизу Станиці Луганської двоє бійців 51-ї бригади, Володимир Крохмаль та Іван Ващеня підірвали себе, коли їхній танк був підбитий та опинився в оточенні терористів.
У липні 2014 року підрозділи 51-ї бригади разом з іншими звільнили міста Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Попасну та ін.
25 липня 47 військовослужбовців 51 омбр, що утримувало позиції біля Червонопартизанська на Луганщині, були змушені скласти зброю і перейти українсько-російський кордон.
(Через декілька днів у схожих умовах кордон з РФ змушені були перейти підрозділ 72-ї бригади та 150 прикордонників, але вже з наказом командування на відступ).
5-11 серпня підрозділи 51 омбр брали участь у боях за Мар’їнку.
Того ж місяця 1-ша батальйонно-тактична група брала участь у кривавих боях за Савур-Могилу та Іловайськ.
Загалом у травні-вересні в різних гарячих точках зони АТО загинули понад 40 військових 51-ї бригади, з них п’ять (за іншими даними – сім) – в Іловайську і при виході з оточенння.
22 вересня президент Петро Порошенко повідомив, що 51-шу бригаду ЗСУ буде розформовано, замість неї буде створена нова механізована бригада.
У жовтні президент анонсував створення 14-ї механізованої бригади (на базі підрозділів 51-ї бригади).
1 грудня 2014 року було створено 14 омбр з дислокацією у Володимирі-Волинському.